WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна в ключових геополітичних контурах Європа - США - Ісламський світ - Україна - Російська Федерація - Реферат

Україна в ключових геополітичних контурах Європа - США - Ісламський світ - Україна - Російська Федерація - Реферат

відповідних внутрішніх політичних сил та зовнішніх потуг1. Їх аналіз даєможливість визначити перспективи майбутнього розвитку регіону і зорієнтувати, таким чином, власне українську політику.
Ісламська модель порядку формується у зв'язку з процесами відродження ісламу, а також внаслідок посилення зовнішньополітичного тиску на ісламські країни, розчарування в ефективності арабо-ізраїльського мирного процесу в частині, що стосується інтересів палестинців. Посилення ісламського фундаменталізму зумовлене реакцією населення країн регіону на процеси модернізації та вестернізації соціально-економічного життя, що пов'язані з відмовою від низки традиційних цінностей.
Перемога ісламської революції в Ірані (1979 р.) та успіхи ісламських рухів в інших країнах регіону перетворили іслам на значну геополітичну силу, яка набуває все більшої організованості та внутрішньої консолідації. Після розпаду СРСР ісламські рухи поширюються й у пострадянському просторі, що ставить перед урядами нових незалежних держав проблему так званої "ісламської загрози". У країнах регіону, що дотримуються прозахідних схем орієнтацій - Туреччині, Саудівській Аравії, Єгипті, - існують впливові проісламські політичні сили, які, користуючись підтримкою населення, здатні прийти до влади і змінити загальний зовнішньополітичний курс. Це призведе до загострення боротьби глобальних інтересів у регіоні.
1 Див.: Saad Eddin Ibrahim. Future Visions of the Arab Middle East // Security Dialogue. December 1996. - Vol. 27. - № 4. - Р. 425-436.
Ісламське мислення спрямоване проти західної експансії та сіонізму. Поміркований мусульманський рух прагне до відновлення ісламського порядку за допомогою співробітництва і праці в напрямі ісламської єдності. Але панісламісти не мають пророблених схем, програм, проектів, тобто належної конструктивної прагматики, яка здатна забезпечити економічний поступ. Украй радикальні угруповання ісламістів обрали тактику тероризму та збройного вирішення існуючих проблем (Ліван, Афганістан, Таджикистан, Чечня), що створює загрозу безпеці й стабільності.
Протистояння ісламського світу та Заходу має скоріше соціокуль турне, ніж політичне та економічне забарвлення. Дуже легко розглядати іслам як загрозу. Це позиція, згідно з якою панісламізм вважається монолітним за природою і до того ж історичним ворогом, чиї віра та наміри діаметрально протилежні Заходу. Зрештою, це веде до підтримки авторитарних, хоча й прозахідних, режимів, що створюють більший ризик, ніж проісламськи орієнтовані сили. Значно важчий шлях - відійти від стереотипних відповідей.
Адміністрація США та західні мас-медіа схильні ототожнювати ісламський фундаменталізм з радикалізмом, тероризмом та антиамериканізмом, так само мусульмани схильні дивитися на Захід як на щось монолітне і бачити там загрозу для себе та створювати образ ворога. Насправді "ісламський фундаменталізм" є внутрішньо гетерогенним і багато з місцевих урядів часто використовують загрозу ісламського радикалізму для власного контролю за ісламським рухом.
Сучасна ісламська політика є більше викликом, ніж загрозою. Це виклик Заходу щодо знання та розуміння диверсивності ісламського досвіду. Диверсивність є скоріше нормою для ісламської політики, ніж монолітна єдність. Ісламісти вважають, що іслам забезпечує життєздатну систему віри, формує модель цілісності суспільства та правління, є альтернативою капіталізмові, комунізмові, демократії й іншим соціально-політичним та ідеологічним системам; що корумповані режими та іноземні впливи вносять "неправедність" у їхні суспільства, підривають природній порядок відносин чоловіка і жінки, руйнують сім'ю та вносять аморальність; вони прагнуть до вирішення проблем викорінення корупції, виключення іноземних впливів та виховання народу на релігійних засадах.
З об'єктивної точки зору всі розмови про "посилення ісламського тиску з Півдня" слід сприймати як рецидив конфронтаційного мислення старих часів, зумовлений пошуками нових глобальних загроз, якими можна виправдовувати військово-політичні та геостратегічні концепції великих держав. Загалом ісламський рух не є агресивним.
Статут Організації Ісламської Конференції (1972 р.) та Всезагальна ісламська декларація прав людини (1981 р.) визначають принципи побудови цього руху на загальнолюдських і демократичних засадах згідно із Статутом ООН. Ісламські радикально-терористичні угруповання є розрізненими і мають локальні цілі. Останній форум Організації Ісламської Конференції на найвищому рівні, що відбувся в Тегерані в грудні 1997 р., продемонстрував високий рівень консолідо ваності ісламських держав, а також ствердив лідерство Ірану. Ця країна відіграла головну роль у спробах уладнання конфлікту в Таджикистані й усіляко сприяє подоланню афганської кризи.
Американська модель порядку в ісламських країнах спирається на стратегічне партнерство США та Ізраїлю, а також на тісні відносини США з Туреччиною та низкою арабських країн (Саудівською Аравією, Йорданією, Єгиптом, монархіями Перської затоки, Пакистаном). Згідно з нею всі регіональні конфлікти можуть бути врегульовані завдяки схемі, в якій економічне співробітництво узгоджене з політичними домовлено стями (схема Кісінджера - Переса). В такій моделі в цілому розвивався арабо-ізраїльський мирний процес з кінця 70х рр., хоча нині можна бачити, наскільки він залишається хитким і непередбачуваним.
Ізраїльську державу істотно підтримують впливові фінансові кола Заходу та США, єврейське лобі в політичних колах різних країн світу. Контролюючи значні світові фінансові потоки, Ізраїль здатний впливати на політичний та економічний розвиток і зовнішню політику багатьох держав. Внаслідок посилення ізраїльсько-турецького військового співробітництва (угоди про співпрацю в оборонній галузі 1993, 1996 рр.) формується базовий трикутник: США - Ізраїль - Туреччина, на якому грунтуватимуться подальші кроки по впровадженню й посиленню американської парадигми. Водночас США намагаються збалансувати свою проізраїльську близькосхідну політику, спираючись більшою мірою, ніж раніше, на окремі арабські країни, зокрема на Єгипет, Саудівську Аравію, Йорданію.
Незважаючи на певні успіхи американської моделі, арабська суспільна й політична думка ставиться з підозрою або ворожістю до ідеї порядку проамериканського зразка. Ця схема бачення наражається на опір політичних режимів низки близькосхідних країн. Зрештою, її поширення внесло розкол у систему арабської єдності та змусило країни регіону шукати інші засади консолідації, зокрема - в ідеї ісламської єдності.
Американська підтримка репресивних режимів (шаха в Ірані, Лівану, Німейрістського Судану) призвела до сплеску антиамериканізму та посилення антизахідних настроїв. За сучасних умов американська політика має бути більш різноплановою та спрямованою на співробітництво з дружніми урядами ісламських країн, комбінуючи ясну та послідовну політику з захистом прав громадян.
Loading...

 
 

Цікаве