WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історія української державності - Реферат

Історія української державності - Реферат

історії під назвою "українізація".
Як і НЕП, це був вимушений компроміс. Формальним початком українізації можна вважати декрет раднаркому УРСР 27 липня 1923 р. "Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ" і декрет Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та Раднаркому "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови" 1 серпня того ж року.
Центром українізації став наркомат освіти, який очолював Олександр Шумський, а після його усунення 1927 р. - Микола Скрипник. Завдяки їхнім зусиллям швидкими темпами відбувалась українізація освіти. У 1929 році в УРСР діяло 80% шкіл, понад 2/3 технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчпння.
Наприкінці 20-х років у внутрішіній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка ВКП(б) на чолі з Й.Сталіним зміцнила позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування.
Індустриалізація мала неодназначні наслідки для України. Позитивним було те, що вона:
- з аграрної республіки перетворилася в індустріальну;
- пройшов процес урбенізації;
- сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.
Але все це досягнуто для народу України надто дорогою ціною:
- були одержані кошти на індустріалізацію (для чого було поневолено село);
- була створена атмосфера напруження, яка породила масові репресії;
- ліквідовано НЕП і запроводжено командно-адміністративну систему в економіці, що сприяло остаточному утвердженню тоталітаризму;
- знищено рештки економічної самостійності України.
Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголошували найбільш працьовитих і підприємливих сільських господарів. Усього за роки колективізації в Україні експропрійовано до 200 тис. селянських господарств.
Колективізація здійснювалася ударними темпами. У 1927 р. різні форми колгоспів об'єднували трохи більше 1% селянських господарств. У 1933 р. в Україні було колективізовано 70% господарств, а в липні 1935 р. - вже 93% господарств входили до колгоспів, яким належало 98% посівних площ.
У 1932 -1933 рр. Український народ пережив найстрашнішу трагедію у своїй історії - штучний голодомор. Організовуючи штучний голодомор, сталінське керівництво переслідувало подвійну мету: покарати селянство як клас за опір колективізації; ослабити саме українське селянство як соціальну базу національно-визвольного руху. Надумку С.Кульчицького, прямі втрати від голодомору 1933 р. становлять від 3 до 3,5 млн осіб. Повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) від 4,3 до 5 млн.
Ця трагедія залишила глибокий слід у психології людей. У їхніх душах надовго поселився страх, а страх перед владою - невід'ємна ознака тоталітарного режиму. На створення атмосфери страху та абсолютної покори був спрямований і масовий терор 30-х років. Починаючи з 1929 р., репресії трьома хвилями прокотилися по Україні:
1. 1929 - 1931 рр. - примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної православної церкви, сфабрикований процес "Спілки визволення України";
2. 1932 - 1934 рр. - голодомор, постишевський терор, так звана "кіровська" хвиля;
3. 1936 - 1938 рр. - "єжовщина", або "Великий терор".
Тоталітарная централізація держави супроводжувалася знищенням будь-якої національної самобутності, та фактичним відродженням русифікаторської політики в Україні. Усунення М.Скрипника з посади наркома освіти ознаменувало кінець політики українізації. Пошуки "націоналістів", "ворогів народу" призвели до загибелі багатьох діячів культури.
У 30-ті рр. По суті були ліквідовані всі паростки національної незалежності України як національної держави. В новому варіанті російської імперії під назвою СРСР Українська РСР стала фактично безправною провінцією, позбавленою навіть тієї крихти самостійності, яку мала в перші роки радянської влади.
Друга світова війна поставила українців у безпросвітне становище. Німецькі війська окупували всю українську землю, на західних і на східних її територіях розпочався терор. Шеф СС Генріх Гіммлер проголосив політику знищення "біологічної сили українців", перетворення України в аграрну провінцію для постачання Німеччині продовольства.
Проводились масові розстріли мирного населення, зокрема єврейської національності, учасників українського руху опору, полонених. На території України було знищено близько 3 млн 200 тис. мирних жителів. Тут виявлено майже 200 місць масових страт населення. 180 концтаборів смерті, 50 гетто. До Німеччини вивезено близько 2 млн 250 тис. осіб. В україні готувався "життєвий простір" для 25 млн німецьких колоністів.
Ще на початку війни у тил Радянського Союзу було евакуйовано до тисячі підприємств важкої та машинобудівної промисловості разом з мільйонами робітників, інженерів та інших спеціалістів, велику кількість землеробської техніки. 43% радгоспної та колгоспної худоби. В гдебинні райони Росії перебазувалися академія наук, 16 науково-дослідних інститутів, понад 70 вищих навчальних закладів, близько 12 тис. унікальних експонатів музеїв, картинних галерей тощо.
Усі ці втрати для України стали невідшкодованими. Не маючи власної жержавності, українці опинилися беззахисними перед двома репресивними режимами. Але вони підняли партизанську боротьбу проти фашистської окупації. Москва розпочала боротьбу з масовим партизанським рухом, що розгорнувся на Волині й Поліссі під керівництвом ОУН, зокрема проти УПА.
На думку провідників ОУН, якою керував тоді Степан Бандера, збройні українські формування у складі німецьких військ "Нахтігаль" і "Роланд", мали стати ядром формування української кадрової армії, що допомогла б створити незалежну Українську державу. 30 червня 1941 р. оунівці без згоди німецької сторони проголосили у Львові створення Української держави. Але нацисти розгромили новостворений уряд, на чолі якого став сподвижник Степана Бандери - Ярослав Стецько. Наприкінці 1942 р. партизанські загони Західнлї України вважалися основою УкраїнськоїПовстанської Армії (УПА). Її головокомандувачем був Роман Шухевич.
УПА і радянські партизани створювали підконтрольні райони, здійснювали рейди у тилу ворога. Але радянські партизани одним із завдань мали таке: ліквідувати провід УПА і підірвати підтримку її українським населенням. З цією метою і було відправлено у Карпатський рейд добре озброєне об'єднання Сидора Ковпака.
У сутичці з радянськими загонами 1950 р. під Львовом загинув Роман Шухевич. Окремі загони УПА та оунівські групи продовжували боротьбу, влаштовували диверсії, перешкоджали колективізації та депортації. але ці останні зусилля вже не могли змінити ситуації.
Україна після війни дістала міжнародне визнання як засновник ООН. Вона стала членом 20 міжнародних організацій. Найважливішим для українців територіальним питанням, що його розв'язала війна, було включення Західної України з територією 110 тис. кв. км. І населенням понад 7 млн осіб до складу СРСР. Проте Україна була вкрай виснаженою і відроджувалась повільно. Продовжувалися депортація українців з території Закарпаття, виселення уркаїнців і поляків з Західної України, а також репресії проти греко-католицької церкви.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. закріпив своє становище Микита Хрущов. В Україні в той час дещо втихла кампанія проти українського націоналізму.
Пленум ЦК КПУ усунув
Loading...

 
 

Цікаве