WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етнонаціональні відносини й національна політика. - Реферат

Етнонаціональні відносини й національна політика. - Реферат

націями, народностями, національними групами та їхніми державними утвореннями.
Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування й підлеглості; прагнення до знищення інших суб'єктів. В етнонаціональних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справляють економічні й політичні чинники, причому політичні аспекти частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовлено насамперед значенням держави як важливого чинника розвитку нації. Само життя засвідчує, що етнонаціональні відносини - це міцний сплав національного й політичного. Головними в етнонаціональних відносинах е питання: про рівноправність і підлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну ворожнечу, розбрат, недовіру й підозру на національному ґрунті
Аналізуючи етнонаціональні відносини, необхідно розрізняти два аспекти: загальноісторичний і конкретно-історичний. Так, загальновідомо, що Жовтневий переворот 1917 p. сприяв розв'язанню багатьох аспектів національного питання в Російській імперії. Проте зроблений у 60-ті pp. висновок, нібито в СРСР повністю розв'язане національне питання, безперечно, був передчасним. Нещодавнє об'єднання Німеччини також ' вважають остаточним розв'язанням німецького національного питання. Таке твердження теж необгрунтоване з позицій загальноісторичного розвитку, оскільки його суть полягає в тому, щоби нація не лише самовизначилась, а й мала можливість рівномірного й вільного розвитку всіх її спільностей. Саме вцьому розумінні національне питання існуватиме завжди, бо під кутом зору діалектики не може бути повного й остаточного розв'язання національного питання в усіх аспектах і соціальних вимірах. "Абсолютної рівності бути не може, визнання рівності і є основою рівності, але рівноправність націй повинна забезпечуватися національною політикою". Цю незаперечну думку висловив О. Бауер (1882-1938) - лідер австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу. Отже, національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що охоплює сукупність національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. А конкретні обставини завжди вимагають від держави проведення певної національної політики.
Національна політика - це науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.
У колишньому СРСР національна політика здійснювалася без належного глибокого аналізу суперечностей, без урахування матеріальних умов для їх розв'язання. Непослідовність і несвоєчасність розв'язання суперечностей, породжених розбіжністю інтересів у різних націй-етносів, призвела до краху Радянського Союзу як федеративної держави. Оскільки національна політика насамперед спрямована на передбачення й вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, сучасні політологи й соціологи постійно здійснюють теоретичні дослідження (особливо в багатонаціональних державах), які дають змогу визначити (переважно на прикладі СРСР) основні сфери виникнення протиріч і конфліктів, пов'язаних із національними проблемами:
1. Відносини між центральними органами та республіками (землями, штатами, кантонами і т. д.). Наприклад, лише на останньому етапі існування СРСР законодавчі акти, ухвалені вищими органами Литви, Латвії, Естонії, Азербайджану та Вірменії, було скасовано чи визнано недійсними в Москві. А республіки ігнорували союзні постанови, документи. Подібна ситуація має місце у відносинах Квебеку з канадським центральним урядом, Північної Ірландії - з англійським.
2. Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами). У колишньому СРСР невирішеність національних проблем призвела до загострення взаємовідносин між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном і Киргизстаном, Росією та Україною. Напруженість у відносинах Азербайджану та Вірменії переросла у справжню війну.
3. Відносини всередині союзних республік. У СНД найбільшої гостроти суперечності у цих відносинах досягли в Азербайджані (Нагірний Карабах), у Таджикистані (громадянська війна), у Грузії (Південна Осетія, Абхазія), в Молдові (Придністров'я), в Росії (Чечня), в Україні (Крим). Подолання цих проблем можливе лише за умови забезпечення права всіх народів на вибір форми національної державності відповідно до реальних можливостей кожного етносу. Цим правом скористалися жителі Нагірного Карабаху і Південної Осетії, проголосувавши на референдумах за свою незалежність.
4. Проблеми національних груп у республіках (штатах), а також національностей, які не мають власних національно-державних утворень. Це стосується насамперед росіян, які проживають за межами Росії (25 млн). Гостро постала проблема російських німців (понад 2 млн), яких сталінський режим огульно звинуватив у пособництві фашистській Німеччині та застосував до них масові репресії, ліквідувавши національну автономію. Хоча звинувачення було знято 1964 p., проте в цілому проблема російських німців залишається нерозв'язаною. Триває масовий виїзд німців до ФРН. У складній національно-державній структурі Російської Федерації присутні також інші національні тертя: в Башкортостані - між башкирами й татарами; в Татарстані - між татарами й чувашами; в Дагестані - між аварцями, кумиками і лезгинами; в Північній Осетії - між осетинами та інгушами.
5. Проблеми розділених народів. Наприклад, азербайджанці (Азербайджан - Іран), таджики (Таджикистан - Афганістан); курди (Туреччина - Ірак - Іран); корейці (північні - південні) і т. д.
Всі ці суперечності можуть вирішуватися чи, навпаки, загострюватися, переростати в конфлікти у процесі проведення тієї чи іншої національної політики. Світова практика поки що виробила лише один - демократичний спосіб урегулювання міжнаціональних відносин, який, зокрема, передбачає: забезпечення вільного волевиявлення націй; реалізацію їхніх законних прав на життя, відносини з іншими націями, які прагнуть будувати свої стосунки на основі рівності. Йдеться про надання повної свободи націям для встановлення ними економічних, політичних, культурних та інших взаємовідносин з іншими націями, а отже, про право націй на самовизначення, яке тісно пов'язане з реалізацією прав людини. Права і свободи
Loading...

 
 

Цікаве