WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Походження тероризму - Реферат

Походження тероризму - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Витоки тероризму"
Тероризм як явище, безумовно, має своєрідну привабливість - особливо якщо розглядати його з безпечної відстані - а водночас постачає чимало труднощів для аналізу. Ця похмура чарівність тероризму (згадаймо шелліанське tempestuous loveliness of terror) і труднощі його інтерпретації мають спільне коріння: раптовість, скандальність і дивовижна жорстокість - основні складові тероризму. Війни - у тому числі й громадянські - багато в чому мають доволі передбачуваний характер, вони відбуваються, як кажуть, серед білого дня, і ворогуючі сторони і не думають оповивати себе і свої дії ореолом таємниці. Навіть під час громадянської війни вороги дотримуються тих чи інших правил, у той час як головні ознаки тероризму - анонімність і заперечення будь-якої норми.
Тероризм завжди чинив шокуюче враження на суспільство і породжував найсуперечливіші відгуки й оцінки. Вісімдесят років тому терорист у масовій свідомості асоціювався із скуйовдженим чорнобородим чужинцем-анархістом, який шпурляв бомбами праворуч і ліворуч і дивився на світ із диявольською чи ідіотською посмішкою. Це був цілком аморальний і фанатичний суб'єкт, лиховісний і безглуздий водночас. Хоча Достоєвський і Джозеф Конрад і дали у своїх творах набагато глибші образи представників цього руху, але точкою відліку для них послужив саме такий стереотип. У наші дні цей образ, безумовно, зазнав певної трансформації, однак не надто далеко відбіг від первісного шаблону, і пояснення політологів і психіатрів, запрошених для консультацій, врешті-решт не проливають світла на цю загадку. Варто зазначити, що в усі часи і епохи терористи не відчували браку ні шанувальників, ні довірених осіб, та й сьогодні ми знову і знову чуємо славні на адресу новоявлених святих і великомучеників терору. Нам кажуть, що терорист - це людина, яка не захрясла у байдужості, яка присвятила себе боротьбі за волю і справедливість. Його зображують лагідним створінням, яке байдужа більшість і жорстокі соціальні умови змушують зіграти роль трагічного героя: добрим самаритянином, який підливає отрути, Франциском Ассизьким з бомбою. Зрозуміло, такого роду канонізація сама по собі безглузда, але водночас послідовне і беззастережне заперечення тероризму з його нелюдськими методами виходить лише від тих, хто проповідує ідеї непротивлення злу насильством. Як відзначив ще триста років тому полковник Сексбі, убивство - далеко не завжди злочин, а збройний опір переважаючим силам супротивника - у відкритому двобої й у повній відповідності з кодексом лицарської честі - іноді свідомо приречений на провал. Шиллер нагадував про те, що тиранія не безмежна і що доводиться братися за зброю, коли всі інші докази виявляються вичерпаними. Запропоноване Шиллером обґрунтування насильства як "останнього доказу" вільних людей, які не бажають миритися із нестерпними умовами існування, надихало не одне покоління тираноборців. Утім, на одного Вільгельма Телля припадало чимало самозваних рятівників людства, гарячих голів, фанатиків і безумців, які дуже своєрідно уявляли собі право особистости на самозахист і вбачали у зброї не "останній доказ", а панацею від усіх лих - як реальних, так і позірних. Патріотизм віддавна був останнім притулком негідника. Ця теза вірна також і в тому випадку, коли йдеться про боротьбу за свободу. Латиноамериканські конокради, коли їх ловили на гарячому, аби уникнути шибениці, казали, що керуються у своїх діях політичними мотивами. Ясна річ, більшість терористів і не Вільгельми Теллі, і не вульгарні конокради. Трапляється, що у них вигадливо поєднані дуже різні, іноді суперечні одна одній якості, що аж ніяк не полегшує завдання досліднику тероризму. Можна, звичайно, сперечатися, чи мав рацію Едмунд Берк, коли казав, що якщо "пошкребти ідеолога, то під ним виявиться терорист", але зате зовсім очевидно інше: якщо "пошкребти" терориста, то під ним зовсім не обов'язково ховається ідеолог.
Аналіз проблеми тероризму складний ще з однієї причини. За останнє сторіччя характер тероризму зазнав значних змін. Це стосується не тільки методів, але і завдань боротьби, а також особистостей тих, хто бере в ній участь. Усього кілька поколінь відокремлюють Софію Перовську й Емму Ґолдман від Ульріки Майнгоф і Патті Хьорст, але в моральному й інтелектуальному плані відстань між ними вимірюється світловими роками. Настільки ж істотний і інший момент: на відміну від марксизму, тероризм не є ідеологією, але являє собою бунтарську стратегію, до якої можуть вдаватися прихильники дуже різних політичних течій.
Водночас тероризм - це не набір чисто технічних прийомів. У тих, хто ним займається, існує певна світоглядна спільність. Вони можуть належати до лівої чи правої частини політичного спектру, вони можуть бути націоналістами чи, значно рідше, інтернаціоналістами, але в основних моментах їхній менталітет виявляє дивовижну подібність. Часто вони набагато ближчі один одному за духом, аніж самі підозрюють, і були б готові визнати потай чи привселюдно. Подібно до того, як технологію тероризму можуть успішно опанувати люди різних переконань, також і його філософія без жодних труднощів долає перешкоди, які існують між окремими політичними доктринами. Вона універсальна і безпринципна.
Тероризм, всупереч існуючому думці, не є різновидом партизанської (революційної) війни, і його політичні функції в наші дні мають інший характер. Дехто як синонім до поняття "тероризм" використовує термін "міська партизанська війна". Щодо епітету "міська" усе гаразд, але от визначення "партизанська" тут зовсім ні до чого: адже різниця між тероризмом і діяльністю партизана має не стилістичний, а якісний характер.
Ця робота стала результатом мого невдоволення спробами пояснення й інтерпретації тероризму, що починаються як на масовому, так і на академічному рівні. У своїй книзі я зупиняюся на труднощах, пов'язаних із вичерпним визначенням тероризму. Такого визначення немає й у найближчому майбутньому не передбачається, але було б абсурдно стверджувати, що вивчення явища неможливе до появи такого визначення. Навіть тепер, через три десятиліття після падіння фашизму, не змовкли суперечки про те, що він собою являє, проте нам доводиться зіштовхуватися з феноменом фашизму як у теорії, так і на практиці. Я утримуюся від уживання модного словосполучення "революційний тероризм": занадто багато терористичних угруповань і в минулому, і сьогодні не мають нічого спільного з революційністю - у тому числі й ті, хто вказує на свою революційну орієнтацію. Існує поширена думка, що особливості сучасного тероризму коротко зводяться до наступного:
1. Тероризм - щось нове, що не має прецеденту в історії. Тому його предтечі, якщо такі і існують, не представляють особливого інтересу.
2. Тероризм - одна з найсерйозніших, потенційно вкрай небезпечних проблем, які нині постають перед світовою спільнотою.
3. Тероризм - це реакція на несправедливість. Якби у світі панувала політична і соціальна справедливість, ніякого тероризму не було бі сліду.
4. Єдиний спосіб зменшити загрозу тероризму - боротися проти тих соціальних і політичних виразок, які породжують його.
5. Терористи -
Loading...

 
 

Цікаве