WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український консерватизм у ХХ столітті - Реферат

Український консерватизм у ХХ столітті - Реферат

ліберально-консервативному напряму. Поміркований, або ліберальний консерватизм в Україні відроджується лише в середині 70-х рр. у дисидентському русі. Поступово, під впливом західних ідей і власних потреб, формується доктрина українського неоконсерватизму. У кінці 80-х - на початку 90-х рр. відроджуються також традиційний і радикальний різновиди українського консерватизму, носіями яких стають новостворені українські політичні партії й організації. В цей час спостерігається значна закоріненість консервативних ідей на національних принципах, пов'язана з очікуваним державницьким утвердженням української нації, а відтак, посилюється радикалізм. Однак, український неоконсерватизм, в якості єдиної альтернативи хаосу й невизначеності, завойовує все більший авторитет в суспільстві.
Ідейно-політична доктрина сучасного українського консерватизму складна і багатогранна. Його головними носіями виступають численні політичні партії та громадсько-політичні організації, які займають позицію на правому фланзі партійно-політичної структури України, між ліберальними та праворадикальними об'єднаннями. Незважаючи на труднощі у визначенні чіткої структури сучасного українського консерватизму, зрештою, так само як і західного, в його межах можна виділити три напрямки: консервативно-демократичний або неоконсервативний, традиціоналістський та консервативно-радикальний. Найширше представлений перший напрям, в якому можна виокремити ряд гілок: християнсько-демократичну (ХДПУ, УХДП, РХП, частково ВОХ, ХНС), національно-демократичну (НРУ, УРП до 1995 р., частково УСДП, ДемПУ), реформістську (ПРП), екологічну (ПЗУ). Хоча політичним програмам цих політичних організацій, крім консервативних та неоконсервативних ідей, притаманні окремі принципи лібералізму і неолібералізму, їх основним завданням є побудова парламенськими методами демократичної правової Української держави.
Авангардними методами користуються представники консервативно-радикального напряму, куди можна віднести УКРП та УРП після 1995 р. Найбільш характерними рисами їхньої політики є вимога конституційного закріплення державної ідеології, надання пріоритету представникам української нації у кадровій політиці, орієнтація на власні модель та сили при реформуванні суспільства, що зближує ці організації з праворадикальними об'єднаннями.
Центральну частину консервативного спектру займає традиціоналістський напрям, представлений УНКП і КУН. Він зосереджується, великою мірою, на національних проблемах, що виявляється у пропагуванні збереження національної культури, мови, релігії, розвитку освіти і науки, реалізації національних інтересів, гарантії національної безпеки. Традиційно консервативних засад представники цього напряму дотримуються і в економічній та соціальній сферах.
Крім політичних партій, носіями консервативних ідей виступають також численні громадсько-політичні організації, спектр яких також можна поділити за вищеназваним принципом.
Порівнюючи сучасний український консерватизм з консерватизмом першої половини ХХ ст., бачимо суттєві відмінності, які переконливо доводять, що впродовж століття цей ідейно-політичний феномен зазнав значних еволюційних змін. У першу чергу, вони стосуються його внутрішньої структури. Якщо у 1900-1930-х рр. найбільш теоретично обгрунтованим і представленим чисельно виступав традиціоналістський напрям консерватизму, то зараз значна перевага зберігається за українським неоконсерватизмом. Основою для нього став поміркований консерватизм початку ХХ ст. з національно-демократичною і християнсько-демократичною гілками. Зараз неоконсервативний напрям поповнився також політичними організаціями реформістського та екологічного спрямування.
Під впливом часу відбулися значні зміни і в ідейному арсеналі українських консерваторів. Якщо на початку століття основною їхньою метою було відродження незалежної Української держави, то тепер, в часи незалежності, пріоритетними завданнями виступають активні заходи у різних сферах державного життя, спрямовані на політичне, економічне, культурне піднесення України і здобуття нею вагомого місця у світі. Дещо змінилися погляди консерваторів на ідеальну форму держави. Оскільки в сучасних умовах встановлення монархії в Україні практично неможливе, вони переважно виступають за республіканський лад (за винятком окремих монархічних організацій). Базою для сучасного традиціоналістського та радикального консерватизму продовжує залишатися національна ідея як основа буття нації, а відтак для них характерна вимога конституційного закріплення державної ідеології. Величезного значення прихильники цих напрямів надають збереженню національних традицій, мови, культури, релігії, моралі, розвитку національної освіти і науки. На відміну від консерватизму першої половини ХХ ст., у сучасному традиціоналістському консервативному напрямі відсутня космополітична та клерикальна гілки, а всім його організаціям властиве національне спрямування.
