WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українські політичні партії та організації на Україні кінця XIX початок XX століття - Реферат

Українські політичні партії та організації на Україні кінця XIX початок XX століття - Реферат

політи-
зувати селянство.
Незабаром партія наштовхнулася на перешкоди - власне тоді, коли вона вда-
лася до спроби чіткіше сформулювати свою програму. З самого початку постала про-
блема: що з революційної точки зору заслуговує на більшу увагу - національне
чи соціально-економічне питання? Спочатку з опублікованого партією памфлету "Са-
мостійна Україна" (автор - палкий націоналіст Микола Міхновський) випливало,
що національне питання привертало до себе велику увагу її членів. Проте згодом,
з метою поширення своїх впливів поза межі первинного ядра "свідомих українців"
на селянство, РУП дедалі частіше зверталася до соціально-економічних питань.
До того ж багато її членів стали ня позиції марксизму, поступово перетворюючи
партію на соціально-демократичну організацію.
У ході цих змін між членами РУП виникла напруженість. Більшість на чолі з Ми-
колою Поршем і його товаришами Володимиром Винниченком та Симоном Петлю-
рою вважали, що ця організація має бути національною партією, до якої входили б
виключно українці і яка поєднувала б націоналізм із марксизмом. Інші ж (головним
виразником їхніх поглядів виступав Мар'ян Меленевський) хотіли, щоб РУП відки-
нула свою національну орієнтованість, ставши автономною організацією Російської
соціал-демократичної партії, що представляла б усіх робітників України, незалежно
від їхньої національності.
Тепер слід коротко зупинитися на фракціях. Радикально настроєна інтелігенція
вела запеклу боротьбу з царським самодержавством, яке перешкоджало форму-
ванню атмосфери толерантності, необхідної для відкритого й спокійного обговорення
різноманітних думок. Ця боротьба не давала розвинутися таким західноєвропей-
ським засадам, як мистецтво політичних компромісів і правління більшості. Відтак
на всіх ділянках революційного руху поширеним явищем стала фракційність. Коли
одна група революціонерів не погоджувалася з іншою, вона, як правило, залишалась
на своїх позиціях, фанатично звинувачуючи ідеологічних опонентів у кращому випад-
ку в дурості, а в гіршому - в реакційності. Тоді, впевнена в своїй правоті, ця група
рвала зв'язки з первинною організацією й засновувала власну фракцію. Часто пре-
зирство до колишніх товаришів було таким же сильним, як і ненависть до царського
режиму.
Українці не являли собою якогось винятку в цій тенденції, про що свідчать розколи, які виникли в РУП. У 1902 р. під впливом націоналістичних настроїв Міхнов-
ського від партії відкололася невелика група й заснувала крихітну за чисельністю
Українську національну партію. Через два роки з РУП вийшла значна частина її чле-
нів, що підтримували Меленевського, й приєдналася до російських соціал-демокра-
тів. Фракція Меленевського (вона називалася "Спілка") мала за мету перетвори-
тися на марксистську партію на Україні у складі російської організації. Ті, що
лишилися в РУП, перейменували себе на Українську соціал-демократичну робіт-
ничу партію й надалі намагалися поєднувати марксизм і націоналізм.
Характерним аспектом діяльності РУП були її стосунки з іншими неукра-
їнськими марксистськими партіями. У взаєминах із Російською соціал-демокра-
тичною партією українські марксисти знайшли підтвердження своїм давнім підоз-
рам - а саме тому, що російські революціонери поділяють із царським урядом
схильність до централізму. Раз за разом, коли РУП намагалася налагодити з Ро-
сійською соціал-демократичною партією робочі стосунки, обговорення тих чи інших
питань завжди заходили в глухий кут через небажання надати українській органі-
зації автономного статусу. Зате з Польською соціалістичною партією й особливо
з єврейським Бундом РУП підтримувала прекрасні стосунки. Це відбивалося у кри-
тиці з боку РУП дискримінації євреїв в імперії, а також у підтримці Бундом намагань
українців добитися автономії в складі Російської соціал-демократичної партії.
Помірковані. РУП не лише поклала початок іншим партіям, а й змусила помірко-
ваних українців, об'єднаних в УЗО, до кроку, якого вони довго уникали. У 1904 р.
з ініціативи Євгена Чикаленка УЗО проголосувала за перетворення на ліберальну
партію, що ставила метою встановлення конституційного правління, проведення со-
ціальних реформ, здобуття повних національних прав для українців у межах федера-
тивної Російської республіки. Зробити цей крок значною мірою штовхали побою-
вання, що молоді, радикально настроєні соціалісти, підпорядкувавши собі україн-
ський рух, спрямують його в таке річище, де буде важко пливти респектабельним
професорам, урядовим чиновникам та земцям. Як і належало чекати, навколо цього
стали виникати ідеологічні сутички й фракційні розколи. Щоб заспокоїти своїх
лівих членів, ліберальна партія перейменувалася на Українську радикально-демо-
кратичну партію. Але попри зміну назви вона за суттю лишалася ліберальною пар-
тією, дуже подібною до російських кадетів.
Таким чином, до 1905 р. український рух значно зріс. У ньому розвинувся цілий
ряд партій, що пропонували широкий діапазон способів вирішення національних,
політичних та соціально-економічних проблем України. Але всі ці партії, які раніше,
складалися переважно з інтелігенції, й між ними постійно точилися чвари. До того ж,
оскільки майже вся українська інтелігенція трималася лівих поглядів, консерватив-
на точка зору в українському політичному спектрі не була представленою, що зму-
шувало українців відповідних переконань вступати до російських консервативних
партій. Але попри всі ці недоліки не підлягало сумніву, що український рух нарешті
вийшов за межі культурництва, вступивши в нову, політичну стадію свого розвитку.
У 40-х роках XІX сторіччя в Україні оформлюються два головних напрямки соціально-політичної думки: ліберально-демократичний та революційно-демократичний.
До ліберально - демократичного належали М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов. До революційно-демократичного - Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка та ін .
Ліберальні ідеї в Україні не мали такого розвитку як в країнах Західної Європи. Повільне сприйняття ліберальних ідей українською інтелігенцією та українським суспільством обумовлювалося наявністю авторитарного типу політичного режиму в Україні, жорстоким придушенням проявівнаціонально-визвольного руху і внаслідок того - засиллям та популярністю радикальних течій.
Сучасна політологія вирізняє дві спроби рецепції лібералізму в Україні. Перша з них була пов'язана з намаганням відомого українського публіциста, історика, філософа М.Драгоманова (1841-1895 рр.) перенести західні ліберальні ідеї в українське середовище. У своїх головних працях "Переднє слово до "Громади" (1878 р.), "Лібералізм і земство в Росії" (1889 р.), "Листи на Наддніпрянську Україну" (1893 р.) він намагався поєднати ідею ліберальної демократії з ідеєю небезпеки у розвитку унітарних державних бюрократичних структур, альтернативу яких бачив у сполученні принципів класичного ліберального парламентаризму та федерального державного устрою. Критикуючи абсолютизацію інтересів трудового народу, М.Драгоманов, водночас продовжував народницько-демократичну традицію під прапором громадівства. Метою перевлаштування суспільства він проголосив "безначальство" - анархосоціалізм прудонівського зразку. За думкою М.П.
Loading...

 
 

Цікаве