WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Подібна установка класичного лібералізму періодично дає про себе знати, але сутності справи вона все-таки не відбиває. У цілому ця установка пов'язана з просвітницькими ілюзіями відносно "природного стану" суспільства і "природної людини".

Ритуал і аскеза, станові перегородки й ієрархії – усе це просвітниками XVIII ст. розглядалося як "штучні" рамки, що стискують енергію й ініціативу "природжених підприємців". Передбачалося, що нове буржуазне суспільство соціалізує людину такою, якою вона є – з її "розумним егоїзмом", прагненням до щастя, бажанням бути самій собі господарем. Від неї не вимагається нічого зверх того, що укладається в рамки розумного егоїзму: ніяких "подвигів святості" – героїки, жертовності, самовідданості.

У цьому складається, напевно, найстійкіша ілюзія буржуазної епохи. Ця епоха не проблематизує суспільне буття людини: по-перше, усі соціальні зв'язки вона зводить до мінімуму (концепція "робінзонади"), а по-друге, вважає забезпечення цього мінімуму само собою зрозумілим. Однак весь досвід переходу від традиційного до сучасного суспільства свідчить, що найважчою проблемою є соціалізація посттрадиційної людини.

Традиційна людина була соціальна: дотримувалась норм спільноти – у силу свого майже повного підпорядкування традиції й авторитету старших. Її лояльність і довготерпіння значною мірою базувалися на уявленнях про непорушність світобудови. "Аллах визначив міру творіння за п'ятдесят тисяч років до того, як Він створив небо і землю..." Цей уривок з мусульманського джерела (Хадіс Мусліма) відбиває загальну для всіх традиційних соціумів презумпцію непорушності земного порядку як причетного до вищого – божественного й космічного.

У посттрадиційному суспільстві людина відкриває свою свободу в історії. І як завжди буває в таких випадках, ейфорія першовідкриття супроводжується завищеними очікуваннями й ілюзіями будь-чого. Крім того, катастрофа традицій і норм супроводжувалася (і супроводжується сьогодні в суспільствах, що переживають посттрадиційну фазу) вивільненням таких асоціальних стихій і енергій, що далеко виходять за рамки "розумного егоїзму" і загрожують розривом самої тканини людських відносин. Таким чином, виявилося, що люди зобов'язані своєю суспільною стабільністю або традиції – поки вона жива і регулює їхні відносини, або державі як центральній ланці політичної системи, що упорядковує і приборкує суспільні стихії, які вирвалися назовні.

У певному сенсі можна сказати, що в суспільстві тим більше місця займає політика, чим менше місця залишилося в ньому для церкви, традиції і сімейного авторитету.

У посттрадиційному суспільстві не менше політики, як передбачала ліберально-просвітницька концепція "природної людини", а більше політики, тому що енергія, що вивільняється з-під традиційної опіки, підлягає регулюванню за допомогою особливих політико-правових технологій. Це не означає, що усі види соціальної енергетики, вивільненої в результаті катастрофи традиціоналізму, потрапляють у сферу власно політичного регулювання. Між політичною системою і системою громадянського суспільства розгортається свого роду стратегічна гра, у якій ролі й позиції партнерів постійно змінюються.

Порівняльний аналіз різних посттрадиційних суспільств показує, що існує кілька типів такої гри, які відбивають як особливості культурно-цивілізаційного простору, так і особливості історичного часу. Виділимо кілька таких типів:

класичний ліберальний, чи представницький;

модерністський;

постмодерністський.

Кожному з цих типів взаємин між державою і суспільством відповідає й свій тип політичної системи.

Однак існують і універсальні задачі для кожної з них. Кожна з них відбиває той факт, що цілісність і стійкість людських суспільств – не природна особливість і безкоштовний дарунок, а проблема, здатна періодично загострюватися і завжди потребує спеціальних зусиль і рішень.

