WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Курсова робота

Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Курсова робота

феномен.
Визнання за етносом соціально-історичної сутності дає змогу розглядати і будувати перспективу його розвитку, визначати певні його етапи, ступені зрілості тощо. Природознавчий підхід виводить на аналіз впливу географічного ландшафту на етнос, ролі етнічних контактів, на виявлення іманентних механізмів розвитку етносів.
Що ж визначає обличчя етносу, що приводить його у стан активної діяльності? Серед численних концепцій привертає увагу теорія пасіонарності. Пасіонарність - ознака, яка виникає внаслідок мутації (пасіонарного поштовху) та утворює всередині популяції певну кількість людей, що мають посилене тяжіння до дії. Ці люди - пасіонарії. Енергія розвитку виникає у певних людей як домінанта, непереборне внутрішнє прагнення до діяльності для досягнення певної мети.
За цією теорією, енергія розвитку етносу, або пасіонарність, не може зберігатися на одному рівні. Вона має певні фази - піднесення, певної інерційності й занепаду.
Пасіонарність виявляється у людини як нездоланний потяг до діяльності заради ідеалу, суспільне значущої мети, заради досягнення якої нерідко доводиться жертвувати і життям інших людей, і своїм власним. Саме ця сила прискорює еволюцію таких специфічних людських спільнот, як етноси.
Етнос - сталий колектив людей, що склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки. Це біосоціальна система, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним колективам людей за принципом "ми - не ми", "свої - чужі", "ми такі, а решта - інші". Таке усвідомлення своєї єдності й самоідентифікація є відоб-раженням компліментарності як підсвідомого відчуття взаємної симпатії та спільності людей. Визнання людською спільнотою своєї єдності є головною ознакою етносу як системи. Існує і ряд інших важливих ознак (мова, культура, територіальна єдність, спільність економічного життя, самоназва (етнонім) та ін.), які, однак, не є обов'язковими для визначення того чи іншого колективу як етносу, бо неприйнятні для всіх випадків етнічної історії. Самоідентифікація з певним етносом є не лише ознакою останнього, а й системним зв'язком між людьми. Це ототожнення відображає у свідомості людей об'єктивно існуючу цілісність етносу як системи.
Етнічна приналежність - продукт не лише свідомості, а й природи людини, відображення певної фізичної або біологічної реальності. Зрозуміти останню можна тільки шляхом аналізу виникнення й зникнення етносів, а також встановлення відмінностей між ними, характеру етнічної спадкоєм-ності, тобто в результаті етногенезу.
Етнос існує за всіх формацій і соціально-політичних режимів. Л. Гумільов визначав етнос як біологічну одиницю, що таксономічне стоїть нижче виду, а сам етнічний поділ людства - як один із способів адаптації у ландшафтах (не стільки у структурі, скільки у поведінці). Феномен етносу належить до біогеографічних, а не історико-соціальних явищ.
Кожний етнос має оригінальну структуру, яка сприймається людьми як етнічна цілісність. У тих випадках, коли структура стирається й етнос опиняється на межі асиміляції іншими спільнотами, залишається інерція, тобто традиція. Доти, доки інерція не вичерпається, люди відноситимуть себе до даного етносу. І при цьому не має значення, чи говорять ці особи мовою своїх предків, чи додержують їх обрядів, чи шанують свої древні пам'ятки, чи живуть на землі, яка є їх батьківщиною.
Етноси характеризуються спільністю поведінкових рис, що передаються від покоління до покоління з допомогою механізму умовно-рефлекторної сигнальної спадковості. Ці риси не випадкові, вони виробляються у процесі адаптації людей у етнічному та ландшафтному середовищі й утворюють стереотип поведінки етнічної спільноти. Стереотип поведінки є фундаментом етнічної традиції, яка включає культурні й світоглядні засади, форми співжиття і господарства - неповторні за своїми особливостями у кожному етносі.
Поведінка, тобто здатність пристосувати організм до нових умов, є результатом біологічної ознаки - здатності до мінливості. Проте остання не безмежна, і тому історія знає і процеси вимирання етносів. Поява ж нових етнічних спільнот означає, що завдяки здатності до мінливості трансфор-мувався стереотип поведінки, а отже, виникла нова традиція або сигнальна спадковість, тобто нова культура, яка докорінно відрізняється від попередньої. Цим визначається і перехід людини з одного етнічного колективу до іншого.
Звідси випливає, що немає людей поза етносами. Особа може не знати про своє походження, забути рідну мову (або не знати її зовсім), не мати характерних для даного етносу релігійних уявлень, але поведінка у колективі - обов'язкова умова її буття. А оскільки саме характер поведінки визначає етнічну приналежність, то всі люди причетні до етносфери. Такий підхід дає можливість розглядати етнос як явище глобальне, що має власні закономірності становлення, тобто появи, видозміни й зникнення (етногенезу).
Соціальні й етнічні процеси різні за своєю природою. Якщо спонтанний суспільний розвиток безперервний, глобальний, у цілому прогресивний, то етнічний - дискретний, хвилеподібний і локальний. Збіг між суспільними та етнічними ритмами випадковий (наприклад, розпад західної частини Римської імперії і одночасно зникнення давньоримського етносу). Як правило, розпад імперій і зникнення певного соціуму активізує етнічні процеси (це переконливо засвідчує історія етнічного розвитку в Україні), стає їх каталізатором.
Загальна ознака динамічного стану будь-якого етносу - здатність нової популяції до так званої "зверхнапруги", яка виявляється або у перетворенні природи, або у міграціях, теж пов'язаних зі зміною ландшафту на освоюваних територіях, або у підвищеній інтелектуальній, військовій, організаційно-державній, торговій та іншій діяльності. Майже всі відомі етноси згруповані у своєрідні конструкції - "культури", або "суперетнічні цілісності". Спочатку етнос займає район, де він з'явився і контактує, не завжди мирно, із своїми "однолітками". Згодом, набравши сили, він мігрує, залишивши на батьківщині частину свого складу. При цьому він обов'язково втрачає частину, і досить значну, свого первісного запасу енергії. Деякі етнічні групи гинуть, а інші, опинившись в ізоляції від могутніх сусідів, перетворюються на ізольовані, реліктові етноси, які не мають ні приросту населення, ні саморозвитку суспільного буття, а модифікації відбуваються лише за впливу сусідів.
Отже, етногенез можна зрозуміти як взаємодію великої кількості етногенезів у тих чи інших регіонах. Ритмічності тут немає. Спостерігається не саморозвиток, а вплив своєрідних поштовхів, після яких інерція поступово згасає. Для спонтанного суспільного розвитку по спіралі етносфера і етногенез є фоном.
Етнос завжди взаємодіє з ландшафтом і техносферою. Ці зв'язки не випадкові й залежать від характеруадаптації і рівня розвитку продуктивних сил. Отже, етнос не випадкове зібрання людей, а явище розвитку географічної оболонки планети, що здійснює на ній перебудови, порівняльні з геологічними переворотами. Це особлива система із соціальних і природних одиниць з притаманними їм
Loading...

 
 

Цікаве