WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

Верховної Ради 12, 13 скликання не брали до уваги жіночий рух і самі виступили проти створення жіночої фракції, то жінки-депутати 14 скликання стали уважніші до діяльності жіночих організацій. Сьогодні майже кожна жінка-депутат відчує необхідність співпраці з жіночими організаціями, певною модою стало створення власних жіночих організації чи партій. Не можна однозначно оцінити цю тенденцію, яка має як позитивні, так і негативні сторони. І вже від самих жіночих організацій, від розмаху їх діяльності буде залежати результат цієї співпраці: чи буде сформований паритетний діалог, чи організації стануть інструментом для жінок-політиків у досягненні їх власного політичного олімпу.
Забезпечення рівності неможливе без діалогу політичних партій та жіночих організацій. Такий альянс надзвичайно важливий для виховання жінок-політиків. Причому, незалежно від того, яку партію для своєї політичної діяльності обирає жінка. Люди з різним політичним досвідом і різними переконаннями можуть бути прекрасними колегами й соратниками. Втім, для жінок-політиків аксіомою мають бути три правила. По-перше, жінка повинна бути політично активна в політичній партії; по-друге, вона має бути активним учасником жіночого руху; по-третє, обов'язковим правилом є організація власної кампанії під час виборів. Коли жіночі групи, комітети всередині партій входять складовою частиною до потужного жіночого руху, працюють, так би мовити, "під парасолькою" жіночих організацій, - це важлива умова для успішної кар'єри жінки-політика. Надзвичайно ефективним є широке громадське об'єднання, передвиборча коаліція жіночих організацій і жінок-політиків, але, на жаль, ідея такої коаліція поки що не реалізується жіночими організаціями. Втім, сьогодні ми маємо приклади формування жіночих осередків при партіях, що дозволяє говорити про існування партійно-орієнтованої моделі жіночих організацій. Так, при Ліберальній партії України працює Ліберальний комітет жінок, який має свій статут і підпорядковується партійним програмним документам. З вересня 1996 р. при Християнсько-Демократичній партії України діє Жіноча Громада, яка, крім того, у статусі спостерігача входить у Європейський союз жінок. Одну із партій національно-радикального спрямування, яка з 1993 р. перенесла свою діяльність на терени України - Конгрес українських націоналістів, очолює Ярослава Стецько. При партії на основі ідеології національного патріотизму створена жіноча референтура (філія) - Всеукраїнська ліга українських жінок, що діє як культурно-просвітницька громадська організація. При Народно-демократичній партії працює Всеукраїнське народно-демократичне жіноче об'єднання "Дія". Всеукраїнське громадське об'єднання жінок республіканок створене при Республіканській Християнській Партії.
Останні роки, особливо перед виборами 1998 р. і після них, учасниці неурядових жіночих організацій все ширше стали використовувати політичну риторику, значно швидше втягуються в політичне життя. Стрімку політизацію молодого ще руху, перед яким стоїть багато соціальних завдань, можна пояснити кількома причинами:
По-перше, цілком припустимо, що ця щойно сформована соціальна сила відчуває незручності від самостояння і прагне повернутися "під дах" державної влади або хоча б прилучитися до нього.
По-друге, цілком виправдано виглядають і ті аргументи, які самі учасниці жіночого руху використовують для пояснення своїх політичних домагань. Вони наполягають на тому, що комусь, врешті, слід взяти на себе відповідальність за лобіювання соціальних інтересів українських жінок у політиці й представляти інтереси жінок при розробці законодавчих актів. І краще, якщо це зроблять представниці неурядового жіночого руху.
По-третє, політичні партії і в своїх програмних документах, і в періоди передвиборчихкампаній довели своє нехтування жіночими та гендерними проблемами. Отож жінки, через свій власний негативний досвід співпраці з політичними партіями, жіночими організаціями, усвідомлювали, що жіночі права можуть відстоювати тільки жіночі неурядові організації або ж жіночі партії.
Як намагання зайняти місце у владних структурах ми розцінюємо створення політичної партії "Жінки України" (ПаЖУ). Установчий з'їзд ПаЖУ відбувся 18 січня 1997 р. у Києві. Згідно з програмою, діяльність партії спрямована на політизацію українського жіночого руху та перетворення ПаЖУ в центристську партію парламентського типу. Відсутність партійного досвіду, нечисленність партійного представництва, відсутність впливу в суспільно-політичному житті не дозволили партії досягнути поставленої мети - стати парламентською. Центральна виборча комісія (грудень 1997 р.) відмовила у реєстрації партійного списку кандидатів у народні депутати від партії "Жінки України" і таким чином позбавила права бути суб'єктом парламентських виборів 1998 р.
Свідченням політичної активізації жінок було створення у лютому 1997 р. Всеукраїнської партії жіночих ініціатив, установчий з'їзд якої відбувся у Харкові. Передвиборча програма партії підтверджує загальнодемократичну спрямованість розвитку суспільства, що досягається шляхом конституційності влади, зростанням політичної активності всіх верств населення, і перш за все - жінок, домінуванням приватної власності. Внаслідок виборів 27 березня 1998 р. партія не здолала 4%-ий бар'єр і не отримала депутатських місць.
27 листопада 1999 р., на основі організації "Солідарність", була заснована партія "Солідарність жінок України"(СолЖУ). Прийнявши "Хартію жіночої солідарності" та узагальнивши правові аспекти діяльності СолЖУ, учасниці установчого з'їзду підтвердили, що основними пріоритетами партії стануть: відповідальність за побудову гуманістичної, демократичної держави, турбота про майбутнє дітей, добробут, соціальний захист населення, свобода, мир і стабільність.
Однак існування трьох жіночих партій, які у своїй діяльності декларують політичні права жінок, хоч і свідчить про певну структуралізацію жінок та українського суспільства, але не дозволяє говорити про існування жіночих політик в українському соціумі. Адже головною стратегічною політичною ціллю фемінізму є трансформація існуючої політичної системи через створення жіночих альтернативних політик, які ґрунтувалися б на недискримінаційному принципі відношень між статями. Створення альтернативної політики слід розглядати не як прагнення спочатку зайняти місце в тоталітарній системі офіційної влади (що і характеризує сучасні жіночі партії України), щоб потім лобіювати інтереси жінок, а як дії, що базуються на практиках неналежності до патріархатної системи і структурі відмінностей як основи політичних дій. А тому протидія прихованим, невидимим і офіційно невизнаним формам патріархатного насилля в суспільстві повинна лежати в основі діяльності жіночих партій України.
Отже взаємодія жіночих неурядових організацій з владними структурами всіх рівнів досягає успіху лише тоді, коли орієнтується на цивілізовані демократичні способи взаємовпливу. При цьому важливим є використання засобів масової інформації, проведення гендерної експертизи й оповіщення про її результати, організація політичних кампаній, створення коаліцій та ін. Масові жіночі організації, що прагнуть до здійснення публічної
Loading...

 
 

Цікаве