WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

3. Суверенітет, тобто верховна влада на визначеній території. У будь-якому сучасному суспільстві існує безліч видів влади: сімейна, виробнича, партійна і т.ін. Але вищою владою, рішення якого обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ, володіє держава. Лише їй належить право на видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

4. Монополія на легальне застосування сили, фізичного примусу. Діапазон державного примусу простирається від обмеження волі до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей, якими є життя і воля, визначає особливу дієвість державної влади. Для виконання функцій примусу у держави наявні спеціальні засоби (зброя, в'язниці і т.д.), а також органи – армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Право на стягнення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання численних службовців і для матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної тощо.

6. Обов'язковість членства в державі. На відміну, наприклад, від такої політичної організації, як партія, членство в якій є добровільним і не є обов'язковим для населення, державне громадянство людина одержує з моменту народження.

7. Претензія на представництво суспільства як цілого і захист загальних інтересів і загального блага. Жодна інша організація, крім хіба що тоталітарних партій-держав, не претендує на представництво і захист усіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами.

Визначення загальних ознак держави має не тільки наукове, але й практичне політичне значення, особливо для міжнародного права. Держава – суб'єкт міжнародних відносин. Лише на основі володіння якостями держави ті чи інші організації визнаються суб'єктами міжнародного права і наділяються відповідними правами й обов'язками. У сучасному міжнародному праві виділяються три мінімальних ознаки держави: територія, народ, об'єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоча б над більшістю територій і населення.

К.С.Гаджієв

Місце держави у світі політичного

Визначення сутнісних характеристик держави і влади пов'язано з чималими труднощями. Як відзначав М.Вебер, наукове поняття держави, як би воно не було сформульовано, є синтетичним, створюваним для визначених цілей пізнання. Саме поняття "держава" у сенсі політично організованого суспільства є порівняно нове, пов'язане з працями Н.Макіавеллі. Стародавні греки використовували в даному значенні терміни "polis" і "politea", а римляни – терміни "res publica", "civitates". Вислів "status rei publicae" і подібні до нього, наприклад "status rei romanae", що були в обіході в античності, у кінцевому рахунку трансформувалися в поняття "держава" (stato, staat, state).

Як відзначав М.Дюверже, саме поняття "держава" використовується у двох значеннях. Так, коли говорять, наприклад, про втручання держави в економічне життя чи вона за щось піддається критиці, то мова йде про інститути і про посадових осіб, що складають у сукупності систему управління. А коли говорять, що Франція, Великобританія, Росія є державами, то мається на увазі, що вони складають людські співтовариства особливого типу, особливим чином організовані нації, наділені суверенітетом. Очевидно, що ці два знання тісно зв'язані: держава в першому значенні керує державною у другому значенні.

Держава організує і формалізує світ політичного. Вона тісно пов'язана з такими речами, як механізми, структури, установи, юрисдикція, влада і владні відносини, права, комплекс систематизованих відносин і т.д. Держава включає систему чи, вірніше, машину управління – уряд, що складається з конкретних органів і осіб, що обіймають офіційні посади і здійснюють владу від імені держави. Її можна розглядати як інститут, покликаний колективно обмежувати індивідуальні інтереси і пристрасті і тим самим забезпечувати контрольовану й упорядковану волю перед небезпекою можливого зловживання силою, хаосу та безладу.

Сучасна держава є одночасно й арена політичної боротьби за владу, і ставка останньої. Державна ідея суть комплекс формалізованих, догматизованих політико-правових норм, правил, установок. У цілому можна погодитися з Г.Алмондом, що характеризував державу як нормативний центр політичної системи, її межу і виправдання. При такому підході політику можна було б визначити як державне здійснення загального блага, хоча при цьому допускаються недержавні і неполітичні форми здійснення загального блага. Найчастіше держава не без підстави розглядається як інституціональний аспект політичної взаємодії людей, що складають те чи інше суспільство. Більш того, держава є в деякому роді найбільш високоорганізована форма політичного співтовариства.

Держава представляє все суспільство в сукупності, вона і від свого імені приймає усі без винятку владні рішення, що стосуються всіх членів суспільства і є обов'язкові для виконання усіма ними. Це, власне кажучи, основна форма політичної інтеграції суспільства на суворо обмеженій географічній території, підлеглій визначеному типу політичного панування. Вона є носієм влади, юрисдикція котрого поширюється на всіх членів суспільства і на всю територію країни. Як писали Дж.Пеннок та Д.Сміт, державу можна визначити як соціальну організацію, що здійснює владу над усіма людьми, що проживають у межах певної території, і має головною своєю метою розв'язання спільних проблем та забезпечення спільного блага за умов збереження насамперед порядку.

З цієї точки зору держава являє собою політичну самоорганізацію суспільства. Сказане дозволяє робити висновок, що держава займає особливе місце у світі політичного, будучи його осьовим, чи стрижневим, елементом, навколо якого об'єднуються всі інші складові. Якщо партії та інші інститути представляють інтереси і позиції тих чи інших категорій і угруповань громадян у політичній системі, то держава виражає загальний інтерес, вона є головним інструментом реалізації влади, головним суб'єктом суверенітету.

Держава разом з родиною, мовою, культурою і т.д. є одним з невикорінних фундаментальних інститутів, що складають інфраструктуру життєдіяльності людини як суспільної істоти. В основі держави лежить прагнення до досягнення стабільності внутрішнього й зовнішнього світів, яке пронизує все людське буття. Не випадково Б.І.Чичерін розглядав державу в якості головного двигуна і творця історії. У цьому сенсі держава не є вираження певного окремо взятого економічного, соціального, культурного чи іншого аспекту існування людського співтовариства. За словами Гегеля ,

... державний устрій народу утворює єдину субстанцію, єдиний дух з його релігією, з його мистецтвом і філософією, чи принаймні з його уявленнями й думками, з його культурою взагалі (не говорячи про подальші зовнішні фактори, про клімат, сусідів, положення у світі). Держава є індивідуальне ціле, з якого не можна взяти одну окрему, хоча й найвищою мірою важливу сторону, а саме державний устрій саме по собі.

О.С.Панарін

Політичні системи сучасності

Під "системою" звичайно мається на увазі упорядкована сукупність елементів, що відрізняються функціональною взаємозалежністю. Стосовно до політики це означає, що всі її складові внутрішньо пов'язані між собою й взаємодіють у рамках визначеного загального "коду". У стародавніх східних суспільствах, де стабільність виступала як вища цінність, від політичної системи були потрібні в першу чергу висока упорядкованість і налагодженість.

Але сучасні високодинамічні суспільства, що характеризуються постійними змінами балансу сил та інтересів і орієнтацією на прогрес, висувають інші вимоги до політики. Суперечливість цих вимог полягає в тому, що, з одного боку, політика розуміється як різновид соціальної технології, за допомогою якої люди сподіваються перевизначити свою долю і поліпшити суспільний статус; з іншого боку – вона ж розуміється як спосіб упорядкування суспільних відносин і приборкування небезпечних стихій силами законної влади. Іншими словами, політична система вирішує проблему забезпечення суспільної динаміки у цивілізованих рамках стабільності й законності.

Проблема полягає у тому, щоб зрозуміти специфіку цієї динаміки і цієї стабільності. Сьогодні справедливо вважається, що громадянське суспільство являє собою систему, що саморозвивається і самоорганізується, що має джерела росту всередині себе. Чи означає це, що його звертання до політики носять спорадичний характер, а державі як і раніше приділяється роль "нічного сторожа"?

Loading...

 
 

Цікаве