WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Що таке політичні комунікації? І чому вони такі важливі для демократичного управління? - Реферат

Що таке політичні комунікації? І чому вони такі важливі для демократичного управління? - Реферат


Реферат на тему:
Що таке політичні комунікації? І чому вони такі важливі для демократичного управління?
Визначення концепції політичних комунікацій передбачає визначення двох термінів - "політичний" і "комунікації", які є надто об'ємними, а разом з тим досить суперечливими. Більшість політологів можуть легко сформулювати з дюжину визначень поняття "політика". Межа, що окреслює сферу політики, сама по собі є в останні двадцять років предметом бурхливих дебатів у західних демократичних суспільствах. Зокрема, ідеологи руху за жіноче рівноправ'я проголошували, що "особисте - означає політичне". Питання, що досі вважали приватними, як от роль жінки у родині та сексуальність, тепер характеризують як публічні і відповідно відносять до сфери політики.
Частина стандартних визначень терміна "політика" стосується авторитарного розподілу соціальних цінностей і комунікацій, включаючи владу, владні структури та процес державного управління. Спільною рисою всіх таких визначень є надання ключової ролі концепції влади. Влади в обох її "вимірах": позитивному - "владі заради мети", тобто засобу досягнення колективної мети, та негативному - "владі над", тобто спроможності частини людей панувати над іншими.
Ми прагнемо сформулювати таке визначення політики, яке було б зручним, не надто широким і не надто вузьким. З одного боку, слово "політичний" повинне стосуватися інституційної влади, а не просто влади, вираженої в особистих відносинах. З іншого боку, на наш погляд, сфера дії поняття "політика" є ширшою, ніж просто формальні урядові структури, партії та виборчий процес. Можна розрізняти формальну політику в її традиційному розумінні та неформальну політику, що реалізується поза державними рамками у громадянському суспільстві. Соціальні рухи, релігійні організації, приватний бізнес і навіть родинне життя також можна розглядати як вияви політики тією мірою, якою вони висувають вимоги і здійснюють акції, що впливають на поділ влади та правила, які регулюють взаємовідносини між людьми в масштабах всієї спільноти. В рамках цієї монографії ми називатимемо політикою взаємовідносини, процеси та інституції для визначення "правил гри" і здійснення влади в інтересах всієї спільноти (суспільства) або над ними.
Поняття "комунікації" (communication) є так само широким і пронизує майже всю людську поведінку і культуру. Більшість існуючих його визначень можна віднести до одного з двох головних класів: ті, що розглядають комунікацію як лінійний процес передачі повідомлень від одного або кількох відправників адресатам, та ті, що розглядають його як процес формування поглядів і обміну ними. Особливу увагу в останньому випадку приділяють тому, як інформаційні повідомлення взаємодіють з людьми і впливають на формування їхніх поглядів. Як рекомендує Фіске (Fiske, 1982, 2-3), ми можемо об'єднати обидві концепції, визначивши поняття комунікації як "процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень".
Отже, політична комунікація є процесом соціальної взаємодії за допомогою повідомлень, який стосується державного управління і здійснення влади у суспільстві. Така соціальна взаємодія може відбуватися у багатьох формах: від дебатів за кухлем пива у барі до випуску партійних буклетів і виступів політиків на сесіях і зібраннях. У цій монографії ми розглядатимемо переважно політичну комунікацію, яка здійснюється через засоби масової інформації (ЗМІ). Власне, у сучасних демократичних суспільствах процес політичної комунікації майже весь реалізується через засоби масової інформації. Їхню впливовість спричинено масштабами охоплення аудиторії, високою технічною ефективністю, швидкістю поширення інформації, залежністю населення і політичних лідерів від ЗМІ у питаннях поширення знань про світ політики, який перебуває за межами сфери їхньої прямої участі, а також тим, що у найліберальніших демократичних суспільствах ЗМІ набули репутації достовірних і об'єктивних джерел інформації. Засоби масової інформації стали провідними інституціями у громадській сфері, тобто у "тій сфері соціального життя, де обмін інформацією і поглядами з питань, що становлять загальний інтерес, може впливати на формування громадської думки" (Dahlgren, 1995, 7).
Хоча ми розглядатимемо чимало способів впливу ЗМІ , нашу особливу увагу буде приділено журналістиці і новинним засобам масової інформації (news media) - формам, що забезпечують формування у дуже широкої аудиторії політично важливих уявлень і постачають їй щоденну інформацію. Нагромаджуючись, новини істотно впливають на картину політичного світу, що створюється в нашій уяві, і можуть викликати наслідки на кожному рівні політичного життя - від індивідуальних уподобань під час виборів до окреслення контурів політичної культури. Журналістика - це найважливіша форма суспільного знання у сучасному суспільстві (Hackett and Zhao, 1998, 1).
Новинні ЗМІ відіграють центральну роль не лише в сучасній практиці демократичної політики, а й у нормативних теоріях функціонування демократії. Концепція демократії так само широка й суперечлива, як і концепції політики та комунікації. Одна з моделей, досить популярна серед західної інтелектуальної і політичної еліти після другої Світової війни, розглядає демократію як насамперед процес добору політичної еліти. За цією моделлю, що її часом називають "конкурентний елітизм", участь пересічного громадянина в політичному житті здебільшого зводиться до здійснення вибору з-поміж конкуруючих команд лідерів шляхом голосування на виборах. Вважають, що така обмежена і пасивна роль населення сприяє додержанню політичної рівноваги за умов плюралістичного суспільства та захищає політичну еліту від потенційної ірраціональності та надмірності політичних вимог широких мас. Водночас виборча система і громадянські права (як от свобода слова і свобода об'єднань) забезпечують необхідний рівень підзвітності і відповідальності політичної еліти перед народом (Macpherson, 1977; Held, 1987).
Модель конкурентного елітизму розглядає політичну стабільність і захист від тиранії держави як головні завдання демократії. Натомість інші, повномасштабніші моделі розглядають демократію не лише як процес добору лідерів, а й як форму суспільства, що уособлює позитивні, гуманістичні цінності: розвиток людської особистості, громадського самоусвідомлення, сприяння широкомасштабному залученню людей до прямої участі у політичних процесах, - цінності, що важливі як самі по собі, так і як засіб розбудови гуманнішого і справедливішого суспільства (Hackett and Zhao, 1998, 2). (До речі, цей останній підхід поділяють і автори цієї монографії. Хоча ми намагалися показати різні існуючі погляди і підходи, наше ставлення до цінностей, поза сумнівом, виявилося у всіх наших спробах
Loading...

 
 

Цікаве