WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі - Реферат

Межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі - Реферат

політичної моделі та її втілення, і як свідчення її невдачі. Якщо модель реалізується, зникає потенційна можливість її перетворення, а отже зникає й ідеал. Якщо ж цього не відбувається, виявляється потенційний політичний ідеал, але зникає тоді сама політична модель.
Так, можна гіпотетично припустити, що політичний ідеал знаходитися в межах ірраціонального - раціонального. Тобто, на перший погляд здається, що раціональне, насамперед, є межею будь-якого ідеалу, і це знищує його. З одного боку, видається, що раціональність політичного ідеалу покликана зробити його адекватним дійсності і тим самим протиставити різним утопічним перетворенням. Раціоналізм і справді має мало не вирішальне значення і є антиутопічним і антиідеальним підмурком теоретичної і практичної діяльності. З іншого боку, той самий раціоналізм - і в цьому виявляється справжня суть його граничності - спроможний породжувати свої власні ідеальні засади, власні перетворені форми. Політичний ідеал, в свою чергу, здатний раціоналізуватися, і не тільки за формою (обраним засобам і методам його виконання), але й за своєю суттю, тобто вибором соціально значимих політичних або інших цілей, критики дійсності, планів її перетворення тощо.
Так, ще стародавні греки виробили раціональний політичний ідеал, до котрого насамперед відносять різноманітні конкретні форми державного устрою. Приміром, проповідь моральності в умовах поліса можна розглядати як прояв процесу раціоналізації актуального. Не випадково і Платон із своєї "ідеальної держави" виганяє не філософів, а поетів, Арістотель - матросів і ремісників. Раціоналізований процесуально і інтенціонально, політичний ідеал стає важко відрізнити від справді раціонального проекту. Розрізнення їх стає, утім, ще більш проблематичним, оскільки істинність раціоналізму в усіх випадках може бути піддана сумніву. Для цього існують дуже серйозні підстави, властиві природі раціональної діяльності.
Насамперед очевидно, що раціоналізм сучасної фази розвитку суспільства є досить об'єктивним явищем, пов'язаним, передусім, з постійним розширенням розумових можливостей людини. Але в той же час досить чітко можна простежити, що найважливіші цінності, що формують політичний ідеал і складають основу життєдіяльності сучасного суспільства як орієнтири його удосконалювання (цінності індивідуальної свободи, громадянського суспільства, демократії тощо), стали немовби узвичаєними і рутинними. Вони набули статусу повсякденних завдань, що вирішуються в ході постійних дискусій і поступок6. Сьогодні говорять про кризу життя, побудованого на раціоналістичних засадах, про межі самої раціоналістичної цивілізації. Домінуюче сьогодні раціональне є згубним для ідеалів, на яких тримається наша цивілізація. Воно, можливо, є необхідною, але недостатньою умовою для повноцінного людського існування.
Здобувши перемогу фактично у всіх сферах життя, раціоналістичний підхід і тип мислення розкрили парадоксальне явище: виявилося, що соціальний й економічний прогрес постійно супроводжуються явищами регресу. Наприклад, з погляду деяких дослідників, тоталітаризм є феноменом ХХ сторіччя, він викликаний саме прогресивними досягненнями цього сторіччя і певних форм ментальності7. Успіхи науково-технічного прогресу ХХ сторіччя уможливили створення атомної, а потім і водневої бомб, що ставлять під загрозу саме існування людства. Водночас і політичний устрій, і духовний світ людини виявилися до цього не підготовленими. Складне і глибоке тлумачення людини в цьому плані можна знайти в статті Н.Мудрагей8.
