WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

літературного альманаху "Перший вінок", в якому взяли участь письменниці з обох частин України, під проводом Олени Пчілки та Наталі Кобринської відкривається історична сторінка єднання галичанок і наддніпрянок. Праця в "Товаристві допомоги населенню Півдня Росії" у часи першої світової війни знову зблизила українських громадських діячок Києва з західноукраїнськими землями. І ґрунт тієї праці жінок, закладений в часи "Першого вінка", відроджений у роки війни, вже ніколи не піддавався сумніву. При кожній можливості жінки будуть надавати допомогу одна одній. Створенням Української Національної Жіночої Ради і Союзу Українок в Кам'янці-Подільському (1919) жінки обох частин України знову продемонстрували єдність, а весь наступний розвій жіночого руху реально показав силу такої співпраці та взаємопідтримки. Плекаючи почуття єдності всіх частин нації, поділеної кордонами та змагаючись до консолідації національних сил, зібралися жінки в 1934 р. на Перший Всеукраїнський Жіночий Конгрес у Станіславі. А незабаром, у 1937 р., реалізували ідею об'єднання у Всесвітній Союз Українок (ВСУ).
На жаль, за роки радянської влади, в силу здійснення патерналістської політики, в жіночому середовищі були майже ліквідовані традиції самодопомоги і опори на власні сили. Однак вони не зникли безслідно, а чекали свого часу, щоб відродитися на новій основі.
ІІ. САМООРГАНІЗАЦІЯ ЖІНОК ТА ВІДРОДЖЕННЯ ЖІНОЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Інституалізація, тобто оформлення організацій, у тому числі жіночих, як суб'єктів суспільного життя, відбулася після виборів 1990 року. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що цей процес набрав особливої інтенсивності. Так, у вересні 1990 року була заснована "Організація солдатських матерів України", в грудні 1991 р. на установчому з'їзді створено "Союз Українок", у грудні 1992 р. - "Жіночу Громаду". Отже є всі підстави вважати, що перший етап жіночого руху - як етап його організаційного становлення та оформлення розпочався у другій половині 80-х років і завершився після проголошення незалежності України (1991).
У роки, що безпосередньо передували проголошенню незалежності та в перші роки становлення української державності важливого значення набуло усвідомлення людьми власної національно-культурної ідентичності. Ідеї національного відродження, державної незалежності у той час були єдиною альтернативою комуністичній ідеології. Тому перші жіночі організації демократичного спрямування формувалися під загальним впливом національно-визвольних ідей, вбачаючи як пріоритетні завдання своєї діяльності - побудову незалежної української держави, відродження українських звичаїв та традицій. У подальшому національна парадигма вже не відігравала домінуючої ролі у жіночому русі, а створена згодом мережа жіночих організацій характеризувалася значною плюралістичністю ідеологічних спрямувань, різномислення і різноманітністю ідеологій, намірів та завдань.
З 1991 р. розпочався другий етап жіночого руху. Головною його особливістю був внутрішній саморозвиток жіночих організованих груп. Вони різнилися теоретичною основою, головними завданнями та методами діяльності. Відсутність у жінок досвіду формування власних ланок у громадянському суспільстві вплинула на структурні характеристики таких організацій. Вони будувалися за принципом централізму, формального залучення до роботи значної кількості жінок у рамках однієї організації, відсутності тісного безпосереднього зв'язку між членами, нав'язливого підкреслювання організаційної незалежності. Це призводило до небажання тісно співпрацювати з іншими жіночими організаціями і дистанціювання між ними. Організації відрізнялися за своїм культурним потенціалом, різноплановістю ціннісних орієнтацій, пристосуванням до різномислення та ін.
Перший Всеукраїнський з'їзд жіночих організацій, що відбувся в лютому 1994 р., відкрив якісно новий третій етап жіночого руху. Це - етап відкритості до співпраці та взаємодії жіночих організацій, об'єднання зусиль у розробці стратегії щодо відстоювання інтересів жінок. Об'єктивно лише з цього часу можна стверджувати про існування осмисленого українського жіночого руху як сукупності жіночих організацій і прагнення їх до взаємодії. Вони починають, по-перше, розглядати будь-яку соціальну проблему з точки зору жінок, їхніх інтересів, по-друге, висувати завдання про зміну тих соціальних умов, які генерують та відновлюють дискримінаційні механізми щодо жінок. Шукаючи шляхи до співпраці, до утвердження гендерних принципів у всіх сферах життєдіяльності особи, жіночі організації своїми акціями та ініціативами підтверджують прихильність загальноцивілізаційним цінностям і через участь в роботі міжнародних конференцій, форумів, реалізацію міжнародних програм та проектів, співпрацю з міжнародними організаціями, фондами, переконують світову громадськість, що Україна не є національно ізольоване суспільство.
Жіночий рух цього періоду розвивався в новому просторі "третього сектору", серед інших громадських і неурядових організацій, що виникали паралельно з жіночими та формували горизонтальні структури, горизонтальні зв'язки, які, можливо, з часом набудуть якості громадянського суспільства.
ІV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвій самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади та партнерами по "третьому сектору", вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадянських ініціатив. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні доброї волі. Це такі проблеми, як насилля, включаючи насилля в сім'ї та зґвалтування, дитяча безпритульність, наркоманія, торгівля жінками й дітьми і т.п.
Отож, загалом можна чітко визначити три етапи, які пройшов жіночий рух. Це етап саморефлексії, визначення завдань та цілей діяльності. Другий етап характеризувався пошуком шляхів взаємодії зі структурами державної влади і партійно-політичної системи. Самовизначення в контексті громадянського суспільства, оволодіння його прийомами і способами діяльності стали важливими рисами третього етапу. А пошук ідентичності - власних цілей та способів впливу на суспільство, власної стратегічної лінії пов'язує ці етапи в одне ціле і дозволяє говорити про жіночий рух як про соціальне явище.
Сьогодні в Україні вже нараховується понад 700 жіночих організацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконаленнязаконодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Жінки рядом акцій заявили про себе як реальну силу. І все ж слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Вона стоїть перед рядом завдань, серед яких першочерговими є:
" " формування ідеології жіночого руху України;
" " утвердження жіночого руху як суб'єкта соціального й політичного творення.
ІІІ. ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЖІНОЧОГО РУХУ УКРАЇНИ
З кожним роком зростає кількість та
Loading...

 
 

Цікаве