WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Походження тероризму - Реферат

Походження тероризму - Реферат

мотиви їхніх дій. Масова свідомість, не на жарт стривожена таємним і загадковим характером анархістських угруповань, вважала анархістів, соціалістів, нігілістів і радикалів одного поля ягодами. Представники урядових і правоохоронних органів набагато краще розуміли, хто є хто, але не бачили для себе користи в проясненні ситуації.
В останнє десятиліття ХІХ і перше ХХ століття було вчинено чимало замахів на життя провідних політиків Европи й Америки. Так, були убиті американські президенти Маккінлі та Ґарфілд, здійснено кілька невдалих замахів на Бісмарка і німецького кайзера. У 1894 році був убитий президент Франції Карно, а в 1897-му - прем'єр-міністр Іспанії Антоніо Кановас. У 1898 році загинула австро-угорська імператриця Елізабет, а в 1900-му - король Італії Умберто. Але, хоча в багатьох випадках убивцями були анархісти, найчастіше вони діяли з власної ініціативи, не поставивши до відома про свої плани соратників. У той час усі якось забули, що в царевбивства взагалі-то існує довга традиція, і що у Франції, скажімо, у тому ж сторіччі трапилися замахи на життя Наполеона і Наполеона III. Як відзначав сучасник, якого ніяк не можна запідозрити в симпатіях до анархістів, "важко приписати їм участь у всіх цих численних злодіяннях, у тому числі й у замахах на життя монархів".
Цікаво, що ця "ера замахів" не мала серйозних політичних наслідків. До 1905 року хвиля подібних замахів скрізь - за винятком Росії - пішла на спад, і увага громадськости в Лондоні та Парижі перед Першою Світовою війною було прикута вже до інших лиховісних подій - у Парижі діяла банда Бонно, а в лондонському Іст-Енді щосили орудували поляки і латиші. Однак у цих випадках головним спонукальним мотивом був хосен, а анархічні моменти, якщо такі взагалі спостерігалися, виявлялися сильно роздутими. Резюмуючи сказане, залишається відзначити, що в ті роки в Західній і Центральній Европі не було систематичного прояву терору знизу. Подібні явища відзначалися лише на европейських околицях - на Балканах, у Росії й у специфічній формі в Іспанії.
У Сполучених Штатах робітничий рух від самого початку набув куди агресивнішого характеру, аніж у Европі. Рух "Моллі Маґуайрес" у 70-і роки ХІХ століття - лише один з багатьох епізодів "робітничого тероризму". Його учасників помилково ототожнювали з комуністами, хоча в даному випадку схильність до насильства сягала корінням не в комуністичну ідеологію, а в почуття розгублености, притаманне ірландцям, які опинилися в новій, далекій країні й відчували себе об'єктами постійної дискримінації й експлуатації. Варто відзначити, що воювали вони не лише проти шахтовласників, але й проти своїх же товаришів, гірників валлійського і німецького походження. Помітною сторінкою в історії американського тероризму став вибух бомби на Геймакет-сквер у Чикаґо. Крім того, чимало страйків закінчувалися кривавими зіткненнями сталеварів чи гірників з фабричною поліцією. Не став одиничним інцидентом і замах на життя губернатора Айдахо Франка Стейненберґа в 1905 році. Ватажки "Індустріальних робітників світу" і не думали заперечувати, що їх надихнув "російський приклад". У 1910 році брати Макнамара кинули бомбу в будинок газети "Лос-Анджелес Таймз". Траплялися й інші "акції", нині забуті усіма, крім істориків, які спеціалізуються на тому періоді. Але, так чи інакше, американський тероризм тієї доби переслідував доволі вузькі цілі, не намагаючись вчинити державний переворот, змінити політичну систему тощо.
Ще однією країною, де тероризм виступав доволі істотним фактором політичного життя, була Іспанія. ХІХ століття ознаменувалося для іспанської історії бурхливими спалахами насильства, особливо в період так званих "карлістських воєн". Ріст робочого руху, який зазнав сильного впливу ідей Бакуніна, супроводжувався застосуванням насильства, і тероризм для багатьох профспілок став чимось звичним і само собою зрозумілим. Відбувалися і селянські заворушення, особливо в південних областях, наприклад в Андалусії. Як і Франція, Іспанія пережила свою "епоху замахів" у 90-і роки ХІХ сторіччя, але, уже на відміну від Франції, зазнала рецидиву тероризму в 1904-1909 роках, а відтак у період Першої Світової війни і відразу після її закінчення. В Іспанії існувало безліч анархістських об'єднань, але особливого впливу набуло об'єднання ІФА (Іберійська федерація анархістів). Серед його керівників великою популярністю втішався Буенавентура Дурруті (1896-1936), якому належить крилата фраза: "Ми не боїмося руїн". Особливого успіху дії анархістів не мали, і серед представників лівих постійно тривали змови, які й привели до фатальних подій 1936-1939 років. У ті роки головним центром анархістського руху була Каталонія. На пізнішій стадії правління Франко центр тероризму перемістився в Країну Басків, але там основним спонукальним мотивом, як і в Ольстері, був сепаратизм, що виступав тут у марксистських шатах. З Іспанії тероризм і анархізм перекочували в Латинську Америку, насамперед до Арґентини. У 1909 році в Барселоні трапилися події, які одержали назву "трагічного тижня". Такий сам тиждень десять років по тому повторився в Буенос-Айресі. Дурруті застрелив архієпископа Сараґоського, а невтомний Сімон Радовіцкі - шефа поліції арґентинської столиці.
До Першої Світової війни тероризм розглядали винятково як ознаку лівизни, хоча його індивідуалістичний характер іноді погано вписувався у загальний шаблон. Але ні ірландські та македонські борці за незалежність, ні вірменські й бенґальські терористи не мали ніякого відношення до анархізму чи соціалізму. Російські чорносотенці, зрозуміло, були терористами, але їхнім завданням була боротьба з революцією. Вони учиняли єврейські погроми й убивали тих, хто перебував в опозиції до самодержавства. "Чорна сотня" перебувала на правому фланзі російського політичного життя, та й заснована була при сприянні поліції. Але, як це часто буває в історії терористичних рухів, учень чарівника сам став чаклувати. Незабаром, коли в країні пішли розмови про перерозподіл землі і скорочення робочого дня, члени організації, створеної для підтримки монархії, стали заявляти, що краще взагалі не мати ніякого уряду, аніж терпіти нинішній. Чорносотенці говорили, що кілька чесних офіцерів, як у Сербії, здатні принести країні багато користи - натяк на політичні убивства в цій балканській країні.
Після Першої Світової війни терористичні організації знаходили підтримку насамперед у правих ісепаратистськи налаштованих груп, як, наприклад, хорватські усташі, які одержували допомогу від фашистської Італії й Угорщини. Хорвати вимагали незалежности і були готові приймати допомогу від кого завгодно. Як і в ірландців, їхня боротьба продовжувалася і після Другої Світової війни. У 20-і роки систематичний тероризм культивувався на периферіях нових і численних фашистських рухів, а також серед їхніх попередників, наприклад "фрайкорівців" у Німеччині й особливо серед членів румунської "Залізної Ґвардії". Але загалом активність бойовиків залишалася в доволі вузьких рамках. Настав час масових політичних партій як правого, так і лівого спрямування, і анархізм переріс стадію індивідуального терору. Звичайно, і в ті роки траплялися голосні
Loading...

 
 

Цікаве