WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Головна ознака демократичного процесу - багатопартійність - Реферат

Головна ознака демократичного процесу - багатопартійність - Реферат


Реферат на тему:
"Багатопартійність - як необхідна умова встановлення демократичного процесу"
"Нам подобається лише боротьба, а зовсім не перемога", - цим афористичним висловом Блеза Паскаля можна характеризувати наші політичні партії.
Та спочатку кілька вступних речень як Nota Bene - вони тут потрібні.
Якраз цього року минає 10 років від початку виникнення в Україні посткомуністичної багатопартійності. (Нагадаю: установчий з'їзд УРП - першої ластівки "весни партій" - відбувся наприкінці квітня 1990 р.) Українська багатопартійність формувалася на власній основі як заперечення комуністичної монополії і намір організувати суспільне життя та здійснення публічної влади в своїй державі на засадах свободи, демократії і справедливості. Піонери багатопартійності - УРП, НРУ, ДемПУ, ХДПУ, УСДП (не зараховую сюди соцпартію, що відбрунькувалася від КПУ), їхні лідери виросли з політичної ініціативи патріотичної інтелігенції, дисидентських кіл Західного регіону та Києва. На українську політичну сцену вони вийшли як національно-демократичні сили з новою лексикою та символами віри, як от "національно-державне відродження", "правова держава", "ринкова економіка", "роздержавлення і приватизація", "свобода підприємництва", "вільна конкуренція", "відкрите суспільство", "держава для людини, а не людина для державної машини"...
Політичними тріумфаторами ці партії-піонери не стали. Від самого початку виконавчій владі, держапаратові "весна партій" виявилась не потрібною, влада була задоволена тим, що позбулася колишньої жорсткої опіки компартії та нагадуванням про 1-2 відсоткову присутність нових партій у суспільстві (рахувала і рахує кількість їх членів), давала зрозуміти, що не має наміру рахуватися з ними. Сприймала їх як політичний декор "для Європи".
Романтичні піонери багатопартійності дали суспільству "всі найкращі слова", і їх, напевно, нічим не доповнять і не перевершать прагматики нової партійної хвилі. Власне, обличчя нових партій із силуетами знаних "олігархів", їх суспільно-політичну мету політологам важко зідентифікувати через невиразні, компіляторські програми, брак ясно окресленої ідеології. Декларування ними свого місця у "центрі" небагато нам говорить: український "центризм" - поняття вкрай розмите й може виражати звичайний конформізм, співпрацю з чинною виконавчою владою і черпання з цього певних користей та привілеїв. Можемо пересвідчитися, що жодна з так званих прагматичних бізнес-партій, зокрема своєю поведінкою у ВР, не йде далі бажання бути першою в "команді" Президента, потрібною йому. Це цілком влаштовує утверджену в країні владну (і всевладну) президентську вертикаль.
Відома у цивілізованому світі система "партії - влада - відповідальність" в Україні не реалізувалася у характерній для західних демократій моделі правлячої парламентської більшості, з її періодичною змінюваністю в результаті демократичних виборів, перерозподілом позицій політичних партій та коаліцій відповідно до зміни суспільних симпатій. Жодна наша партія в своїй програмі та ідеях не ставила собі за мету здійснення влади, і тому автор наважується твердити, що партійне керівництво не вабить перемога.
З усього видно, наші партії, зокрема й ті, з парламентської більшості, мовчки погодилися на свою "обслуговуючу" роль, й імплементація результатів квітневого референдуму не змінить цю ситуацію. Ця ВР не "спалить" себе в боротьбі за уконституювання політично відповідальної перед суспільством правлячої парламентської більшості, її права та обов'язку затверджувати свій уряд і відповідати за нього. Підбадьорювати партійне керівництво, нинішні партійні депутатські фракції біблійним від Матвія "просіть, і воздасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відчинять вам!" мабуть-таки марно. Цілком згодний, що й найближчі парламентські вибори нічого не змінили. Нам потрібна не російська чи "есендівська", а західна, краще б англосаксонська, модель здійснення державної влади та управління, на основі політичних партій.
Цю трансформацію могли б підштовхнути й зацікавлені інтеграцією України в Західні структури політичні та фінансові лідери Заходу. Їхнім партнером мала б бути наша українська еліта, нове покоління інтелектуалів та людей раціональної дії. Вони повинні допомогти партіям знайти і зрозуміти своє призначення та сенс існування. Хай партії переконують нас, що за їхні ідеї варто проголосувати.
Саме багатопартійність дає змогу проявитись демократичним процесам в суспільстві. Різні партії - різні ідеології, багатопартійний склад у Верховній Раді - це можливість відстоювати різні політичні та економічні позиції, що так чи інакше відносяться до різних соціальний класів суспільства. Оскільки народні депутати - народні обранці, то вони мають проголошувати і відстоювати позиції своїх виборців, що дає змогу розгорнутися цивілізованій демократичній боротьбі за інтереси певної суспільної групи.
Сучасні вибори - яскравий прояв демократичних процесів в Україні.
Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, настільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. найбільш ефективно такий вплив може здійснюватися у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.
Першою в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалася у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях - у вигляді народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми не вважалися, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускалися). Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, мала забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні.
Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.
Із розвиток та ускладненням суспільних відносин класичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання чисельності населення держав стало важко, а то й неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократії.
Так, у Стародавньому Римі населення поділялось на кілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. У центуріях відбувалися загальні збори їх членів. Рішення центурії
Loading...

 
 

Цікаве