Вона ставить, зокрема, питання: що значить бути розумним? За Платоном, людина розумна має мужність, великодушність, тямущість, пам'ять. І сьогодні філософи обговорюють не тільки проблему біологічної неповноцінності людини, її психологічної "вразливості". Сьогодні переусвідомлюється вся людська об'єктивність, властивий людині світ думок, волі, почуттів. Порушується питання про те, чи не є інтелект причиною деформації свідомості?
У цьому плані цікаво також переосмислює істотні ознаки сучасних ідеалів В.Лекторський. Він показує, що в надрах традиційного гуманізму виникли передумови технократизму, така можливість була закладена принаймні в закликах до звільнення людини від зовнішньої залежності. Видається дуже продуктивною його думка про те, що прийняття нової перспективи гуманізму пов'язано з глибинними трансформаціями сучасної цивілізації, із питанням виживання або загибелі самої людини, із своєрідним антропологічним вибором9. Сьогодні концепцію світової безпеки пов'язують навіть не з ліквідацією загрози ядерної війни, а з новими глобальними проблемами, породженими науково-технічним прогресом: екологічною, кліматичною, "парникового ефекту" тощо, які потрібно розв'язати на шляху реалізації сформованого ідеалу (насамперед, політичного). Звідси зрозумілими є й суперечки, що виникають в історичних, філософських, політичній науках з приводу того, яка форма державного правління, політичного режиму і т. ін. з погляду вирішення цих проблем є найбільш ефективним, раціональним, більш-менш постійним соціальним явищем.
Але, з іншого боку, будь-який політичний ідеал, що має на меті одержання намічених результатів, у принципі є раціональним, особливо в процесі своєї реалізації. Скажімо, конструктивна політика, що проводиться з орієнтацією на певний політичний ідеал, тим більш є раціональною. Проте неминуче виникає питання, що саме вважати раціональним і якою мірою, і інше, не менш складне питання: який тип раціональності буде сполучатися з ірраціональними і нераціональними началами того ж політичного ідеалу (дія неврахованих, непередбачених або постійно виникаючих незалежних перемінних, горезвісних "випадкових" подій, суб'єктивних чинників і т. ін.).
В цьому плані до граничності політичного ідеалу умовно можна віднести поріг його творчої або руйнівної дії. Умовно, тому що, приміром, той же політичний режим, як елемент політичного ідеалу, що є системоутворюючим, реалізований у політичній практиці, може сприяти руйнації духовних основ суспільства, але зміцнити його економічні основи, і навпаки. Авторитарні режими можуть, як показала історія на прикладі Гітлера, Сталіна, Франко і Піночета, вивести країну з економічної кризи. Але, втім, потрібно також погодитися з О.Білим: завжди слід пам'ятати про ціну, яку заплатили чилійці за таку стабілізацію. А це - десятки тисяч життів (зрозуміло, масштаби репресійнеспівмірні з "досягненнями" радянського тоталітаризму). Варто зауважити, що саме гальмування диктатурою процесів приватизації у Чилі, а отже і динамічного економічного розвитку наприкінці 80-х, примусило ділову еліту цієї країни жадати й домогтись ліквідації військового режиму10.
Разом з тим, у структурі ідеалу міститься конструктивне раціональне ядро, що орієнтує на досягнення максимально можливого в кожному конкретному випадку результату, ідеального у своєму роді. Орієнтація на максимальні "ідеальні" результати, нехай навіть у межах розумно можливого, може виявитися в певних умовах явно нездійсненною, але в тому і полягає сенс існування ідеалу - у наближенні, хоча б відносному, частковому, неповному - до повної реалізації. У такому трактуванні можуть домінувати не тільки політичні ідеали кінцевих цілей, але і будь-яка проміжна мета може слугувати за орієнтир. Ідеал є прихованим, але присутнім у цьому прямуванні, поєднує теорію і практику, раціональне й ірраціональне в політиці.
"Парадоксально, що в цій формулі влада, - слушно зазначає О.Білий, - намагається говорити мовою утопії і одночасно перестає говорити нею. Початок цьому парадоксові поклав свого часу Хрущов, коли календарно
Loading...

 
 

Цікаве