WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історичний аспект ядерного чинника у міжнародних відносинах. - Реферат

Історичний аспект ядерного чинника у міжнародних відносинах. - Реферат

Історичний аспект ядерного чинника у міжнародних відносинах на етапі становлення нової незалежної української державності
Історія засвідчує, що через відсутність державної стратегії, концептуальну безпорадність, невиразність політичної тактики державотворення українська нація, за історію свого існування, неодноразово оформляла та втрачала свою державність [1].
У 90-х роках ХХ століття вдалося відновити українську державність. Проте і дії українських державотворців сучасності важко назвати беззаперечними, такими, що врахували історичний досвід своїх попередників. Такий стан речей зумовлює об'єктивну необхідність наукового забезпечення діяльності вищого політичного керівництва України в галузі міжнародної політики та вимагає історичного аналізу процесів становлення, утвердження та розбудови української державності в 90-х роках ХХ століття.
Досліджуючи історичні, стратегічні, військово-політичні та міжнародно-правові аспекти ядерного роззброєння України в період становлення, утвердження та розбудови української державності (1990-1997 роки) [2] та спостерігаючи за входженням незалежної України у світове співтовариство [3], автор переконався у тому, що політична еліта України проявила в своїх діях такі риси, як невміння та небажання враховувати свій та міжнародний історичний досвід у галузі впровадження та забезпечення державотворчих процесів в умовах визначального впливу ядерного чинника на світову політику нестабільного міжнародного середовища. Історично склалося так, що на момент проголошення Україною "Декларації про державний суверенітет в межах союзної держави" (16 липня 1990 року) та декларування без'ядерних намірів, ядерна зброя залишалася найвагомішим чинником в Ялтинсько-Потсдамській системі міжнародних відносин (у подальшому ЯП СМВ), принципи й норми функціювання котрої були оформлені та закріплені рішеннями відповідних конференцій у Ялті, Сан-Франциско та Потсдамі в 1945 році [5, 355-377]. Цьому були свої беззаперечні свідчення.
По-перше, місце та роль держави у світовій політиці визначалися передусім наявністю в тієї чи іншої держави ядерної зброї.
По-друге, після оформлення країн третього світу в "Рух Неприєднання" країни цього блоку відразу визнали необхідність постановки питання щодо перегляду правил міжнародної поведінки у сфері ядерних відносин та забезпечення військової складової національної безпеки у вигляді національного ядерного арсеналу.
По-третє, завдяки небувалому зростанню рівня технологій, володіння ядерною зброєю визначало факт володіння певною державою сучасною військовою стратегією.
Незважаючи на гостроту та актуальну необхідність негайного та раціонального вирішення проблеми ядерної зброї, ні одна із ядерних держав не йшла на ядерне роззброєння (чи навіть обмеження ядерних озброєнь), не будучи впевненою, що цей крок не буде одностороннім й успадкується іншими ядерними державами (двадцять три роки знадобилося світовому співтовариству, щоб уперше досягти певної згоди щодо ядерних озброєнь та оформити ДНЯЗ-68 - ключовий договір із кута зору теми повідомлення, до закінчення терміну дії якого залишалося п'ять років і подальша доля якого, на початок державотворчих процесів на Україні не була невизначеною).
А з огляду на історичний досвід України, наша держава здолала цей шлях за чотири роки, і досить актуальними постають запитання - яким чином, чому, навіщо. Чи були дії вищого політичного керівництва України раціональними та виправданими за змістом, спрямованістю, способом реалізації? Чи була альтернатива таким діям українських державотворців у галузі міжнародної ядерної політики?
Враховуючи незначний (в історичному розумінні) проміжок часу, від початку процесу ядерного роззброєння України та його неповну завершеність, проблема в сучасній бібліографії достатньо не опрацьована і потребує дослідження. Зупинимося тільки на одному аспекті ядерного чинника у світовій політиці на початку становлення нової незалежної української державності, а саме - на історичному аспекті.
На початок процесу утворення нових незалежних держав (у подальшому ННД) світове співтовариство мало багатий досвід світової політики з урахуванням історичних аспектів ядерного чинника (озброєння - роззброєння, розповсюдження - нерозповсюдження, переваги та збитки, які пов'язані з фактором володіння чи неволодіння ядерною зброєю). Такий стан підігрівав традиційну суперечку у світовій політиці про місце та роль ядерної зброї у світовій політиці, про вплив ядерної політики тієї чи іншої держави на її особисту політичну вагу в системі міжнародних відносин, на національні інтереси у світовій політиці, на стан захищеності та обороноздатності держави [7, № 28].
Історії відомі чотири системи міжнародних відносин [8, розділ 11-20]:
- Вестфальська система міжнародних відносин - 1648-1815 роки (1792-1815 роки - наполеонівські війни).
- Віденська система міжнародних відносин - 1815-1918 роки (1914-1918 роки - Перша світова війна і перша глобальна геополітична криза за її наслідками, зародження зброї масового знищення, уведення обмежень щодо застосування зброї масового знищення, війни за своїм характером - війни на знищення).
- Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин - 1918-1945 роки (1938-1945 роки - Друга світова війна та геополітична криза за її наслідками, вдосконалення зброї масового знищення, поява ядерної зброї, війни за своїм характером - війни на знищення).
- Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин - 1945-1991 роки (чергова світова війна розглядається лише гіпотетично, зброя масового знищення постала глобальною проблемою людства, котре намагається її мінімізувати, війни за масштабом та характером істотно змінилися, відбувся перехід від воєн на знищення до воєн за комунікації).
Ретроспективний огляд перших трьох вражає разючою закономірністю. Перша проіснувала 167 років і була зруйнована за наслідками наполеонівських воєн. Наступна система міжнародних відносин проіснувала 103 роки і також була зруйнована за наслідками Першої в історії людства світової війни (безпрецедентної на той час за масштабністю, жорстокістю бойових дій та кровопролиття). Чергова система міжнародних відносин проіснувала 27 років і знову зазнала руйнації за наслідками чергової світової війни. Проте Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин проіснувала 46 років, а її руйнація, хоча і викликала наступну глобальну геополітичну кризу, але не призвела до чергової світової війни. Глобальна війна не відбулася, логіка попередніх систем не спрацювала.
Серед сучасних дослідників існують різні думки щодо першопричин цього явища [9, 167]. Проаналізувавши їх, можна зробити наступний
Loading...

 
 

Цікаве