WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні політичні режими сучасності. Демократія та її роль у суспільстві - Реферат

Основні політичні режими сучасності. Демократія та її роль у суспільстві - Реферат

позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку. Політичні провідники тоталітаризму - масові вождистські партії, які прагнули до монополізації державної влади, пропагували "світле майбутнє" згідно із запропонованими ними символами віри.
Фундаментальною соціально-психологічною основою тоталітарного політичного режиму, який намагається створити "монопольну єдність" людей - є соціальний конформізм. Соціальний конформізм - це некритичне прийняття і прямування пануючим точкам зору і стандартам, стереотипам масової свідомості і пропагандистським кліше. До головних рис соціального конформізму відносяться: відсутність індивідуальності, рабська залежність від влади, маніпульованість, стандартність тощо. Тому соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні групи і прошарки населення, які найбільш сприйнятливі до пропаганди тоталітарних доктрин. Прихід до влади тоталітарно орієнтованих партій та їх кадрове злиття з державним апаратом вивели тоталітаризм із галузі політичних уявлень у галузь політичних реалій.
Таким чином, враховуючи ознаки тоталітаризму, можна стверджувати, що в чистому вигляді він був притаманний фашистським режимам, багато його рис налічував сталінізм і маоізм, а також воєнно-диктаторські режими в країнах Латинської Америки, Африканського континенту і Азії після розвалу колоніальної системи. Політичний досвід ХХ ст. доводить, що тоталітаризм вистуває як глухий кут еволюційної спіралі світового розвитку.
Одним з альтернативних тоталітарному виступає АВТОРИТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ (від лат. autoritas- влада). В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.
Авторитаризму, як методу управління, притаманні:
" скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;
" обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;
" народ не визнається як головне джерело і суверен влади;
" дії державних інститутів суворо регламентуються;
" не реалізується принцип поділу влади.
Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади - армія, каральні органи. Способи володарювання переважно силові, жорстоко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливості будь-яких конфліктів, а, отже, і необхідність їх розв язання. Західні дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм.
Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демократизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах.
Пом`якшеними варіантами авторитаризму є конституційні форми влади, за яких формально допускається поділ влади, багатопартійність, відмова від тотального контролю над суспільством, обмежені вибори парламенту при домінуванні виконавчої влади.
Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:
" військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний,військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм,що базується на насиллі найманих військ);
" монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;
" персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).
Починаючи з 60-х років ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званного "нового" або "м`якого" авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення "нової держави", але й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чілі, держави Східної Европи. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, здійснити швидко реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля на вирішенні певних питань. Все це надає привабливості авторитаризму й спонукає владні структури до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.
2 ДЕМОКРАТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ
Історична генеза демократії довга і суперечлива. Народжена в Античній Греції, ідея демократії не знайшла там палких прихильників серед філософів. Концепції найяскравіших представників того часу Платона і Аристотеля базувались на протиставленні "правильних" та "викривлених" форм державного устрою і влади. Демократію вони відносили до "викривленої" форми. В наступні століття також панувало скептичне ставлення до демократії. Після Французської буржуазної революції стало зрозумілим, що саме демократія є засобом більш розумної політичної та соціальної організації суспільства, держави, влади. В ХІХ ст. у демократії були свої злети та падіння, але, в цілому, до неї було негативне ставлення. Після виходу в світ книги Алексиса Токвіля (1805-1859) "Демократія в Америці" почало формуватися позитивне ставлення до демократії. На початку ХХ ст. практично не залишається політичних доктрин, включаючи і більшовизм, і фашизм, які в основу своїх ідеологічних конструкцій не закладали б побудову демократії різного роду. Після революції 1917 р. в Росії диктатура пролетаріату була проголошена як вищий тип пролетарської демократії.
Велике значення в утвердженні сучасних норм демократії відіграли "Декларація прав людини", прийнята ООН (1948 р.), Хельсинська нарада (1975 р.), правозахисний рух в постсоціалістичних країнах, Паризька нарада глав урядів європейських країн й прийнята нею "Паризька хартія для нової Європи" (1990 р.).
Необхідно мати на увазі коло методологічних підходів до аналізу демократії.
В політології термін "демократія" вживається в чотирьох значеннях:
" як влада народу (від грец. demos - народ + kratos - влада = народовладдя);
" як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю (партійна, профсоюзна, молодіжна тощо);
" як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;
" як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).
Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві.При оцінці демократії та її важливого принципу - суверенітету народу- вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку ХХ ст. ні одна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні ( для чоловіків) демократії.
Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої
Loading...

 
 

Цікаве