WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні тенденції розвитку соціально-політичних поглядів в Україні у ХІХ-поч. ХХ ст. - Реферат

Основні тенденції розвитку соціально-політичних поглядів в Україні у ХІХ-поч. ХХ ст. - Реферат

Багряний (1906 - 1963 рр.). В.Винниченко у своїй головній праці "Конкордизм" спробував обгрунтувати новий суспільний лад, який має поєднувати кращі здобутки комуністичної та капіталістичної систем. Це був перший український варіант доктрини конвергенції двох протилежних систем, яка була висунута на Заході тільки у 50 - 60-х р. І.Багряний вважав, що треба відмовитися від тоталітаризму у всіх його виглядах та переорієнтувати свою діяльність на засвоєння та поширення демократичних ідей.
В кінці XІX ст. в Росії та на Україні з'являється марксистський напрямок політичної думки, який був представлений творами Г.В.Плєханова (1856 - 1918 рр.), В.І. Леніна (1870 - 1924 рр.), П.Б. Струве (1870 - 1944 рр.), М.А.Бердяєва (1874 - 1948 рр.) та ін.
Головне місце у працях, які відносяться до цього часу, займає критика ідей ліберального народництва, особливо, положення про самобутній шлях Росії до соціалізму. Вони доводили, що країна ступила на шлях капіталістичного розвитку.
Російський марксизм з самого початку не був цільною та послідовною ідейно-політичною течією. Дуже скоро його представники розподілились на різні політичні групи. Наприклад В.І.Ленін став на чолі більшовицької партії, Г.В.Плєханов став ідейним лідером меншовиків, П.Б.Струве та М.А.Бердяєв перейшли на ліберально-демократичні позиції та ін.
Не була послідовно марксистською і така ідеологічна течія як ленінізм. "Руський марксизм" у формі ленінізму у значній мірі розвивався та діяв у рамках народницьких культурно-філософічних та етичних традицій та принципів. Ленінізм, як і народництво виходить з ідей самобутнього шляху Росії до соціалізму, а у політичних діях він орієнтувався на повстання, загарбання влади, диктатуру. Найбільш точно змістовний зв'язок ленінізму з народництвом висловив М.А.Бердяєв. Він вказував, що у доктрині Леніна "відбулося непомітне з'єднання традицій старої руської революційності, яка не бажала допустити капіталістичної стадії у розвитку Росії", що Ленін створив еволюцію "в ім'я Маркса, але не за Марксом" (Бердяєв М.А. Истоки и смысл русского комунизма. М., 1990 г.).
ХХ ст. в історії України - століття боротьби за національне і соціальне визволення. В Російській імперії відбулися дві великі соціальні революції у 1905-1907 рр. і у 1917 році.
На початку XX ст. перед нашою країною відкрилась перспектива переходу до правових, демократичних форм політичного життя, але цей шанс реалізувати не вдалося. Демократичним нормам не бажав слідувати уряд. Не були зацікавлені у їх становленні і революціонери. Народ спочатку мовчав, а потім став діяти по-своєму, в результаті чого країна була втягнена у громадянську війну.
В перші два десятиріччя в Україні сформувались різні ідейно-політичні течії. Серед них найбільш впливовими були : націоналістична, соціалістична і комуністична. Ідея української національної державності була провідною концепцією інтегрального націоналізму Міхновського, Липинського, Донцова. Націоналізм, на їх думку - велетенська і непоборна сила, яка єднає, спонукає до боротьби за самостійну державу. Ця держава мала будуватися на давніх народних традиціях на державному досвіді козацько-гетьманських часів. Парламентаризм не придатний до України. Українська держава вбачалась як сильна влада однієї особи - гетьмана. Щодо стосунків з Росією, то вони відкидали ідею федералізму, крім тісного економічного і військового союзу.
Національно-шовіністичні ідеї не поділяли не тільки комуністи і соціалісти, а й теоретики національної ідеї Міхновський, Бендера, Винниченко, деякі діячі ОУН.
Дуже неблагоприємним для розвитку політичної науки був наступний час. В країні пригнічувалась нестандартна, творча думка, а роль єдиного генератора соціально-політичних ідей привласнив собі Й.В. Сталін (1878 - 1953 рр.). Він висунув ряд політичних постулатів, наприклад про загострення класової боротьби, про перехід до комунізму у окремо взятій країні, про зосередження влади в руках виконавчого апарату держави, які привели до масових репресій, відчуженню народу від засобів виробництва та влади.
Україна, як і інші члени СРСР, не отримала державної незалежності, знаходилась під владою московського центру. Але слід віддати належне радянським комуністам за те, що вони зробили для консолідації української нації. Після другої світової війни Україна повернула собі національну цілісність.
Післясталінський період до середини 80-х років був визначений політичним доктринерством, ідеологічним догматизмом, неумінням та небажанням радянських керівників враховувати вітчизняний та іноземний досвід політичної культури. Але, слушно кажучи, в країні і в цей період жило тверезе критичне мислення.
У 1955 р. створюється радянська асоціація політичних наук, а з початку
90-х р. почався новий етап розвитку політичної науки. Його особливістю є обгрунтування шляхів становлення демократичного суспільства на засадах пізнання специфіки соціально-економічних, політичних та історичних умов життя країни.
Після 1991 року, коли Україна стала незалежною, аналізом соціально-економічної та політичної ситуації займалися українські фахівці усіх напрямків суспільствознавства, політичні лідери та керівники.
Зараз вже можна вирізнити два напрямки у дослідженнях сучасної політичної ситуації українськими політологами. Перший з них критикує націонал-лібералізм і пропонує обрати за основу державної стратегії лівоцентристську ідеологію. Головними складовими цієї ідеології є такі положення : формування авторитарного режиму в межах президентського правління; федералізація України; зближення з Росією; засудження розвалу СРСР; збереження монопольних позицій державного сектору економіки.
Аналізуючи історію становлення і розвитку політичної думки в Україні, можна зробити висновок, що вона була і є складовою частиною світової політичної думки. Авторами цього напрямку є Д.Видрін, Д.Табачник, Б.Гриньов, А.Деркач, А.Єрмолаєв.
Другий напрямок, представниками якого є Є.Бистрицький, С.Макеєв, М.Томенко, О.Дергачов . Вони пропонують відмовитись від етатистського курсу в державній політиці та віддають пріоритет розв'язанню проблеми формування в Україні громадянського суспільства.
Після здобуття Україною незалежності національна школа політології активно розвивається. Інтелектуальні сили політологів зосереджені у провідних навчальних закладах, наукових установах та громадських об'єднаннях. Зусилля українських політологів спрямовані на відродження національної та ствердження загальнолюдської політичної культури, формування національної демократичної доктрини.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М., "Логос", 1997.
2. Зеркин Д.П. Основи политологии. - Р-на/Д,"Феникс" 1996.
3. Политология. Учебник. / Под ред. М.Н.Марченко, - М., Изд-во МУ, 1997.
4. Мальцев В.А. Основы политологии. М., ИТРК РСПП,1997.
5. Політологія. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр "Академия", 1998.
6. Мельник В.А. Политология. - Мин., Вышейшая школа, 1996.
7. Енциклопедичний політологічний словник. - К., Вища школа, 1997.
8. Макарічев А.С. Постмодернизм и западная политическая наука. // Социально-политический журнал, 1996, №3.
9. Фавр П. Политическая наука во Франции. // Полис, 1996, №6.
Loading...

 
 

Цікаве