WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Вже перша заява, яку ми вичитуємо в цій статті, насправді майже збиває з пантелику. Треба, каже Арендт, питатися не про те, що таке авторитет, а про те, чим він був, оскільки він зник із сучасного світу разом з безліччю моментів спільного для всіх досвіду – досвіду автентичного та незаперечного. Що ж воно таке зникло у такий спосіб і що означає ця порожнеча?

Що зникло, так це триєдність "релігія – традиціяавторитет", про яку говориться, що авторитет становить у ній найсталіший складник, оскільки він репрезентує постійність, тривалість або, якщо можна так висловитися, витривалість. То коли ж вона панувала, ця триєдність? Ну, якщо не у греків, то у римлян. Авторитет – це римська ідея. Цей момент потребує деякої уваги; у параграфах, присвячених грекам, йдеться не про політичну практику еллінів, не про їхні дії або про владу, що впроваджує polis, а про спробу Платона та Арістотеля дати цій ідеї філософське узаконення, – про спробу, яка, згідно з Арендт, закінчилася цілковитим фіаско. Є з чого подивувати для початку; але, як на Ханну Арендт, філософи завжди закінчували невдачею, оскільки вони не поривали з реальною практикою громадян, піддаючися спокусі надати тій практиці зовнішнього виправдання. Звідки й випливає приголомшлива заява, буцімто у Платона, кого як-не-як мають за фундатора політичної філософії, знаходимо саму лише медитацію на тему конфлікту між філософією та полісом. Чому ж? Ну, мовляв, тому, що філософія, визволяючи людину з печери, уводить її до царини розбірливих Ідей, раціональний примус яких не діє на велику кількість осіб. Філософи розуміють ті Ідеї, а юрба – ні. То що ж треба робити, коли ти – філософ, щоб керувати юрбою? Три речі:

1) переформулювати теорію Ідей відповідно до словника тиранії: у випадку філософа-царя Ідеї стають заходами з усіма належними заборонними й репресивними імплікаціями (підтвердження чому Ханна Арендт добачає в непомітному переростанні неполітичної Ідеї Прекрасного в, Ідею Добра, яка, на її думку, функціює по суті лише в політичному контексті, що є вельми спірним);

2) перенести в політичну царину моделі панування, запозичені в приватній царині: постаті пастуха, пілота, лікаря, господаря дому;

3) зробити політичний вжиток з міфів застрашливої функції, головним чином з такого собі пекла, зарезервованого для вигнання туди лихих людей, – одне слово, з міфів, що призначають страхові перед потойбічним певну політичну функцію. Спекулятивна невдача Платона означає, якщо я правильно зрозумів, що концепт авторитету є від самого початку погано обгрунтованим, оскільки він є трансцендентним щодо земної царини влади. Ця невдача лишається чільним внеском греків до поняття авторитету, адже, здається, Арістотелеві не пощастило краще обгрунтувати авторитет: він більше не вірить в ідеї і всі його моделі панування лишаються запозиченими з неполітичної царини, здебільшого з царини виховання дітей, – отже, у відповідності до нон-егалітарного відношення, невластивого для спільноти рівних.

Необхідно не випускати з уваги цю філософську невдачу греків, щоб справедливо поцінувати ту похвалу, яку Арендт співає римлянам. Це ж вони водночас і думали, і діяли під знаком аисtoritas. Але що це для них означає? Неперебутну енергію заснування Міста: аbUrbecondicia. У цій енергії початку міститься іп писе (в ущільненому вигляді) зчеплення триєдності "авторитет – релігія – традиція". Якщо авторитет є першою в цій основі, то релігія є тим, що безпосередньо сполучене з нею через зв'язок шанобливості, а традиція – опосередковано, через передання стародавніх. Влада, примусова від самого заснування, є водночас авторитетом, традицією й релігією. Що притаманне ідеї авторитету, так це зростання (аисtoritasі справді походить від аиgere"зростати", "збільшувати"), що його влада одержує від цієї переданої енергії. Отже, різниця між владою та авторитетом є заразом і чиста в принципі, і замаскована в дійсності; у принципі влада зосереджується в народові, а авторитет – у сенаті, тобто У Стародавніх, які, завдяки своїй старшості, ближчі до основи-заснування. Якщо такою є вихідна модель авторитету, то одразу ж стає зрозуміло, чому вона справила такий вплив на політичну історію Заходу, – але також чому та модель від самого початку була приречена на втрату блиску, потім – на занепад і врешті-решт на цілковите зникнення.

