WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Влада як соціальний феномен - Реферат

Влада як соціальний феномен - Реферат

гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги - його провідниками.
4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.
6. Державна влада принципово пов'язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов'язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.
| Початок документу | Теми лекцій |
4. Поняття легітимності та принцип поділу влади
Легітимне ставлення до правових норм країни - одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суверенітету народу як абсолютного першоджерела закону.
Легітимність політичної влади - форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.
Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення.
Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти:
" населення;
" уряд;
" зовнішньополітичні структури.
Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:
" традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;
" харизматичний (грец. charisma - милість, благодать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;
" раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.
Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв'язку з цим можна говорити про кризи легітимності.
Криза легітимності - зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.
У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуванням конституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.
Сучасний російський політолог Олександр Соловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропонував такі шляхи і засоби виходу з кризових ситуацій:
" підтримка постійних контактів з населенням;
" проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей;
" посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;
" врівноваженість гілок влади;
" виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;
" організація контролю з боку організованої громадськості за різними рівнями державної влади;
" зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;
" подолання правового нігілізму населення тощо.
Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип, її поділу. Основоположниками теорії поділу влади вважають англійського філософа Д. Локка і французького просвітителя, правника, філософа Ш. Монтеск'є, хоча цю ідею висловлював ще давньогрецький історик Полібій.
За цією теорією, для правильного та ефективного функціонування держави мають існувати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова влади. Це створює систему "стримувань і противаг" проти посилення однієї гілки влади, зосередження влади в одному центрі, зловживання нею сприяє продуманості, зваженості, балансу в прийнятті рішень, а відтак і дієвості політичного керівництва та управління. Відповідно формується особливий механізм забезпечення свободи і незалежності окремого індивідуума, його захисту.
Носієм законодавчої влади, як відомо, є вищий представницький державний орган - парламент; виконавчу владу здійснюють - президент, уряд, міністерства і відомства, державно-адміністративні установи; судову владу - незалежні суди, підпорядковані тільки закону.
Уперше така система влади була законодавче закріплена в Конституції США (1787). Зафіксована вона була і в Конституції Української козацької республіки в 1710 p. (Конституція гетьмана П. Орлика). Принцип поділу влади вже закріплений у більшості конституцій країн світу. Утвердився він і в Україні.
Нині говорять і про владу засобів масової інформації, називаючи її "четвертою владою", а також про "владу" громадської думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолітом, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інституцій. Однак практика знає політичні системи, які функціонують в умовах єдності влади. У цих системах влада (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за тоталітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).
Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, - анархізм. Він не визнає державу як форму організації суспільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.
Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першимвдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи-сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Невизнання анархізмом політичної влади як важливого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократичних форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, заперечуючи деспотизм, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.
Отже, політична влада, її механізм повинні:
" забезпечити законні права громадян, їх конституційні свободи;
" утверджувати право як стрижень суспільних відносин і самим вміти підкорятися праву;
" виконувати функції розбудови держави (господарські, культурні, соціальні та ін.).
Література
1. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1997.
2. Конституція України. - К., 1996.
Loading...

 
 

Цікаве