Найбільші ідейні зміни відбулися в українському консерватизмі поміркованого типу, який транформувався в сучасний неоконсерватизм. При значній акцентуації політичної та культурної сфер суспільно-політичного життя, найбільшу увагу неоконсерватори приділяють економічним проблемам. Ідеї вільної конкуренції, ринкових відносин, всебічної приватизації, спрощення податковоїсистеми тощо знайшли своє втілення в програмах багатьох неоконсервативних організацій сучасної України. Партії християнсько-демократичної гілки неоконсервативного напряму характеризуються більшою політичною заангажованістю, ніж аналогічні організації першої половини ХХ ст. Поряд з пропагуванням ідей утвердження християнських цінностей в українському суспільстві, захисту релігії та церкви, збереження моралі, авторитету сім'ї тощо, значна їх частина активно виступає за консолідацію української нації, відродження національної культури, мови, освіти, реалізацію національних інтересів і т. ін. Однак багато сучасних християнсько-демократичних партій тяжіють до лібералізму і неолібералізму. На виклик часу, в межах неоконсервативного напряму з'являються також нові організації, які розглядають екологічні проблеми і намагаються знайти оптимальні шляхи їх вирішення.
Отже, впродовж ХХ ст. український консерватизм зазнав ідейних та структурних змін, намагаючись пристосуватися до нових суспільно-політичних умов і, водночас, зберегти власну самоідентичність. Це виявилось у виникненні багатьох консервативних напрямків, які унаочнюють усю складність та різнобічність українського консерватизму. Відтак, йому притаманна значна внутрішня суперечливість, адже ідейні засади окремих напрямків часто не збігаються, ба, навіть, взаємно виключають одні одних. Так, з одного боку, український консерватизм виступає за сильну державну владу, з іншого, - захищає від неї права та свободи громадян. Неоконсервативні ідеї вільноринкової економіки поєднуються в ньому з необхідністю державного регулювання економічних процесів. Традиційно консервативні засади моральності, обов'язку, авторитету сім'ї та церкви реалізуються в складних умовах суспільного прагматизму, індивідуалізму, конкуренції як характерних рис неоконсерватизму. Крім того, головну увагу українські консерватори зосереджують на проблемах національно-культурного відродження, а не формування суспільно-економічних відносин, із застереженням відносяться до міжнародного співробітництва, прагнуть до конституційного закріплення єдиної державної ідеології замість ідеологічного плюралізму тощо.
Для подолання внутрішніх неузгодженостей і мирного співіснування усіх напрямів українського консерватизму в межах цілісної ідейно-політичної доктрини, необхідно вирішити ряд проблем. По-перше, сприяти формуванню опори українського консерватизму - середнього класу, по-друге, уникати обмеження консервативної політики жорсткими ідеологічними рамками, забезпечувати її відкритість для входження нових ідей, зберігаючи при цьому традиційні консервативні цінності як базові для побудови демократичного правового суспільства. Лише тоді український консерватизм стане реальною політичною силою, внутрішньостійкою і, водночас, здатною адекватно реагувати на зміни, а відтак сприйнятною для широких верств українського суспільства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Гелей С. Консервативно-політологічна концепція державотворення. В.Кучабський. - Л., 1997. - 160 с.
2. Консерватизм: антологія. - К., 1998. - 597 с.
3. Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. - Київ, 1991. - 192 с.
4. Українська суспільно-політична думка у ХХ ст.: Документи і матеріали: в 3 т. - Т.1. -Мюнхен, 1983. - 510 с.
5. Яблонський В., Латко Я. Сучасні політичні партії України. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве