WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні передумови створення українських вчительських товариств - Реферат

Політичні передумови створення українських вчительських товариств - Реферат

дещо змінено місце класичної гімназії в структурі системи освіти в той спосіб, що вносилися до навчального плану такі предмети як історія, рідна та сучасні мови, математика та інші. В реальних гімназія на відміну від класичних було суттєво зменшено кількість годин на вивчення грецької та латинської мов. В класичних гімназія навчання тривало 8 років, в реальних - 7. В нищих класах цих навчальних закладів усі предмети, окрім класичних мов і фізик, були органічним продовженням навчального навантаження початкової школи. В наступних класах навчальний матеріал ускладнювався і розширювався. Успішне закінчення класичної гімназіїї забезпечувало право вступу для всіх вищих навчальних закладів. Реальна гімназія готувала своїх випускників до навчання у вищих технічних та сільськогосподарських закладах. Ті хто не мав змоги здобути освіту в таких закладах влаштовувалися на роботу в адміністративні, торгівельні та інші організації. [41]
Розвиток гімназійної освіти Галичини та Буковини ускладнювався тим, що українські державні навчальні заклади створювались досить повільно і їх відкриття вимагало неабияких зусиль збоку прогресивної української громадськості. Отже, в державі було створено розгалужену систем освіти, яка чітко регламентувалася правовими документами. Для українців Галичини та Буковини було дуже важливим також мати реальну можливість здобути освіту рідною мовою у відповідних навчальних закладах. Настільки вона була реальною можна прослідкувати за допомогою статистичних даних того часу. В Галичині у 1881 році з трьох тисяч українських громад налічувалося 1529 відповідних початкових шкіл. Отже, близько для половини українських дітей, що проживали у сільській місцевості доступ до освіти рідною мовою був ускладнений. [42] У 1908 році кількість державних українських шкіл зросла і становила 2343. [43] На передодні першої світової війни в Галичині було близько 3000 народних шкіл, з них 2000 українських, тобто 78%. До народних шкіл ходило близько 670 тис. дітей, в тому числі до українських - близько 440 тис. 97 % українських дітей навчалися рідною мовою і лише 3% польською. Незважаючи на поступове збільшення шкіл на Галичині в 1914 році було 500 українських громад, які не мали власної школи. [44] Інша проблема галицької початкової школи - малокласовість.
Всі державні українські народні школи були сільськими малокласівками, за винятком чотирикласної народної школи ім. Шашкевича у Львові.
Статистика 1887-1888 року свідчить що на Буковині діяло 272 народні школи, з яких 92 були українськими. [45] У 1900 році кількість таких шкіл складала 145, не враховуючи мішаних, де однією з мов викладання була українська. Станом на 1912 рік українських шкіл було 216, румунських -179, а німецьких - 82, тоді як дітей відповідної національності було 39796, 40542, 14489. [46] В 1914 році кількість початкових шкіл на Буковині становило 531 на 343 громади. Таким чином не було жодної громади яка б не мала школи, а деякі мали й не одну школу. Українських серед них було 219 [47]. Зменшився й відсоток малокласових шкіл (від 1 до 3 класів). У 1892/93 н.р. він становив 90%, а в 1907/08 н.р. кількість малокласових шкіл зменшилася до 52% [48]. Перед Першою світовою війною народне шкільництво на Буковині досягло найбільших успіхів не лише серед українських земель Австро-Угорщини, а й Російської держави. З усіх австрійських провінцій тільки Долішня Австрія мала краще організоване шкільництво завдяки численним містам (у тому числі Відня).
Що стосується державних міських багатокласних шкіл, то ситуація була вкрай поганою. Якщо у 1911 році в Австрії було 668 німецьких, 517 чеських, 6 сербсько-хорватських міських багатокласних шкіл, то української держава не створила жодної. У 1914 році ситуація на краще не змінилася [49].
Серед українців Галичини і Буковини письменними були у 1900-19,9%, а в 1913 році - 37,25%. Отже, завдяки розвитку початкового шкільництва вдалося збільшити кількість письменних серед українського населення. Проте це був досить низький показник. Ще нижчий був рівень письменності лише у сербохорватів - 35,48% [50]. Це говорило про те, що перед україномовною освітою стояло масу невирішених проблем.
Готували педагогів для початкових шкіл учительські семінарії. В період з 1871-187 р.р. в Галичині було створено 5 утраквістичних вчительських семінарій, де окремі предмети викладалися українською. Серед них три чоловічі та дві жіночі. В 1909 році кількість таких семінарій становила 10. таким чином діяли коедукаційна (мала чоловіче й жіноче відділення) семінарія в Заліщиках, а також жіночі семінарії у Львові, Перемишлі, Станіславі, Коломиї та чоловічі у Станіславі, Львові, Тернополі, Самборі, Сокалі [51]. Газета "Діло" в статті "Народні вчителі та вчительські семінарії в 1904 р." критикувала устрій двомовних вчительських семінарій і зазначала, що навіть до таких навчальних закладів важко вступити русинам, особливо це стосувалося жіночих вчительських семінарій [52].
З 70-х років ХІХ ст. Професійною підготовкою вчителів для початкових шкіл Буковини зайнялося чоловіче і жіноче відділення державної учительської семінарії у Чернівцях. Вона у довоєнний період була головним навчальним закладом, котрий готував педагогічних працівників для краю. Хоча Буковина найбільше потребувала вчителів для українських та румунських шкіл, так як переважна більшість предметів викладалася на німецькій. Поділ у 1909/10 н.р. чоловічого відділення семінарії на три національні відділи (німецький, український, румунський) дещо покращив стан справ на краще [53].
Розвиток україномовної гімназійної освіти в Галичині розпочався у 1874 оці, коли у всіх класах Львівської Академічної гімназії почали викладати українською. У 1900 р. Працювало три українські гімназії, ав 1914 році 6 повних державних гімназій (з них три утраквістичні) та одна неповна. В цей час поляки в Галичині мали 58 гімназій, а зростання числа українських середніх шкіл штучно стримувалося (Галицький сейм не давав дозволу на їх відкриття) [54]. Це привело до того, що майже половина учнів-ураїнців середніх шкіл змушені були навчатися у польських середніх школах. В Галичині на 675140 українців припадала одна середня державна школа, в той час, коли одна така польська школа припадала на 69361 осіб цієї національності [55]. Отже, створення українських та польських гімназій не було пропорційним кількості населення обох національностей. Періодичні видання того часу повідомляли про те, що українські гімназії переповнені і гігієнічні умови, які там були аж ніяк не сприяли успішному навчанню.
Становлення української середньої освіти в Буковині розпочалося 1896 р. разом з відкриттям паралельних українських класів при Другій Чернівецькій гімназії. В 1908 році у Вижниці було засновано першу в краї україномовну державну гімназію. В 1913/14 н.р. з 10 державних гімназій в Буковині працювала 1 українська та 3 утраквістичні (українсько-німецькі) в Чернівцях, Кіцмані та Сереті. В середньому у краї один такий навчальний заклад припадав на 73249 осіб. Таким чином Буковина посідала одне з перших місць в Австро-Угорщині за кількістю середніх шкіл на душу населення [56].
Отже, чисельність українських навчальних закладів не завжди відповідала реальним потребам. Частина українських дітей та молоді не мали можливості здобути освіту рідною мовою,
Loading...

 
 

Цікаве