WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив типу культури на характер освіти - Реферат

Вплив типу культури на характер освіти - Реферат

співрозвитку, що повинен відсунути принцип "дорослення" ("взросления"), коли розвиток світу дитинства вважається рухом дітей по створеним світом дорослих "вікових" сходах, а порушення цього процесу - аномалією. На зміну принципу ініціації, коли людину переводять із світу дитинства до світу дорослих, що чітко розмежовані, слід поставити принцип єдності цих двох світів, між якими немає межі переходу.
Слід відмовитись від принципу деформації, адже світ дитинства завжди деформовано вторгненнями дорослих. Людина повинна прийматися такою, яка вона є, безвідносно до норм оцінок дорослих або дітей. Тому, з позицій гуманізму К.Роджерса, Я.Корчака, адекватним до нової освітньої парадигми може бути тільки принцип прийняття [7,8].
Звичайно, різні проблеми внутрішнього зв'язку культури (її типів, парадигм, тенденції) і освіти розкривають суперечності між "освітнім" стереотипом суспільної свідомості, що склався за всю історію цивілізації, та знаннями про світ дитинства, які постійно накопичуються. Взагалі ж, витоки поняття "освіта" знаходяться в ранньому середньовіччі. Релігійний сенс полягає в розумінні людини, що створена по образу Бога. В епоху Відродження, коли людина стає цінністю, освіта розглядається як спосіб її саморозвитку, входження в культуру, спілкування з іншими людьми. З'являється світська культурно-історична трактовка освіти як способу створення свого "ліку", образу. При цьому образ культури проецирується на зміст, організацію і методи, що використовуються в освітянський практиці. Розповсюджений у Європі, Великобританії, США термін "aducation", хоча і не має кореневої морфеми "образ" містить всі аспекти взаємодії учасників освітнього процесу. Тому освіта в силу її культуродоцільності об'єднує освіту і виховання (самовиховання) як інтерналізацію тих соціокультурних цінностей суспільства, які розділяються його членами (норми, правила, традиції, заповіти, моральні кодекси).
Освітні системи усього світу знаходяться в стані радикальних змін. Це і спонтанний розвиток, і цілеспрямовані реформи. Останні найчастіше не призводять до бажаних результатів, що пояснюється в значній мірі тим, що між прошарками обгрунтувань, між філософськими, науковими дисциплінами, інтелектуальним забезпеченням соціотехнічної практики в сфері освіти немає спадкоємного взаємозв'язку, відсутня рефлексія, які інтереси і цінності стоять за цілями реформування. Звідси - необхідність виявлення вихідних принципів, ціннісних орієнтирів перетворень і розробки методології їх використання як засад трансформації системо-утворюючих елементів освіти.
Друга половина ХХ сторіччя характеризується появою великої кількості робіт, у тому числі підготовлених за замовленням ЮНЕСКО, у яких на основі аналізу тенденцій розвитку суспільства в цілому, зміни поглядів на світ, місце людини у світі створюється концептуальна образ майбутньої освіти, якій доручається підготовка нинішніх і майбутніх поколінь до життя в XXI сторіччі, причому освіті пророкується роль сили, що інтегрує світове співсуспільство.
Спроби визначити місце проблем освіти в контексті майбутньої світової цивілізації з урахуванням динамічних змін, що відбуваються в житті суспільства, були початі в доповідях, підготовлених за замовленням ЮНЕСКО в 70-80 роках. Основна ідея доповіді "Учитися, щоб бути" ("Learning to be. The world of education today and tomorrow". 1972), виконаної групою експертів під керівництвом Е.Фора, полягала в доведенні того, що людина може реалізуватися тільки в результаті одержання протягом усього свого життя нових знань, нового досвіду й актуалізації вже наявного. Таке розуміння, що виходить за рамки інституціонально визнаних видів освітньої діяльності, розширювало уявлення про освіту, спроможну забезпечити важливі соціальні і культуротворчі функції. На цій основі в доповіді були намічені напрямки можливих реформ і визначені їхні принципи - демократизм, гнучкість, спадкоємність.
