WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

і функціонування загальнонаціональних жіночих рад, активізувати роботу щодо пошуку спільних підходів і здійснення спільних дій для створення на взаємоузгоджених засадах Всеукраїнської Ради жіночих організацій і спільної розробки програми соціального захисту жінок".
Згодом "Союз Українок" запропонував створити Координаційну нараду жіночих організацій без структурної надбудови і з почерговим головуванням. З 1995 р. активну роль в консолідації організованого жіночого руху відіграє Всеукраїнське жіноче товариство імені О. Теліги. Зокрема, було проведено кілька консультацій з лідерами провідних жіночих організацій, опубліковані відповідні виступи в пресі, на радіо та телебаченні.
Така кількість пропозицій щодо створення українського органу, під егідою якого могли б координуватися зусилля жіночих організацій, свідчила про потребу в такій координації та про складність процесу усвідомлення керівницями жіночих організацій необхідності такого органу при збереженні автономії кожної з організацій. У результаті тривалих переговорів між керівницями найчисельніших жіночих організацій, пошуку ними сприятливих та можливих форм координації була досягнута домовленість про створення такого "парасолькового" органу. Посередником у цій справі виступила народний депутат України голова Комітету у справах жінок, материнства і дитинства при Президентові України Олена Крандакова. 17 лютого 1996 р. на своєму першому зібранні керівники всеукраїнських жіночих організацій домовилися про створення Постійно діючої наради громадських жіночих організацій України і звернулися з заявою до всіх жіночих організацій про необхідність координації зусиль жіночого руху "з метою вагомішого впливу на законодавчий процес, реалізацію державних програм з питань соціально-правового захисту жінок та дітей". Заяву підписали голови 11 жіночих організацій. Але від проголошення намірів до створення дієвого і впливового органу - довга відстань.
Наступним кроком на шляху до консолідації жіночого руху стала всеукраїнська конференція "Стратегії Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок і програма дій в Україні" (1996 р.), ініційована Програмою розвитку ООН в Україні. Конференція, що зібрала 350 учасниць із 50 жіночих організацій, накреслила основні напрямки співпраці: поєднання зусиль всеукраїнських та регіональних організацій, спільне проведення різного роду науково-практичних конференцій, семінарів, диспутів, круглих столів з питань підготовки жінок до участі в управлінні на різних рівнях, обміну досвідом роботи та інформації з проблем жіночого руху, розвиток зв'язків між усіма громадськими організаціями; видання відповідного інформаційного бюлетеня; участь у роботі благодійних фондів для організації навчання, відпочинку та оздоровлення дітей, особливо тих, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС; патронажна діяльність тощо.
Активна дискусія, яка розгорнулася навколо легітимізації Постійно діючої наради громадських жіночих організацій як форми співпраці різних жіночих організацій довела складність об'єднавчого процесу для жіночих організацій та визначила існування розбіжностей щодо нього з боку організацій різного типу. Так, організації феміністичного напрямку, сповідуючи принципи плюралізму форм і методів діяльності, не прагнуть до об'єднання у єдину організацію. Їх позиція ґрунтується на тому, що: по-перше, організована громадська діяльність була дискредитована за часів існування тоталітарного режиму, тому створення єдиної організації не викликає довіри у тих організацій, які побудовані за горизонтальним принципом і сповідують ідеї автономності та плюралізму дій. По-друге, домінуюча роль у такій структурі належала б традиційним жіночим організаціям, а це призведе до ієрархізації та нівелювання відмінностей між організаціями і поглинання невеликих за чисельністю груп. По-третє, чисельна організація менш мобільна та не здатна до розвитку. Однак, усвідомлюючи передчасність створення єдиної жіночої організації, феміністичні групи для координації зусиль, обміну інформацією, спільного пошуку матеріальних ресурсів створюють "парасолькові" організації, зберігаючи при цьому свою внутрішню групову структуру. Прикладом такоїорганізації є Консорціум жіночих організацій СНД-США, який організовує співпрацю з неурядовими неприбутковими жіночими організаціями з метою побудови демократичних суспільств у нових незалежних державах, до якого входять більше 170 організацій. Консорціум діє з 1992 року за фінансової підтримки міжнародних фондів і представляє собою структуру взаємодії та обміну інформацією, ресурсами між організаціями, що входять до його складу. Сьогодні ця структура перетворилася на активний міжнародний форум, де відбувається обмін ідеями та надаються можливості участі у навчальних програмах.
Ідея про утворення української ланки феміністських організацій реалізувалася на Форумі "Два роки після Пекіну: підсумки, напрямки, перспективи" (Алушта, 1997 р.). До неї ввійшли: "Прогресивні жінки" (Вінниця), "Український Центр Жіночих Студій" (Київ), "Гуманітарна ініціатива" (Харків), "Фемін-інформ" (Харків). Згідно програми організація відкрита для всіх товариств, які поділяють ідеологію фемінізму. Робота секції продемонструвала і нові форми взаємозв'язку між жіночими організаціями різних регіонів та проголосила створення коаліції жіночих організацій. В документах Форуму проголошений намір створення Ради Дій НЖГО України з метою розширення участі жінок у процесі прийняття рішень та активізації співпраці з засобами масової інформації.
Певним кроком на шляху до координації дій жіночих організацій стала міжнародна науково-практична конференція "Жінка в державотворенні України" (Вінниця, 1997 р.), в якій взяли участь близько 120 учасниць. На ній знову йшлося про створення загальнокоординаційного органу в діяльності жіночих організацій.
Пропозиції, розроблені Міжнародним Жіночим форумом в Алушті та Вінницькою конференцією жіночих організацій, були винесені на обговорення Координаційної Ради у справах жінок при Міністерстві України у справах сім'ї та молоді, яка діяла з березня 1997 р.
У травні 1997 р. було засновано Гендерне бюро - координаційний орган в рамках проекту ООН "Гендер у розвитку". Його діяльність суттєво вплинула на інтеграцію гендерних підходів у державні програми та діяльність громадських структур. Бюро здійснює гендерну експертизу існуючих державних програм та нормативно-правових актів. Колективна монографія "Гендерний аналіз українського суспільства" (Заг. ред. Т. Мельник) стала першою спробою комплексного наукового дослідження українського суспільства в умовах реформування й перебудови, здійсненого на основі гендерного підходу. Це досить рішучий крок Гендерного Бюро та колективу авторів щодо системного, цілісного вивчення поля рівних прав і рівних можливостей. Бюро проводить навчально-освітню роботу через видавничу діяльність та шляхом проведення семінарів, круглих столів, до яких залучаються як науковці, так і представники недержавних організацій, службовці. Крім дослідження сучасного статусу жінок в Україні та впровадження гендерних підходів у державні програми, Гендерне бюро сприяє розвитку мережі неурядових жіночих організацій та співпрацює з уже
Loading...

 
 

Цікаве