WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні національні школи та напрямки сучасної західної політології - Реферат

Основні національні школи та напрямки сучасної західної політології - Реферат


Реферат на тему:
Основні національні школи
та напрямки сучасної західної політології.
Розглядаючи головні напрямки розвитку сучасної політичної думки треба мати уявлення про основні національні політологічні школи та проблемні підходи сучасної західної політології.
Основою сучасної західної політології є американська політична наука. Зараз у США існує 5 тисяч коледжів політичних наук і більше 200 тисяч фахівців у цій галузі. Американські політологи багато зробили для розвитку політичної науки. Такі відомі політологи як А.Бентлі (1870 - 1957 рр.), Ч.Мерріам (1874 - 1953 рр.), Г.Лассуелл (1902 - 1979 рр.) та Г.Моргентау (1904 - 1980 рр.) створили школу прагматизму та політичного реалізму. Вони зв'язали з політологією такі методи досліджень як біхевіоризм та психоаналіз.
У наш час американська політологія проводить політологічні дослідження у таких напрямках :
* вивчення засад управління та політики (загальнонаціональних політичних інститутів, виборчих технологій, політичного лідерства, політичної поведінки тощо;
* порівняльна політика, що пов'язана з дослідженням політичних проблем у багатьох країнах;
* міжнародні відносини та світова політика ( дослідження проблем війни та миру, роботи міжнародних організацій, контролю за роззброєнням, міжнародних суспільних організацій );
* політична філософія та політична наука ( розробка широкого кола проблем політології та її філософських інтерпретацій ).
* розробка змісту та методів прикладної політології, що вивчає практичні аспекти політики на різних рівнях (особистості, соціальної групи, суспільства взагалі).
Серед провідних сучасних політологів США можна назвати Р.Даля, Д. Істона, Р. Такера, З. Бжезинського, Ф. Хайека, Ч. Еліота.
У післявоєнний час в Європі теж склались і розвиваються різні національні школи політології. Вони мають свою специфіку та особливості.
Наприклад в Англії, на базі американських досліджень, було створено власну теоретико-методологічну основу політичної науки.
Сучасна англійська політологія займається насамперед поведінковими дослідженнями, у яких можна виділити два головних напрямки : економічний та соціологічний. Економічний напрямок розглядає політику як сферу раціональної діяльності людей, які прагнуть мати максимальний прибуток. Соціологічний напрямок вважає політичну поведінку людей результатом впливу культурних традицій та систем цінностей яких людина додержується у більшості випадків несвідомо.
Серед відомих англійських політологів треба назвати Р.Джоунса, Д.Нетла, Е.Беркера, Г.Іонеску, Г.Ласкі, К.Поппера, Д.Робертса, Е.Поттера та ін.
Поява політичної науки у Франції пов'язана з іменами Л.Дюги, М.Оріу, А.Есмена наприкінці ХІХ ст. Але найвідомішими вченими серед французських політологів є Раймон Арон (1905 - 1983рр.) та Морис Дюверже (нар. у 1917 рр.), які найбільшу увагу у своїх працях приділили дослідженню проблем розподілу влади, співвідношення влади та авторитету, ліберальній демократії та технодемократії політичних партій.
Найбільш поширений напрямок політології у Франції - вивчення поведінки виборців. Цьому сприяли травневі антиурядові виступи народних мас 1968 року та підписання спільної урядової програми лівих партій у 1972 році, що змінило розподіл політичних сил в країні. Після цих подій французька політологія перейшла від філософських теоретичних розробок до аналізу кризового стану в країні і розробки конкретних рекомендацій щодо зміцнення існуючого політичного ладу.
Набагато менше уваги французькі дослідники приділяють проблемам порівняльної політології, політичних комунікацій, політичного лідерства тощо. Тут широко досліджується громадська думка, але практично немає досліджень політичної культури. Однак традиційно сильні позиції займають дослідження конституційного права та державних інститутів.
Політична наука в Німеччині має свої специфічні риси. З моменту її зародження німецька політологія носить політично-філософський характер і це можна побачити на прикладі наукових досліджень М.Вебера (1864 - 1920 рр.) та Р.Міхельса (1876 - 1936 рр.).
М.Вебер розробив концепцію "плебісцитарної вождистської демократії". Він вважав, що головна загроза демократичній владі виходить з посилення бюрократизації держави та суспільства. Тому необхідна така технологія відбору політичної еліти, яка дала б змогу підкорити бюрократію демократичним цілям.
Р.Міхельс відкрив "залізний закон олігархізації" будь-якої демократичної організації. На його думку, парадокс демократії полягає в тому, що, з одного боку , демократія без організації неможлива, а з іншого - з посиленням організації демократія починає зникати. Чим більше офіційний апарат будь-якої організації, тим менше в ній демократії, тому олігархія - неминучий підсумок демократії.
З 70-х р. ХХ ст. політологічні дослідження в Німеччині розвиваються досить інтенсивно. Тут можна виділити такі основні напрямки : нормативістську політологію, яка грунтується на аналізі моральних норм політичної діяльності; позитивістсько-біхевіористську емпіричну соціологію та практично - критичну науку про соціально - політичну владу.
Провідними політологами Німеччини є Р.Дарендорф, К.Ленк, Р.Кенінг, Р.Лепсіус, К. фон Бейме, Т.Адорно, Ф.Нойман, Г.Майєр та ін. Проблематика їх досліджень охоплює політичний лад, політичні партії та громадські організації, аналіз політичної поведінки, політичну філософію та історію політичних ідей. Сучасні німецькі політологи намагаються зробити свою науку інтегративною надати їй синтетичного характеру.
Досить сильні політологічні школи склалися в Італії і Канаді.
В межах соціологічного напрямку в політології італійці В.Парето (1848 - 1920 рр.) та Г.Моска (1858 - 1941 рр.) розробили основи сучасної концепції еліти. Вони вважали історичною рисою усіх людських суспільств їх розподіл на еліту та нееліту, а коловорот еліт їх стабілізацію та деградацію - рушійною силою суспільного розвитку. Згідно з цією концепцією індивіди, що наділені від природи схильністю до маніпулювання масами за допомогою хитрощів та обдурення ("лисиці") або здібністю до застосування
Loading...

 
 

Цікаве