WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Віктор Медведчук - як один з політичних лідерів України - Реферат

Віктор Медведчук - як один з політичних лідерів України - Реферат

вага цієї суми припала на дивіденди, проценти, роялті. Ним було задекларовано наявність цінних паперів на суму 3684810 грн., банківські депозити на суму 3806856 грн., квартиру площею 208 м.кв та ще 578,75 м.кв - для членів сім'ї і т.д. Принаймні, Медведчук може претендувати на імідж "чесного олігарха": все, що має, він не приховує. Очевидно, саме таким стане український бізнес у ХХІ столітті.
Принагідно варто зауважити, що Віктор Медведчук - одружений. Його дружина, Гаврилюк Наталія Георгіївна, працює адвокатом у Колегії адвокатів Печерського району м.Києва. Із майбутньою дружиною Віктор Володимирович познайомився ще у студентські роки. У 1982 році у подружжя народилася донька Ірина.
Поступово у середовищі об'єднаних соціал-демократів почали з'являтися певні антагоністичні групи. Підставою для творення однієї з них були спільні політико-бізнесові інтереси. Друга група об'єднувала насамперед прихильників соціал-демократичної ідеї - політиків, які були "чужинцями" у середовищі представників великого бізнесу. Виразником першої групи був Віктор Медведчук, другої- Василь Онопенко. Група Онопенка відіграла свою роль - стала своєрідним ідеологічним локомотивом, який надавав відповідного забарвлення партії на виборах. Після виборів Онопенко, як шіллерівський мурин, - зробив справу і мав відійти.
На ХІІІ з'їзді СДПУ(о) (який планувалося провести у закритому режимі) постало питання про заміну голови партії. Більшість із 247 делегатів з'їзду засудили Василя Онопенка, назвавши його політичним інтриганом, якого "фінансують певні політичні сили, аби він "гавкав" на СДПУ(о) та окремих її членів". Представники регіональних організацій, які ще вранці нічого не знали про внутріпартійну ситуацію, бо при відкритті з'їзду, за півгодини жваво засуджували "формального лідера" В.Онопенка" і майже одноголосно проголосували за його виключення з партії. На пропозицію представника миколаївської обласної організації СДПУ(о) на голову партії було висунуто кандидатуру Віктора Медведчука - "лідера за своєю природою". У ході голосування за Віктора Володимировича проголосували 247 делегатів, утрималися - 2. Проти не голосував ніхто. Заступником голови партії став Олександр Зінченко, який одразу ж заявив, що подібне голосування - "це справді ознака єдності думок у партії".
Прихильники Василя Онопенка не змирилися з поразкою і зареєстрували Українську соціал-демократичну партію. На президентських виборах 1999 року Василь Онопенко спробував навіть висунути свою кандидатуру на найвищу державну посаду…
Після того, як Медведчук очолив СДПУ(о), він вирішив активно попрацювати у сфері соціал-демократичної ідеології. Дійсно, українській соціал-демократії бракувало кваліфікованих та оригінальних розробок в ідеологічній сфері. Ю.Буздуган, скажімо, брав за зразок класичні європейські бернштейніанські моделі ідеології. В.Онопенко взагалі мало приділяв уваги питанню ідеологічної ідентичності. Віктор Медведчук опублікував у "Зеркале недели" статті "В поисках новых рубежей"(1999, №1) та "Что будет завтра?"(1999, №42). Саме ці дві статті стали підвалинами ідеології СДПУ(о). Але детальніший аналіз показує, що ідеологічні розробки Медведчука є певною еклектикою різних напрямів політичної думки. Рухівська газета "Час-Time" після другого етапу ХІІІ з'їзду СДПУ(о) (грудень 1998 р.) зауважила, що "заглиблюватися в обгрунтування принад і переваг ідеології соціал-демократії В.Медведчук завбачливо не став. Уже після третього абзацу доповіді делегати зрозуміли, що їхній лідер неспроможний відрізнити соціал-демократизм від лібералізму чи консерватизму. Складалося враження, що не той чи інший "ізм" переймає думки керівництва партії, а винятково такі солодкі слова, як "влада" і "гроші". Як зберегти ту дещицю, що вже вдалося виторгувати, і як прикуповувати надалі".
Одразу ж після ХІІІ з'їзду партії у середовищі СДПУ(о) розгорілася дискусія про те, кого з кандидатів на пост Президента підтримати на виборах 1999 року. Значна частина делегацій висували кандидатуру Євгена Марчука - на той час голови парламентської фракції СДПУ(о). Марчука, скажімо, підтримали лідери одеської та миколаївської організацій. У той же час вінничани виступили з ідеєю висунути на пост Президента Віктора Медведчука. Проте першим, здається, цю ідею висунув Леонід Кравчук. Віктор Медведчук подякував вінницькій делегації і зауважив, що нині рано висувати кандидата на пост Президента з партійного середовища. Проте саме від початку 1999 року почала гуляти засобами масової інформації теза Медведчука про те, що наступний Президент України (на виборах 2004 року) має бути обов'язково виходцем із середовища СДПУ(о). Відтоді будь-який крок Медведчука політологи та аналітики пов'язували виключно з підготовкою до виборчої кампанії 2004 року. Сергій Рахманін писав: "Ряд джерел як в СДПУ(о), так і в адміністрації Президента стверджують: глава держави не проти того, аби лідер об'єднаних соціал-демократів став лідером країни. Він лише проти того, аби це сталося в цьому тисячолітті".
На початку 1999 року в середовищі СДПУ(о) стається черговий конфлікт. В силу різних обставин (насамперед через незгоду з лінією Віктора Медведчука та відмову партії підтримувати на виборах кандидатуру Марчука) із середовищем пориває голова парламентської фракції СДПУ(о) Євген Марчук. Не будучи формально членом СДПУ(о), він все-таки забирає з собою частину членства партії. У січні 1999 року Марчук оголошує про формування нової партії - Соціал-демократичного союзу, фактично четвертої соціал-демократичної сили в Україні. Фракцію СДПУ(о) в парламенті очолив з подачі В.Медведчука Олександр Зінченко.
Уже на початку 1999 року Віктор Медведчук розумів, що потрібно робити ставку на Леоніда Кучму. Підтримка Президента в умовах олігархічного режиму (що склався протягом 1997 - 1998 років) могла забезпечити і недоторканність бізнесових інтересів, і прогнозоване політичне майбутнє, і доволі стійкі позиції "при дворі". Але про свою підтримку Леоніда Кучми Віктор Медведчук наважився заговорити лише у квітні 1999 року.
Перебуваючи на Закарпатті, 8 квітня 1999 року Віктор Медведчук заявив: "Я як лідер хочу офіційно заявити, що зроблю все можливе для того, аби переконати спочатку політраду, а потім і з'їзд висунути кандидатом від партії Л.Кучму. Я упевнений, що це вдасться". Через два дні в інтерв'ю газеті "День" на запитання "Чи впевнені ви, що вашу ініціативу щодо висунення Л.Кучми на другий термін підтримає партія СДПУ(о)?", Медведчук відповів: "Я - лідер партії, і якщо на сьогоднішні керівник партії заявив про свою позицію, то це означає, що лідер узяв на себе відповідальність за таке рішення. І якщо цього не
Loading...

 
 

Цікаве