Американський фахівець у царині теорії політичних систем Д.Істон розглядає кожну з них як "механізм виробництва суспільного порядку, що досягається шляхом перетворення відомих факторів (входів) у відому форму продукції (виходи), що називаються політикою, – рішеннями і заходами, що ініціюються владою".

Таким чином, політична система у сучасному суспільстві виступає не стільки як механізм закріплення один раз сформованого суспільного порядку, скільки як спосіб виробництва суспільного порядку, позбавленого традиційних гарантій.

З яких підсистем складається ця система виробництва порядку? Фахівці звичайно виділяють наступні підсистеми ("технологічні ланки"), які у сукупності дають кінцеву продукцію – суспільний порядок:

узгодження цілей глобального рівня (національні цілі, пріоритети і проекти майбутнього);

інтеграція різних груп (у тому числі регіональних і етнічних співтовариств) шляхом знаходження балансу їхніх інтересів;

легітимація – безупинне забезпечення згоди суспільства визнавати верховенство влади за допомогою специфічних процедур, що підтверджують її законність.

Кінцевим продуктом політичної системи як специфічного типу суспільного виробництва є політична нація – співтовариство, що живе в єдиному політико-правовому просторі, закони й норми якого визнаються універсальними, незважаючи на класові, етнічні, конфесійні й інші розходження.

Як випливає з вищесказаного, правила посттрадиційної політичної системи забороняють змішувати такі поняття, як етнос і політична нація. Політична нація – поняття нейтральне по відношенню до етнічних і конфесійних розходжень, що у такому випадку позбавляються власне політичного статусу і здобувають суто соціокультурний зміст. Там, де політичній системі вдалося створити свій "кінцевий" продукт – політичну націю, суспільство успішно вирішує найважливішу задачу: формулювання національної мети, національного інтересу, безпеки і пріоритетів.

Якщо суспільство вибудувало свою ідентичність як інтегрований політичний суб'єкт, то влада формулює національні цілі, не боячись обвинувачень у "націоналізмі", "шовінізмі" і т.ін.

Література:

1. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: Видавничий центр "Академія", 1998. – С.129-145.

2. Основи політології: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф.М.Кирилюк. – К.: Либідь, 1995. – С.137-152.

3. Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1994. – С.137-152.

4. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К.: Тандем, 1996. – С.55-71.

5. Брегеда А.Ю. Основи політології: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1997. – С.117-132.

6. Політологія: Курс лекцій: Навч. посібник / За заг. ред. І.С.Дзюбка. – К.: Вища шк., 1993. – С.114-127.

7. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: МАУП, 2000. – С.137-148.

8. Панарин А.С. Политология: Учебник. – М.: Проспект, 1999. – С.15-29.

9. Панарин А.С. Политология: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2000. – С.25-41.

10. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник. – М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. – С.69-98.

11. Гаджиев К.С. Политология: Учебник. – М.: Логос, 2001. – С.82-98.

12. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 2000. – С.103-120.

13. Политология: Учебник для вузов / Под ред. М.А.Василика. – М.: Юристъ, 1999. – С.98-129.

14. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.

15. Рікер П. Навколо політики. – К.: "Д.Л.", 1995. – С.12-14, 18, 32-40.

16. Арон Р. Этапы развития социологической мысли: Пер. с франц. – М.: Издательская группа "Прогресс", "Универс", 1993. – С.436-438.

17. Ушакин С.А. После модернизма: язык власти или власть языка // Общественные науки и современность. – 1996. – №5. – С.135-140.

18. Парето В. О применении социологических теорий // Социологич. исследования. – 1996. – №2. – С.116-119.

19. Авторханов А. Технология власти. – М., 1991.

20. Амелин В.Н. Властькак общественное явление // Социально-политическиенауки. – 1991; – № 2.

21. Амелин В.Н. Многомерная модель политической власти // Общественные науки и современность. – 1991. – № 2.

22. Анархия и власть. – М., 1992.

Loading...

 
 

Цікаве