WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Витоки тероризму - Реферат

Витоки тероризму - Реферат

поширення ідей освіти і зростання націоналізму соціальні умови, які колись не викликали протесту, стали здаватися нестерпними. Однак збройний протест мав шанс на успіх тільки тоді, коли верхи виявляли згоду грати за новими правилами, що насамперед виключало розправу з інакомислячими. Коротше кажучи, терористичні угруповання могли здобути перемогу тільки над таким урядом, який відкидав терористичні методи. Такий парадокс постав перед тодішніми терористами, а методи старих авторитарних режимів, відкинуті багатьма урядами, були взяті на озброєння новими тоталітарними державами.
Серед численних терористичних рухів особливу роль відіграла "Народна воля", хоча вона діяла в Росії лише від січня 1878 до березня 1881 року. Ця організація почала збройну боротьбу, коли один з її членів, такий собі Ковальський, узявся за зброю, чинячи опір арештові; потім Віра Засулич застрелила генерал-губернатора Петербурга, а першим піком цієї кампанії терору стало убивство генерала Мезенцева, шефа Третього відділення, у серпні 1878 року. У вересні 1879 року революційним трибуналом "Народної волі" був засуджений до смерті імператор Александр II. Утім, ще раніше, у квітні, якийсь Соловйов вчинив замах на життя царя, але зробив це на власний розсуд. Наступні замахи на государя (спроба пустити під укіс царський потяг і вибухи бомб в Зимовому палаці) також не увінчалися успіхом. Цар був убитий 1 березня 1881 року, і парадокс ситуації полягав у тому, що більшість народовольців до цього моменту були вже заарештовані. Ця подія стала одночасно й апогеєм, і фіналом кампанії терору, і приблизно на два десятиліття в Росії наступило затишшя.
Друга хвиля терору пов'язана з діяльністю есерів. Почалося все у 1902 році, коли такий собі Балмашов убив міністра внутрішніх справ Сіпяґіна. Утім, за рік до цього молодий дворянин Карпович застрелив міністра освіти Боголєпова. Есери організували три великих убивства в 1903 році (у тому числі губернаторів Оболєнського і Богдановіча) і два в 1904-му, а в 1905 році число убивств зросло до 54. У 1906 році їх було вчинено 82, а у 1907-му - 73. Після цього хвиля терору пішла на спад: три убивства в 1908-му, два в 1909-му і одне в 1910-му. Найгучнішим стало убивство "сильної руки" режиму, міністра внутрішніх справ Плєве, застреленого на петербурзькій вулиці в 1904 році. У 1905 році Каляєв убив великого князя Сєрґєя Алєксандровіча. Останнім убивством, яке струснуло Росією, став замах на Столипіна в київському оперному театрі в 1911 році. Столипін був убитий уже після того, як бойова організація есерів припинила існування. Його убивця був одинаком і, можливо, подвійним агентом. Не рахуючи окремих інцидентів, після 1911 року індивідуальний терор припинився. Третя, стосовно невелика хвиля тероризму піднялася вже після захоплення влади більшовиками в 1917 році. Частково вона була спрямована проти більшовицьких керівників (були убиті Уріцкій і Володарскій і поранений Лєнін), частково проти німецьких дипломатів і військових - щоб перешкодити мирним переговорам між Росією і Німеччиною. Однак більшовикам без особливих труднощів вдалося погасити цю пожежу.
На цьому тлі досягнення ірландських терористів виглядають набагато скромніше, хоча вогонь насильства, то вгасаючи, то спалахуючи знову, нагадував про себе багато десятиліть. Перший такий спалах трапився в 1791 році як результат активности Об'єднаних ірландців і масового невдоволення серед селян. Тактика відкритого збройного протистояння 60-х років XIX століття зазнала нищівної поразки. Активність так званих "динамітників" у 70-х і 80-х роках запам'яталася такою голосною акцією, як масові убивства у Фенікс-парку. Відтак настало затишшя на кілька десятиліть, з новими спалахами в 1919-1921 роках, перед Другою Світовою війною і потім уже в 70-х роках.
У 90-х роках ХІХ сторіччя заявили про себе і вірменські терористи, які виступали проти турецьких гнобителів. Але спроби опору були швидко і безжалісно розтрощені, оскільки вірменам протистояв режим куди менш терпимий і перебірливий у засобах, аніж британська політична машина, з якою боролися ірландці. Нові вилазки терористів-вірменів мали місце в 1918 році і призвели до знищення низки турецьких державних чиновників, замішаних у масовому знищенні вірменів у роки Першої Світової війни. Ця терористична традиція час від часу нагадувала про себе і потім, призводячи до загибелі турецьких політичних і релігійних діячів. Новим спалахом такого тероризму був відзначений 1975 рік, коли загинули турецькі посли в Парижі і Відні, а також перший секретар турецького посольства в Бейруті.
В ті роки, коли вірменські терористи тільки-но починали свою боротьбу проти турків, виникла ще одна антитурецька сепаратистська організація. Називалася вона ВМОРО ("Внутрішня македоно-одринська революційна організація"), складалася з македонців і керував нею Даміан Ґруєв. Спершу вона займалась винятково пропагандою, але через кілька років це підпільне товариство перетворилося у воєнізований рух, який поєднував індивідуальний терор із підготовкою до масового повстання. Повстання ("Ілін ден") закінчилося провалом, проте македонцям пощастило більше, ніж вірменам. У них були союзники, і, окрім того, Македонія не входила до центральної частини турецької держави. Але вона так і не здобула незалежности: у 1912-1913 роках Македонію поділили між Грецією, Болгарією і Сербією. ВМОРО продовжувала діяти вже з болгарської території, і багато її операцій були спрямовані проти Югославії, але загалом вона стала знаряддям у руках чергових болгарських урядів. У період від 1924 до 1934 року у міжусобицях і змовах усередині ВМОРО загинуло куди більше людей, аніж від їхніх рук у стані ворогів. Коли в середині 30-х років новий болгарський уряд визнав за необхідне ліквідувати ВМОРО, цю організацію із первісною, тією, що постала кілька десятиліть тому, пов'язувала одна лиш назва.
Серед інших терористичних угруповань, що діяли до Першої Світової війни, слід відзначити польських соціалістів і групи, що діяли в Бенґалії. В обох випадках діяльність цих угруповань продовжувалася і після здобуття їхніми країнами незалежности. Неру зі своїми соратниками неодноразово засуджував тероризм - адже дії бенґальських груп, навіть стосовно локальні, сильно отруїли відносини між різними громадами і призвели в 1947 році до розколу Індії. У Польщі західні українці і після Першої Світової війни не припиняли боротьби - цього разу проти Варшави - з вимогами автономії, які категорично відкидалися.
Що стосується Західної Европи, то наприкінці ХІХ століття її захлиснула хвиля виступіванархістів з їхньою "пропагандою ділом". "Подвиги" Равашоля, Оґюста Ваяна і Еміля Анрі між 1892 і 1894 роками викликали у Франції чималий суспільний резонанс. Витівки бомбістів-одинаків співпали із закликами анархістів до насильства, що створило в очах суспільства образ міжнародної змови, якої насправді ніколи не існувало. Равашоль, страшенний мерзотник і бандит, убивав би й у тому випадку, якби у Франції не існувало анархізму. Ваян був представником богеми, а Анрі - вразливою молодою людиною, і аналіз статистичних даних про урбанізацію у Франції ХІХ століття навряд чи проливає світло на
Loading...

 
 

Цікаве