WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна в ключових геополітичних контурах Європа - США - Ісламський світ - Україна - Російська Федерація - Реферат

Україна в ключових геополітичних контурах Європа - США - Ісламський світ - Україна - Російська Федерація - Реферат


Після розпаду СРСР, приблизно з 1994 р., США починають розглядати Центральну Азію як стратегічно важливий для себе регіон, що розташований наперехресті трансазійських шляхів. На певному рівні США погоджуються з російською політикою в регіоні, спрямованою на підтримку стабільності. Захист прав етнічних меншин, демократичні та економічні реформи однаково в інтересах США і РФ.
Регіон важливий для США і як можлива контамінація КНР в майбутньому, а також як бар'єр поширенню іранського впливу. США не мають тут досить великих життєвих інтересів, щоб взяти на себе повну відповідальність за безпеку і заповнити геостратегічний вакуум. Поки що вони сприяють регіональному лідерству Туреччини як своєму стратегічному партнеру. Первинним інтересом для США є запобігання переростанню існуючих проблем у кризові ситуації, що поширюватимуться на інші регіони Азії. Цього скоріше можна досягти завдяки розбудові демократії та ринкових моделей економіки в країнах регіону, що заважатиме розвиткові етнічного, релігійного і політичного екстремізму.
Європейська парадигма є привабливою для низки східних країн. Вона має багато прихильників в арабському світі. Йдеться, зокрема, про переоцінку історії й сучасної політики в стратегічному проекті артикуляції і поєднання інтересів народів по обидва береги Середземного моря. Європейсько-Середземноморська конференція в Барселоні (1995 р.) проголосила ідею середземноморського співробіт ництва. Базовою засадою тут є питання більш тісного та масштабного співробітництва між країнами з різними типами культур, економічна вигода для всіх частин регіону, спільна безпека, зменшення напруженості та зниження ризику збройного конфлікту. Північні середземно морські країни вбачають у широкомасштабному розвиткові Півдня важливий чинник безпеки Півночі. На відміну від проамериканської схеми це партнерство не викликає ворожості в арабо-ісламському світі завдяки відстороненості від цього процесу США, а також завдяки тій обставині, що ізраїльське питання не є тут домінуючим.
Слід очікувати, що цей напрямок зовнішньополітичного мислення як більш гнучкий та неконфронтаційний набуватиме домінуючого характеру в усьому регіоні, оскільки об'єктивно більше відповідає інтересам близькосхідних країн.
Російсько-радянська модель. Москва тривалий час, починаючи з 50х років, прагнула сформувати в Близько-Середньосхідному регіоні власну модель порядку, спираючись на антиколоніальні та про-соціалістичні прагнення частини його населення. Ідеологія арабського соціалістичного націоналізму, що виникла в часи президента Єгипту Г.А. Насера, була пов'язана з національно-визвольними рухами, спрямованими проти західноєвропейського колоніалізму та його своєрідної форми у вигляді ізраїльської експансії. Це особлива світська форма політичного мислення, що адаптувала популярні в 5060-ті роки ідеї соціалізму і набула поширення в Єгипті, Сирії, Іраку, Лівії тощо. Арабські країни в своїх антиколоніальних і просоціалістичних прагненнях знайшли значну підтримку з боку СРСР та країн соціалістич ного табору, які надавали низці країн регіону суттєву економічну та військово-технічну допомогу. Поразка у війнах з Ізраїлем вплинула на пошуки шляхів диверсифікації політичних орієнтацій країн регіону. Процес посилився із руйнуванням соціалістичної системи та крахом Радянського Союзу.
РФ також є одним з головних акторів у закавказькому регіоні, де вона намагається утверджувати свою присутність, мотивуючи це наявністю тут проблеми регіональних конфліктів (Нагірний Карабах, Абхазія). Принагідно слід наголосити на подвійному характері російської політики у пострадянських зонах конфліктів, який тісно пов'язаний із стратегічною метою політичних сил усіх відтінків РФ щодо відновлення у тій чи іншій формі союзної федеративної (чи конфедеративної) держави. Суть цієї політики, яка виразно проявилася в Абхазії, Північній Осетії, Придністров'ї, Таджикистані та інших точках з високим потенціалом конфліктності, таких як Крим, Севастополь чи Чорноморський флот, - це "суміш" із розпалювання, використання та врегулювання конфліктів.
Зацікавленість Російської Федерації полягає в тому, щоб запобігти можливостям порушити її стратегічні інтереси в цьому регіоні, тобто диктувати свої умови, нав'язувати своє ставлення до подій та вирішення проблем. РФ робить усе, щоб зберегти політичне, економічне та військове домінування у Закавказзі, максимально узгодити зовнішню політику транскавказьких держав з інтересами Росії і не допустити посилення в цьому регіоні впливу третіх країн (передусім Туреччини, США, Великобританії, ФРН, Ірану).
Останнім часом можна спостерігати активізацію зовнішньої політики Російської Федерації щодо країн Центральноазійського регіону. На час розпаду СРСР значна частина правлячих кіл нових держав за інерцією політичного мислення не могли уявити собі іншого шляху до майбутнього, ніж у складі відновленого в новій формі СРСР, спільного руху в парадигмі СНД тощо. Але виникала й певна пересторога перед трансформаціями, на які була націлена Москва.
Після розпаду СРСР почався процес розриву господарських зв'язків Центру і центральноазійської периферії. В результаті для лідерів нових держав не залишалося вагомих аргументів щодо зближення з Москвою, якщо не рахувати, в окремих випадках, військового. Саме цей чинник і був використаний, щоб утримати регіон у сфері російського впливу. У РФ з країнами Центральноазійського регіону залишалися деякі спільні інтереси, серед яких, як вважається, протидія поширенню на північ від Афганістану і Таджикистану мусульманського фундаменталізму та зони збройних конфліктів. Значним важелем впливу РФ є також Договір про колективну безпеку країн СНД (9 держав, крім України і Туркменистану; на початку 1999 року Узбекистан заявив про вихід з договору, а Грузія та Азербайджан - про наміри щодо виходу з нього), яким створено єдиний оборонний простір.
Російські аналітики вбачають небезпеку утворення пострадянсь кого вакууму, зокрема в Центральній Азії, де начебто посилюється загроза внутрішніх конфліктів та небезпека втручання ззовні з боку Ірану, Туреччини, Пакистану, США, КНР, Афганістану. Так, вважається можливим вторгнення в Таджикистан та Узбекистан озброєних угруповань талібів, а у випадку приходу до влади в Таджикистані ісламістів його кордон з Афганістаном стає зовсім прозорим і РФ змушена буде вивести свої прикордонні війська. Залякують також можливістю загострення тюрко-таджицьких протиріч у регіоні з неодмінним втручанням Туреччини та Ірану. Таким чином, єдиною можливістю запобігти майбутнім масштабним конфліктам знову вважається посилення російської присутності в регіоні, в чому начебто мають бути зацікавлені також США і міжнародне співтовариство.
Загалом така позиція грунтується на досить суперечливій тезі, що без домінуючої імперської ролі РФ у пострадянському просторі неодмінно виникатимуть міжетнічні зворушення і конфлікти. Але історичний
Loading...

 
 

Цікаве