WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Європейський Союз: становлення і особливості розвитку - Реферат

Європейський Союз: становлення і особливості розвитку - Реферат

Сьомий етап (з 2000 року). „В січні 2005 року у Капітолійському палаці в Римі нарешті завершилося підписання Європейської конституції. Церемонія відбувалася в тому ж залі, де в 1957 році лідерами шести країн було підписано Римський договір, який поклав основу Європейського економічного співтовариства, попередника ЄС. Згідно з новою конституцією, майбутнім міністром закордонних справ Євросоюзу стане Хав'єр Солана"[20]. Факт досягнення європейцями компромісу щодо конституції має величезне значення, адже він підтвердив життєздатність Європейського Союзу як такого. Але головною подією цього періоду, на мій погляд, є наступна дата: 1 травня 2004 року. Цього дня десять країн Центральної та Східної Європи вступили в Європейський Союз, а саме: Кіпр, Мальта, Угорщина, Польша, Словаччина, Словенія, Чехія, Латвія, Литва й Естонія. „Із 1 травня почалася нова сторінка історії, котру британський прем'єр Тоні Блер патетично назвав ,,єдиним європейським домом". Територіально ЄС виріс майже на чверть. За даними Євростату, до 380 млн. його мешканців додалося 74 млн. нових громадян, із котрих майже половину становлять поляки.

Але головне, що Євросоюз відтепер став найбільшим за народонаселенням єдиним ринком у світі. А за обсягами економіки поступається лише північноамериканській асоціації NAFTA, що об'єднує в зону вільної торгівлі США, Канаду, Мексику".

Інституційна система Європейського Союзу

Інституції Європейського Союзу утворювалися й удосконалювалися з перспективою дедалі тіснішого об'єднання народів Європи. Засновники Європейських товариств, на базі чого в подальшому було створено Європейський Союз, спочатку планували віддати перевагу такій інституційній структурі, яка мала б дві суттєві риси:

  • по-перше, вона мала відбивати склад держав-членів у законодавчому органі – виборній асамблеї, у виконавчому органі, який віддзеркалює рівновагу сил всередині цієї асамблеї, та в судовому органі, який розглядає всі спори щодо застосування права Європейських співтовариств;

  • по-друге, планувалося, що всі інституції Європейських співтовариств будуть незалежними від органів національної влади держав-членів і розміщуватимуться в одному місці на території Європейських співтовариств.

Але на той час існували деякі твердження політичного й історичного характеру, які перешкоджали практичному втіленню цих планів. Оскільки впровадження такої широкомасштабної програми неодмінно викликало б передання Європейським співтовариствам значної частини суверенітету держав-членів. Крім того, держави-члени цілком втратили б контроль за функціонуванням таких інституцій, а також зникла б будь-яка можливість враховувати національні інтереси прийняття рішень Європейськими співтовариствами.

З огляду на всі вищевказані міркування, інституційна система була розроблена з їхнім урахуванням та відбиттям одночасно, настільки це було можливо, і характеризується наступними особливостями:

  • суміщення функцій;

  • поліцентричність структури;

  • розподілена діяльність;

  • розподіл влад.

Договір про запровадження Конституції для Європи визначає наразі 5 складників інституційної структури Європейського Союзу:

1. Європейський Парламент

2. Європейська Рада

3. Європейська Комісія

4. Рада Міністрів (Рада ЄС)

5. Суд ЄС.

Окрім цих інституцій Європейський Союз має в своєму розпорядженні ще й допоміжні інституції. Зобразимо їх та функції, які вони виконують в наступній таблиці:

Інституції наднаціонального рівня управління в Європейському Союзі

Функції

Економічний і соціальний комітет

Консультативно-дорадча

Комітет регіонів

Європейський інвестиційний банк

Фінансово-інвестиційна

Європейський центральний банк

Європейська система центральних банків

Європейський банк реконструкції і розвитку

Суд аудиторів

Контрольна

Омбудсмен

Європол

Правоохоронна

Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці та повинні діяти прозоро, тобто працювати у найвідкритіший спосіб.

Європейський Парламент (European Parliament). Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають строком на 5 років європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого права, шляхом вільного таємного голосування; місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 після, тобто підписання Ніццького договору, який набрав чинності 1 лютого 2003 року) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Завдяки перерозподілові депутатських місць між "старими" державами-членами та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

Органи управління Європарламенту складаються з Бюро Парламенту (ухвалює рішення фінансового, організаційного й адміністративного характеру щодо членів і внутрішньої організації Парламенту), до складу якого входить Голова і 14 віце-голів, 5 квесторів, наради голів (приймає рішення щодо організації парламентської роботи та законодавчого планування, а також розподілу місць у палаті серед політичних груп) і наради комітетів (може давати рекомендації Нараді голів щодо роботи комітетів і складання порядку денного частини сесій), зокрема й Генеральний секретар, і Секретаріату, призначеного в грудні 1998 року, 3489 постійних і 603 тимчасових посад.

При обиранні голови Парламенту головує найстаріший член парламенту. Голову, віце-голів та квесторів обирають шляхом таємного голосування терміном на 2 з половиною роки. Голова представляє Європарламент у міжнародних відносинах, у церемоніальних і в адміністративних подіях, юридичних і фінансових питаннях. Він спрямовує всю діяльність Парламенту та його органів. Голова Парламенту відкриває, припиняє і закриває засідання, підтримує порядок і головує на засаданнях Парламенту.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії членів-членів із впровадження політики Спільноти.

Європейська Рада (European Council) є вищим органом Європейського Союзу. Вона складається із керівників держав або урядів та їх політики, якими є міністри закордонних справ. Європейська Рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його загальні політичні орієнтири. Рада збирається регулярно тричі на рік для обговорення найактуальніших питань діяльності ЄС. Вона надає Європейському Парламенту доповідь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності. На Європейську Раду покладається завдання: а) забезпечити форум для вільного й неофіційного обміну думками між головами урядів; б) класифікувати компетенційні питання, закріплені в засновницькому договорі, питання політичного співробітництва та спільного опікування стосовно держав-членів; в) генерувати імпульси для прогресивного розвитку Співтовариства.

Європейська Комісія(European Commission) – унікальна інституція Європейського Союзу, яка розміщується у Брюселі і не має аналогів у національних системах урядування. Європейську Комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва "двигун європейської інтеграції". „Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів. Відповідно до записаного в угодах Комісія має: розробляти й пропонувати законодавчі акти; керувати запровадженням політики Спільноти; відповідати за управління фондами Співтовариства, що становлять частину його бюджету; підтримувати зовнішні відносини та безпекові політики; наглядати за дотриманням законів Спільноти; вказувати шляхи та перспективи розвитку".

З 2004 року Комісія складається з 25 незалежних членів, обраних на підставі їхньої загальної компетентності і чия незалежність є безсумнівною, разом з президентом і 5-ма віце-президентами. Комісія призначається на 5 років за згоди країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.

Loading...

 
 

Цікаве