WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Реферат

самосвідомості стали домінуючими в діяльності молодіжного дівочого центру "Чернівецькі гайди", Львівського молодіжного жіночого гендерного центру ім. Наталії Кобринської, Львівського дівочого центру "Юнка".
Захист законних прав та інтересів жінок в утвердженні їхнього соціального статусу, створення соціально збалансованого на гендерних засадах громадянського суспільства та побудова демократичної, правової, соціально розвиненої Української держави, розвиток гендерної демократії покликали до життя Всеукраїнську громадську організацію "Ліга жінок-виборців України "50/50", яка була зареєстрована у травні 1997 р. і осередки якої діють у 15 областях України. "Ліга" об'єднує жінок, які мають на меті сприяти утвердженню в українському суспільстві принципу паритетної демократії [5], виходячи з розуміння рівноцінного вкладу чоловіків і жінок у справу демократії, визнання необхідності їх рівного представництва і рівної відповідальності у прийнятті масштабних рішень в усіх сферах суспільного життя. Визначивши основними завданнями своєї діяльності формування політичної та правової культури жінок, підтримку нової генерації жінок-лідерів, "Ліга" здійснює просвітницьку роботу з питань людських прав, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства щодо жінок і взаємодіє з іншими громадськими організаціями, що захищають інтереси жінок. У 1997-1998 рр. "Ліга" організовала в Києві школу жіночого лідерства, а в планах організації видання інформаційних буклетів з проблем насилля, майнового права, сімейно-шлюбних стосунків.
Враховуючи різні методологічні підходи до типології соціальних рухів, наведена класифікація сучасного жіночого руху ґрунтується на врахуванні таких показників, як структурна побудова, стосунки між членами всередині організації, ідеологічні настанови, ставлення до існуючої гендерної системи, форми та напрямки їх діяльності щодо обстоювання інтересів жінок, утвердження гендерної рівності в соціумі. Врахування таких показників дозволяє визначити існування в сучасному жіночому русі України двох основних типи жіночих організацій:
" " традиційні, організаційно сформовані жіночі організації, які діють на основі принципу ієрархічної побудови та самоврядування і характеризуються значним кількісним складом. Їх внутрішній структурі властива чітка ієрархія побудови органів управління. Рішення, що приймаються керівними органами, є обов'язковими для виконання низовими ланками. Такі організації сповідують цілі політичної участі, прагнуть, щоб суспільство сприймало їх політичними суб'єктами, а результати діяльності впливали не тільки на членів організації, а на все населення в цілому. Діяльність таких організацій часто носить не лише громадський, а громадсько-політичний характер;
" " організації, у яких відсутня чітко визначена структура лідерства та ієрархії органів. Вони організовані на неформальних відносинах між членами групи, на особистих дружніх зв'язках та взаємовідносинах.
У першому випадку мова йде про жіночі організації, де принцип гендерної рівноваги та рівних гендерних можливостей є основою практичної діяльності. Ці організації не наполягають на зміні існуючої гендерної системи, а утвердження гендерної рівності вбачають в досягненні політичних, юридичних, економічних прав, рівних з чоловіками. Тому в діяльності організацій цього типу жіночі питання поєднуються з вирішення економічних, соціальних, політичних питань.
Головна увага другого типу жіночих організацій приділяється визнанню відмінності статей та зміні особистості жінки. Проблема жіночої самосвідомості, жіночої суб'єктивності є для них головною. В діяльності цих організацій реалізується принцип "жіночої відмінності", а досягнення гендерної рівності можливе лише через зміну існуючої гендерної системи. Такі групи засновані на відсутності вертикальних зв'язків. Завдяки публічному обговоренню власних проблем у членів груп формується усвідомлення жіночої ідентичності, можливості альтернативної жіночої реалізації та громадянського вибору.
На сучасному етапі жіночого руху домінуючим є перший тип жіночих організацій, у той час як організації другого типу складають значну меншість.
Умова подальшого розвитку жіночого руху вбачається у створенні та розширенні організаційних структур у вигляді децентралізованого горизонтального зв'язку. Засновані на принципах жіночої ідентичності невеликі неформальні групи жінок сприятимуть розширенню соціальної бази жіночого руху та залученню до нього більшого числа осіб.
ІV. СОЦІАЛЬНА БАЗА СУЧАСНОГО ЖІНОЧОГО РУХУ
Сьогодні, як свідчать підрахунки дослідників,лише 0,2 % жіночого населення України бере участь у роботі жіночих об'єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової праці і усвідомлюють проблеми гендерної нерівності, сімейного насильства, сексизму суспільних відносин, необхідності виховання у жінок самоповаги та власної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх - зовсім небагато. Переважна більшість у складі жіночих громадських організацій - це ті, хто в силу соціально-економічних перетворень в країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні. В суспільстві ще немає усвідомлення важливості феміністичного руху, який здається "абсурдним вибриком" для значного прошарку українських чоловіків та, на жаль, більшості жінок. Підтвердженням цієї думки є публікації у пресі, де дуже часто зустрічається визначення феміністичного руху як об'єднання жінок, чия амбітність перевищує їх інтелектуальні здібності.
Рівень свідомості жінок в Україні ще не досить високий, щоб відрізнити особистісні інтереси від сімейних. Тому надто важливим є подальше розгалуження мережі жіночих організацій, наближення їх до інтересів пересічної жінки, збільшення чисельності організацій. Певна координація зусиль між жіночими організаціями сприяла б поширенню інформації, здійснювала б вплив на громадськість та органи державної влади, змушуючи їх порушувати і рахуватися з тими питання, які мають особливе значення для жінок.
Хоч типи, завдання та структура українських жіночих організацій змінюються, вони є реальною формою залучення жінок до громадсько-політичної діяльності. Розгалужена мережа жіночих організацій сприяє виходу жінок із приватної сфери й включення їх в суспільно-політичне життя. Самоорганізація жіночих структур розвиває у жінок навички керівників та активістів, формує жінку як вільну особистість, як індивіда, без існування якого неможливий розвиток громадянського суспільства та соціальної демократії.
V. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЖІНОЧОГО РУХУ
У діяльності жіночих організацій сформувалися дві тенденції.
Перша - традиційна тенденція жіночого руху пов'язана з активною діяльністю жінок, спрямованою на відновлення народних звичаїв, утвердження національної мови, моралі етносів, освіти тощо. Вона визначається таким поняттям, як "берегиня". Цей термін став популярним в період перебудови і набув широкого вжитку після виходу книги "Берегиня" українського етнографа В.Скуратівського. Поняття "Берегиня" є справді історично виправданим для української жінки. Та,
Loading...

 
 

Цікаве