Серед інших досліджень, присвячених освіті, найбільш значна доповідь Римського клубу "Немає меж навчанню", підготовлена у 1979 р. Д.Боткіним, М.Ельмандирою, М.Малитцем (J.Botkin, M.Elmandira, M.Malitza "No limits to learning. Bridging the human gap"). У доповіді була почата спроба визначити роль і місце освіти в вирішенні глобальних проблем сучасності, у подоланні розриву, що виник між людиною і створеною їм цивілізацією, була підтверджена необхідність безперервної освіти, що забезпечує умови багатократного повернення людини в освітню систему в міру того, як вона зіштовхується з новими проблемами. Запропонувавши своє бачення сучасної освіти (зокрема, у доповіді було введене поняття інноваційного навчання), особливу увагу автори приділили детермінації освітньої діяльності життям, навчанню через життя і для життя.
Шостий том проекту ЮНЕСКО "Університет майбутнього" - "Людина, що навчається, XXI сторіччя" - присвячена питанням створення прогностичної моделі університету майбутнього і розгляду проблем, що виникають при його організації. Головна ціль такого університету - готувати особистість до використання всіх її можливостей і сприяти в такий спосіб її всебічному розквіту, а отже, і розквіту суспільства. У 1990 р. ЮНЕСКО був розроблений проект "Філософія освіти в перспективі XXI сторіччя" і підготовлена доповідь "Учитися жити". У третьому середньостроковому плані ЮНЕСКО на 1990-1995гг. (Затверджений документ 25 с/4, Париж, 1990) знову підкреслені гуманістичні цінності і цілі освіти. Освіта повинна сприяти забезпеченнюспадкоємності і відновленню суспільства. В умовах їхньої швидкої еволюції і складності, що зростає, в умовах прискореного накопичення і роздрібнення знань і областей їх застосування, освіта повинна зберегти людський вимір будь-якого процесу, а також цінності толерантності, солідарності, поваги і розуміння інших. Варто приділяти увагу міжкультурному аспекту будь-якої форми освіти. У документах ЮНЕСКО підкреслюється, що зміст і методи сьогоднішнього ідеалу гуманістичної освіти, яка має міжнародний характер, повинні бути переглянуті з погляду завтрашнього світу і різноманітних культур.
Велике значення для формування нових освітніх напрямків мали роботи, виконані в рамках вальдорфської педагогіки, а також роботи І.Ілліча, А.Нейлса, П.Гудмена, Е.Раймера й ін., що обгрунтовують ідею "суспільства без школи", "общинної школи", "школи без стін". У 1992 і 1995 роках міжнародними колективами були підготовлені два томи "Історії європейського університету" під ред. В.Роуга, декілька томів "Технологічного атласу", розробленого в рамках проекту, реалізованого Японією й ООН, у яких здійснений перегляд підходів до розгляду освіти як системи трансляції культури і технології цієї трансляції. Проблеми безперервності, диверсифікації і гуманізації освіти розглядають у своїх роботах Т.Хьюсен, П.Даве, М.Д.Кареллі, Ж.Делор.
Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень, пов'язаних із розвитком освіти, недостатня увага в літературі приділяється принципово новим соціально-філософським та соціологічним засадам розвитку освіти, пов'язаним із новою картиною світу, із сутнісними характеристиками сучасного світового розвитку і місцем людини в сучасному світі. Потребують більш глибокого розкриття специфіка освітньої ситуації й основні принципи функціонування й еволюції сучасної освіти. Це необхідно для визначення домінант і основних напрямків розвитку, для розробки стратегії і тактики перетворень, спроможних зробити освіту адекватною своєму часу. В усьому світовому співсуспільстві вважається також винятково важливим, але недостатньо вивченим питання про освітній механізм, що забезпечить перехід від соціально-філософських засад розвитку освіти до системних концепцій і практики реформування освітніх систем.
ЛИТЕРАТУРА: 1. Розов Н.С. Методологические принципы ценностного прогнозирования образование //Социально-философские проблемы образования. - М., 1992. 2. Дистервег А. Из книги "Руководство к образованию немецких учителей" //Хрестоматия по истории педагогики. - Минск, 1971. 3. Сидоренко В.Ф. Образование: образ культуры //Социально-философские проблемы образования. - М., 1992. 4. Мид М. Культура и мир детства. М., 1988. 5. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. М.; Воронеж, 1996. 6. Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики. - М., 1995. С.102-103,107. 7. Роджерс К. Творчество как усиление себя /Вопросы психологии. 1990. № 1. С. 164-168. 8. Роджерс К. Эмпатия /Психология эмоций. Тексты //Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. М., 1984. С. 235-237.

 
 

Цікаве

Загрузка...