WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Австромарксизм - Реферат

Австромарксизм - Реферат

АВСТРОМАРКСИЗМ
АВСТРОМАРКСИЗМ - ідеологічна і політична течія, що склалася в на початку 20 ст. в австрійській соціал-демократії (К. Реннер, О. Бауер, М. і Ф. Адлері, Р. Гільфердінг та ін.).
Для австромарксизма характерний реформізм, спроба з'єднати марксизм із неокантіанством, програма культурно-національної автономії. Між двома світовими війнами "австромарксистською" називали всю австрійську соціал-демократичну партію, що прагнула зайняти особливу проміжну позицію між соціал-демократичним і комуністичним рухами. Деякі позиції австромарксизму знайшли відображення в програмних документах (1947, 1958, 1978) Соціалістичної партії Австрії.
Австромарксизм - умовне позначення теорій, які мали ходіння у Соціал-демократичній робочій партії Австрії (СДРПА). Її оонови були закладені ще до першої світової війни. У розглянутий період австромарксизм спробував на собі вплив революційних подій Великого Жовтня в Росії, частковій стабілізації капіталізму і потрясінь економічної кризи 1929- 1933 р.
Економічні теорії австромарксизму формувалися в дуже разноплановій політичній ситуації Першої австрійської республіки (1918-1938), коли СДРПА брала участь в урядовій коаліції (1918-1920), була в опозиції в 1 період відносної рівноваги класових сил (до останньої третини 20-х років) і, нарешті, у жорстокій конфронтації з буржуазією, що придушила повстання військової організації СДРПА (лютий 1934 р.). Найбільший внесок у розвиток економічних концепцій австромарксизму міжвоєнного періоду внесли О. Бауер і К. Реннер, а також О. і К. Лейхтер.
Хоча австромарксисти вітали Великий Жовтень, для своєї країни вони бачили інший шлях переходу до соціалізму. У творі "Шлях до соціалізму" (1919) Бауер розглядає соціальну революцію як тривалий процес соціально-економічних перетворень - "справа творчої організаторської роботи... результат багаторічної праці".
При цьому немає необхідності позбавляти буржуазію засобів виробництва. Головною погрозою Бауер вважав економічний хаос і анархію в промисловості. Бауер постійно підкреслював, що побудова нового, у його розумінні, суспільства можливо за допомогою створення вже при капіталізмі "вогнищ соціалізму".
Ріст числа таких вогнищ, думав теоретик СДРПА, може привести до появи соціалістичного суспільства без корінного ламання сформованих виробничих відносин. Головним елементом цього шляху Бауер вважав процес усуспільнення ("соціалізації"). Розробляючи теорії в цьому руслі, він прагнув врахувати деякі концепції колишніх реформістських плинів (гільдейців), а також досвід більшовиків. Так, серед "джерел яду соціалізації" він назвав "перші заходи більшовиків в області організації народного господарства".
Однак власне кажучи бауеровська соціалізація протиставлялася тому, що здійснювалося більшовиками. Не погоджуючись з методами суспільних перетворенні в Радянській Росії, Бауер категорично заперечував проти насильницької експропріації приватної власності. Замість її він пропонував увести "соціальний" механізм оподатковування капіталу, за допомогою якого приватна власність могла б поступово еволюціонувати в "загальнонародну". В. И. Ленін, ознайомивши з деякими роботами Бауера, піддав їхній серйозній критиці, вважаючи, що австромарксистська соціалізація відволікає пролетаріат від революційних дій. Варіант соціалізації Бауера він називав відірваним від реальності.
Практика як австрійської держави, так і інших країн Західної Європи, по твердому переконанню В. И. Леніна, у той час ,не давала основ для подібних планів. Ставши опозиційної, СДРПА не тільки не втратила інтерес до питань економічної теорії, але, навпроти, підсилила розробку багатьох господарських проблем. Поліпшення до середини 20-х років економічної кон'юнктури давало підставу розглядати багато питань з погляду ключової тези австромарксизму - про можливість еволюції капіталізму в соціалізм. Ця тенденція насамперед тяжіла над авсгромарксистським розумінням питань власності на засоби виробництва, що вважалися головною умовою прийдешніх соціально-економічних перетворень. Найбільше яскраво дана тенденція просліджувалася в творах К. Реннера.
У роботі "Теорія капіталістичного господарства: марксизм і проблеми соціалізації" (1924) Реннер стверджував, що експропріація шкідлива для економіки, тому що приводить до того, що виробничий процес переривається і зникає зацікавленість в одержанні прибутку. Експропріацію великого капіталу він вважав за можливе замінити "справедливою демократизацією власності". Це, за словами Реннера, тим більше корисно, тому що функції власності, навіть незалежно від волі соціалістів, піддані позитивним змінам. Важливою передумовою усуспільнення він вважав "організацію здорового ринку" (прообраз майбутньої капіталістичної інтеграції), розвиваючи висловлену ним ще в роки світової війни концепцію Сполучених Штатів Європи.
Позиції по проблемі усуспільнення були відбиті й в основному теоретичному документі СДРПА міжвоєнного періоду лінцської програми 1926 р. У ній був чітко зафіксований принцип співіснування приватної і суспільної форм власності. Такий висновок виглядав двозначно на тлі досить різанням критики негативних рис капіталістичного способу виробництва.
У програмі говорилося про "нестерпну економічну диктатуру фінансового капіталу, великих національних і міжнародних картелів і трестів", про "збурювання мас пануванням капіталу над виробництвом", про "прагнення мас вирвати в капіталу засобу виробництва й обміну, зробити їх надбанням народу". Однак про те, яким чином випливало здійснювати "справедливу демократизацію власності", говорилося вкрай розпливчасто. Акценти робилися на те, що вже при капіталізмі "капіталістична власність позбавляється своїх первісних функцій".
Головним методом позбавлення капіталістичної власності своїх функцій австро-марксисти вважали систему "економічної демократії", про що писав у роботі "Шляху здійснення" (1929) К. Реннер. "Економічна демократія, - затверджував він, - переймає функції, що до того вважалися невід'ємними прерогативами державної влади..." Носіями цих функцій повинні були стати, по Реннеру, насамперед виробничі ради на промислових підприємствах, що виникли в роки революційного підйому. Ряд конкретних положень щодо цих органів виробничого самоврядування містилися й у Лінцької програми. У ній проблема економічної демократії розглядалася насамперед стосовно до державного сектора економіки, що завдяки демократизації виробничого процесу повинний стати показовим для економіки в цілому. Це буде сприяти, думали австромарксисти, усвідомленню працюючими всіх переваг економіки, що знаходиться в руках держави. Концепція "економічної демократії" не викликала в
Loading...

 
 

Цікаве