WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етапи та засади формування об'єднаної Європи - Реферат

Етапи та засади формування об'єднаної Європи - Реферат

соціально-економічного розвитку не є перешкодою для членства країни в Спільноті, а може лише його відкласти. Iншими словами, розглядаючи економічне становище країни-претендента, береться до уваги передусім ефективність функціонування національних ринкових механізмів, а вже потім її поточний економічний достаток (a healthy rather than wealthy criteria). Так само не обумовлюється і рівень економічної інтеграції країни з Союзом до вступу, що принаймні теоретично знімає потребу в укладанні попередньої угоди про асоціацію з ЄС для потенційного кандидата на членство.
5.Бути згідним та спроможним перейняти весь acquis communautaire
Вимогу запровадження в національне законодавство країни-кандидата сукупного acquis communaitaire висунуто Спільнотою ще в ході першого розширення - коли до ЄС увійшли Великобританія, Iрландія та Данія (1973р.). Переговори про приєднання полягають власне у визначенні умов та термінів імплементації країною-кандидатом нормативно-правового доробку Співтовариста, і це детально фіксують у самій угоді про вступ.
Наближення законодавства посткомуністичних країн до законодавства ЄС розпочалося фактично ще на стадіях стабілізації та базової європеїзації, воно тривало далі, на етапі виконання угоди про асоціацію, а також триватиме після дати офіційного приєднання до Союзу (1 травня ц.р.) аж до повного завершення передбачених вступними угодами перехідних періодів. Тому дотримання цього критерію виходить далеко за межі початкових"кандидатських" зусиль країни та вимірюється радше її юридичною та адміністративною спроможністю виконувати вже взяті зобов'язання. Виконання цієї вступної вимоги не поширюється на ймовірне "євроскептичне" бачення країною-кандидатом цілей та остаточної політичної побудови Союзу. Iнакше кажучи, нова країна-член повинна обов'язково поділяти наявний acquis communautaire та необов'язково (і досі невизначену) - finalite politique. Стверджувати протилежне означало б заперечувати приєднання до Співтовариства Великобританії та країн Скандинавії.
Iстотний "шостий елемент"
Iнституціональне затвердження п'яти вступних критеріїв та принципів їх імплементації (загальна недискримінація та диференціація країн-кандидатів за рівнем розвитку) не усуває з процедури приєднання до ЄС певної політичної та юридичної невизначеності.
Установчі угоди та похідне право ЄС не містять пунктів, де були б зафіксовані умови надання статусу країни-кандидата. Європейські ради, які проходили в Люксембурзі (1997р.) та Ґельсінки (1999р.), чітко визначили лише те, що передумовою початку переговорів про вступ є дотримання політичної складової копенгагенських критеріїв. Це дає нам підстави розглядати будь-яку європейську демократію як потенційного кандидата на членство в Євросоюз. Країни ЄЕЗ та Швейцарія визнані безперечними кандидатами на приєднання до Спільноти, і єдиною перешкодою для вступу є брак політичної волі з боку еліт або (та) населення цих країн.
Водночас залишається відкритим запитання, чи слід визнавати перспективу членства в Європейському Союзі для авторитарних або перехідних європейських режимів з метою підтримки та прискорення їх внутрішніх демократичних перетворень. В історії європейського будівництва відомі принаймні два випадки недвозначного "передчасного" визнання євроінтеграційної перспективи для Iспанії Франко та Федеративної Республіки Югославії Мілошевича, що, без сумніву, сприяло подальшій перемозі демократії в цих країнах [9]. Натомість нинішня "П'ятнадцятка" вважає недоцільним зробити такий крок стосовно перехідних режимів України та Молдови, незважаючи на відповідні заклики як з боку влади, так і з боку опозиційних демократичних сил обох країн.
Питання впливу, що має визнання перспективи членства в ЄС на внутрішню трансформацію посткомуністичних країн, жваво дискутується. Зокрема, на думку польського фахівця Лєшка Єсеня, визнана євроінтеграційна перспектива "перетворює європейські політичні та суспільні стандарти в дієвий амортизатор політичного життя даної країни, який спричиняє до того, що певні кроки, ймовірні "шалені" наміри владної верхівки не мають шансів втілитися політично" [10]. Німецькі дослідники Iріс Кемпе та Вім ван Мерс звертають увагу на взаємодію трьох чинників: 1) поточного становища країни, яке бере до уваги Євросоюз, вироблячи свою стратегію та визначаючи ймовірні інструменти фінансової допомоги цій країні; 2) діяльності національного уряду, який керує поточною ситуацією та зазнає так чи інакше зовнішніх впливів; 3) політики спрямування та порад ЄС, успішність впливу якого на національний уряд залежить визначальною мірою від надання перспективи членства цій країні [11].
На практиці офіційне підтвердження перспективи членства для країн Центральної Європи (червень 1993р.) відбулося значно пізніше приходу до влади демократичних реформаторських урядів та збіглося з початками економічного зростання в Польщі, Угорщині та Чехії. У центральноєвропейському регіоні та країнах Балтії курс на "повернення до Європи" відразу розглядали як пріоритетну, оптимальну й безальтернативну стратегію національного розвитку, яка логічно продовжувала та закріплювала розпочаті демократичні та економічні перетворення. Тож визнання перспективи членства давало змогу, з одного боку, легітимізувати зроблений політичний вибір, а з іншого - спрямувати й прискорити внутрішню європеїзацію в її базовому (політичний плюралізм, чесна економічна конкуренція, незалежна судова влада, вільна преса тощо) та поглибленому інтеграційному (інкорпорація acquis communautaire) вимірах. Надання перспективи членства в Євросоюзі Болгарії та Румунії, а з 1999 року - решті Балканських країн грунтувалося більше на політичній заангажованості ЄС, аніж на реальних здобутках регіону в наближенні до копенгагенських критеріїв.
У будь-якому разі визнання перспективи членства стає доцільним тільки тоді, коли серед еліти та населення країни нагромадилася певна критична маса реформаторських тенденцій, яка забезпечує прихід до влади демократичних проєвропейських сил, а згодом - сталий і послідовний поступ. Приміром, якщо нинішня українська влада зуміє зберегти свої політичні та економічні позиції, надання європейської перспективи Україні не матиме очевидно реального внутрішнього наповнення. Водночас з
Loading...

 
 

Цікаве