Що ж до впливу, то римська модель завдячує його проміжному зв'язку, що його римській аисtoritas забезпечувала Римська церква; маємо тут на увазі не віру тієї Церкви, яку Арендт старанно бере в дужки, – тієї Благовісті, з якою її власна похвала народжуваності зберігає приховану спорідненість, а саме той духовний авторитет, в якому Арендт вбачає особливо дійову суміш віри у воскресіння, суто римської античності, що має земні підвалини у певному пункті історії, та трансцендентного авторитету Істини й Добра у відповідності до платонічної та неоплатонічної моделей. Не забуваючи при цьому про повторне використання політичного міфа про пекло, призначення якого полягає в тому, щоб змушувати тремтіти лихих поганців, отже, Церква саме як римська інституція є головним проміжним зв'язком влади-авторитету.

Який же висновок можна зробити після такої констатації? Треба визнати, що останні сторінки нарису "Що таке авторитет?" є досить-таки двозначними. Й я спробую сказати, чому – в рамках запропонованої мною інтерпретації влади. З іншого боку, нам кажуть: римський досвід засновування є, либонь, цілковито втраченим і забутим, і щоразу, коли хтось хотів його відновити (за єдиним винятком, про який зараз буде мова), це відбувалося під знаком насильства. Згадайте-но Робесп'єра й терор, Леніна й сталінізм. Очікуваним висновком була б відмова, без духу повернення, від римської трійці – релігії, традиції та авторитету. Й усе-таки Арендт не дуже дає волі тому поняттю авторитету, от ніби "римський досвід засновування" (її власний вираз) не вичерпав ідеї авторитету, а та становить (яким чином – про те окрема мова) необхідне доповнення до самої ідеї влади взагалі. Що ж, у кінцевому підсумку, є суттєвим для ідеї авторитету? Ідея заснування. Саме це поняття слід протиставляти ідеї влади та її сутності – ініціативі. Й справді, ми вичитуємо це по всіх останніх сторінках того есе (не треба ж і недооцінювати й запитального характеру заголовка "Що таке авторитет?"): У нашій політичній історії існує такий тип подій, для яких поняття заснування є вирішальним, а в нашій історії філософії є один політичний мислитель, для якого концепт заснування є центральним, якщо не панівним. Ті події – це революції сучасної доби, а той мислитель – це Макіавеллі, що з'явився на порозі цієї ери й став першим, хто виклав поняття революції, хоча сам і не вжив того слова". Чому саме Макіавеллі на цей момент міркувань, що видавалися прощальним словом, сказаним самій ідеї авторитету? Й навіщо пов'язувати його ім'я з сучасними революціями? Я гадаю, що ці питання тісно пов'язані із загадкою влади як досвіду, що покоїться під сподом, завжди тутешній і завжди втрачений.

Почнемо з Макіавеллі. Його ж бо хвалять не за його похвалу підступності й не за його зневагу до традицій – усіх традицій: християнських і грецьких, перетлумачених Церквою, – а за те, що він вірив, ніби можна "повторити римський досвід, заснувавши таку собі об'єднану Італію, яка стала б для італійського суспільства тим самим наріжним каменем священним для "вічного" політичного тіла, яким було для людності Італії заснування вічного міста". Повторити римський досвід засновування – ось істотне. На лихо, Макіавеллі, ще до Робесп'єра, пов'язав воєдино заснування й диктатуру, а отже насильство. Чому? Тому, що і Макіавеллі, і Робесп'єр ототожнили засновування й роблення: зробити об'єднану Італію, зробити Французьку республіку. У цьому розумінні їхнє поняття авторитету стало внеском до поплутання влади та насильства, супроти чого й повстає вся політична теорія Арендт. І все-таки вони мали слушність, бо спробували повторити римське заснування.

Loading...

 
 

Цікаве