WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етно-національні ідентичності і легітимність влади в Україні - Реферат

Етно-національні ідентичності і легітимність влади в Україні - Реферат


Реферат на тему:
ЕТНО-НАЦІОНАЛЬНІ ІДЕНТИЧНОСТІ
І ЛЕГІТИМНІСТЬ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Представницька ліберальна демократія, перехід до якої здійснює Україна, є політичним ладом, який виник і розвинувся паралельно з утвердженням і розвитком сучасних націй-держав. У межах таких держав виникають політичні спільноти, що визнають суверенність державної влади та забезпечують функціонування демократичних інститутів. Ці спільноти є базою для формування загальнонаціональної ідентичності, яка надбудовується над етно-культурними ідентичностями груп, що творять національну державу. Поява загальнонаціональної ідентичності є свідченням того, що нація набуває нових рис - рис нації громадянської (civic) або, як у нас прийнято говорити, політичної.
Саме така перспектива чекає Україну в майбутньому. Однак для цього необхідно значно підвищити рівень інтегрованості суспільства і консолідованості нації. Політична нація формується внаслідок доволі тісної суспільної консолідації та усвідомлення всіма громадянами своєї приналежності до окремої політичної спільноти, зі своїми ціннісними пріоритетами та їх втіленням у політичних та інших суспільних структурах. Активною силою в цьому має стати держава, проводячи політику зміцнення загальнонаціональних інституцій і цінностей, у тому числі (а можливо й насамперед) політичних, домагаючись підвищення їх легітимності та авторитетності.
Саме це й спонукало мене пов'язати в одну тему дві складні, недостатньо досліджені проблеми: легітимність влади та формування української загальнонаціональної ідентичності як надбудови над уже існуючими в суспільстві етно-національними ідентичностями. Наявність такої "надбудови" є ознакою громадянської нації, а її виникнення значною мірою залежить від сприйняття людьми, що належать до різних етно-національних груп, системи державної влади як "своєї", визнання влади легітимною на структурному, ідеологічному та особистісному рівнях.
У цій статті, заторкнувши методологічну проблему взаємозв'язку легітимності і формування громадянської нації, я наведу лише деякі факти про наявні розбіжності у позиціях стосовно влади, української нації і держави, у політико-ідеологічних орієнтаціях та в етно-національній самоідентифікації представників різних етнічних груп Львівщини. Будуть проаналізовані також показники, що вказують на близькість (чи зближення) їх ставлень та оцінок і є першими паростками формування загально-української національної ідентичності.
Стаття грунтується на матеріалах соціологічного опитування, проведеного Українським центром вивчення громадської думки "Соціоінформ" у Львівській області у січні 2000 р. Це вже третє таке опитування. Аналіз перших двох був опублікований у колективній моногафії.: "Львівщина-98. Соціальний портрет у загально-українському контексті" [1]. Цього разу було опитано 1200 осіб, у тому числі: українців 1118 (93,17%); росіян 59 (4,92); представників інших груп 19 осіб (0.33 %) і 4 особи, які віднесли себе до людей, для яких національність не має значення. Виділені в окрему колонку, вони, звичайно, складають надто малу групу для будь яких статистичних узагальнень. Частково це стосується й групи "інші". Тому порівняння в основному стосуватиметься українців та росіян, оскільки проблеми в Україні загалом і на Львівщині зокрема виникають передусім у стосунках української влади та української громади з громадою російською та почасти, якщо говорити про Україну в цілому, - російськомовною частиною української нації.
І
Легітимність влади і проблема національної консолідації в Україні. Як і більшість сучасних держав, Україна є поліетнічною країною за складом свого населення. "Держава є етнічно поділена, проте не багатонаціональна, якщо до неї входять дві або більше відмінних етнічних груп, кожна з яких, тим не менше, здатна поділяти (визнавати) загальну національну ідентичність" [2, c.127]. Етнічні групи в етнічно поділеній державі, за загальним правилом, не мають територіальних претензій і не націлені на створення самоврядних політичних одиниць. Проте вони оберігають свою самобутність та прагнуть рівних можливостей у захисті інтересів.
Яким є стан консолідованості цих груп і як він впливає на діяльність та авторитет владних структур та державних лідерів в Україні - ці питання привертають значну увагу вітчизняних та зарубіжних науковців. Вони мали б викликати значно більший інтерес і політиків-практиків, ніж той, що є нині в Україні. Адже, "кожна держава зміцнює загальнонаціональні вартості, інституції й ідентичності за рахунок реґіональних. Хоча всередині цілого дозволяються субкультури, схильність держав до етнічної інтеґрації та асиміляції очевидна" [3].
Сучасна Україна, на думку багатьох дослідників, лиш почала ставати, але ще не перетворилась на консолідовану "політичну спільноту" [4]. Вона поки що "не є ні гомогенною одиницею, ні такою, що має єдину, спільну для всіх історію", а її національна безпека залежить не так від зовнішньої політики чи політики у сфері оборони, як від "здатності лідерів держави створити націю з інститутами, які заслуговували б на повагу її громадян" [5].
Отже, проблема національної консолідації не просто визнається важливою (навіть з позицій національної безпеки, не кажучи вже про економічне та культурне та процвітання), а й прямо пов'язується з легітимацією влади в незалежній державі, з її "узаконенням" у свідомості усіх соціальних та етно-культурних груп, що творять суспільство.
ІІ
Легітимність влади і формування громадянської нації: діалектика взаємозалежності. Термін "легітимність" походить від того ж самого латинського кореня, що й "легальність", а саме: lex - закон. Однак він має інше значення. Якщо "легальність" означає створення влади та її діяльність у межах нею ж встановлених норм і є тотожною поняттю "законність", то легітимність завжди відбиває міру узаконеності влади в свідомості людей. У цьому відношенні законність функціонування влади є лише однією з підстав її легітимності та одним із способів легітимації.
Легiтимнiсть - це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду. Йдеться про визнання політичного режиму у цілому, а не окремих владних структур чи окремих політиків; про міру його легітимності на певному часовому відрізку, а не про щось абсолютне і раз назавжди дане. Критичне ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств. І лише в тому випадку, коли стійка більшість населення не бачить способів до покращення, вдосконалення чинної системи влади, можна говорити про те, що політичний режим є нелегітимним.
Відомо, що від рівня легітимності влади великою мірою залежить ефективність політичного управління. Державні структури не можуть діяти ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без достатнього рівня визнання і підтримки. Та роль легітимності цим не обмежується. Не менш істотним для молодої держави є те, що легітимність визначає перспективи загальносуспільноїінтеграції, яка в одному із своїх вимірів виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства. Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації. Вона створює підгрунтя для об'єднання громадян навколо політичних цілей і цінностей, сприяє формуванню політичної спільноти у межах цілого суспільства. Якщо з суб'єктивних чи об'єктивних
Loading...

 
 

Цікаве