WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема взаємовідношення політики та економіки: філософський аспект - Реферат

Проблема взаємовідношення політики та економіки: філософський аспект - Реферат

Цей суперечливий процес здійснює подвійний вплив як на становище індивіда, так і на становище суспільства.
З одного боку, індивід тут утверджується як цілком самостійний і вільний суб'єкт. З іншого, встановлюючиконтроль над бюрократією, він має визнати себе частиною певної цілісності, що складається з таких як він індивідів, та обмежити свою свободу на користь цієї цілісності. Відбувається своєрідне "подвоєння" функцій індивіда: він одночасно постає приватною особою і громадянином. Відповідні зміни відбуваються і всередині суспільства. З одного боку, відбувається об'єднання зовсім самостійних індивідів-атомів, пов'язаних між собою лише відношенням до держави. З іншого - держава стимулює народження нації і сама "поширюється" від прошарку бюрократії до масштабів усього суспільства. Суспільство також начебто подвоюється, розпадаючись на громадянське суспільство і політичну державу.
Держава-нація - найвищий щабель розвитку державності, явище 'для інших". Тільки держава-нація може виступати як повне і адекватне втілення сутності держави, оскільки вона максимально відокремлена від суспільства. Вона співвідноситься з суспільством до останнього не як частина з цілим і не як особлива частина з цілим, а як ціле з цілим.
Держава-нація - це відповідний рубіж, де держава заперечує сама себе, бо кінцеве відокремлення її від суспільства в цьому разі відбувається в тотожності з ним. Обриси держави як самостійного суб'єкта повільно розмиваються, і держава-нація набуває відповідної форми, при цьому відбувається рух суперечності між індивідом і суспільством.
Які ж властивості виділяють державу з-поміж інших організацій і об'єднань у суспільстві, роблять її основою всієї політичної системи? По-перше, суверенітет держави. Тільки держава виступає як універсальна, всеохоплююча організація, поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, отже, вона "офіційно представляє суспільство" всередині і за межами країни. Тільки держава має право видавати закони, здійснювати правосуддя. По-друге, держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі виявлення інших суспільних властей. Вона застосовує владні методи, а в разі необхідності і примус. По-третє, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає Їм загальнообов'язкового змісту. По-четверте, держава завдяки наявності спеціального професійного апарату виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.
Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції - внутрішні та зовнішні. Внутрішніми прийнято вважати господарсько-організаційну, управлінську, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, освітянську, культурно-виховну, екологічну, правоохоронну функції. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами) і оборонну.
Функціонування держави у внутрішньополітичному і зовнішньополітичному просторі набуває особливого значення, оскільки без цього політичного інституту неможливі національна ідентифікація і самовизначення. В такому разі функції держави покликані "захистити" вільний розвиток нації як складової світового співтовариства.
Національна держава завжди - більшою чи меншою мірою - є виразником загальної волі своїх громадян. Якщо ця "загальна воля" торкається тільки кола питань, які мають справді загальногромадянський інтерес (захист країни від зовнішньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку тощо), і в той же час забезпечує вільне вирішення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держава, а з іншого - громадянське суспільство. Якщо ж держава поширює свою волю на всі сфери життєдіяльності людини і різко обмежує громадянське суспільство, - перед нам тоталітарний устрій, який робить спробу поставити у "рамки" не тільки суспільне, а й приватне життя, дозволяючи одне, караючи інше, забороняючи третє.
Зміст поняття громадянського суспільства включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічні, моральні, культурно-духовні, релігійні, національні. Громадянське суспільство - це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади.
Економічною основою громадянського суспільства є власність в усій багатоманітності її форм, насамперед приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпеченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних сферах суспільного життя.
Економічний зміст власності та вплив політичної системи на формування типів власності
У попередній темі зазначалося, що в системі виробничих відносин суспільства основоположними виступають відносини власності. Чим визначається така їх роль?
Річ у тім, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.
Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, користування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.
Ми ж, розглядаючи власність як об'єктивні відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності й насамперед, засобів виробництва, в її економічному змісті будемо розрізняти два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).
Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише
Loading...

 
 

Цікаве