WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Влада та держава як осьові елементи світу політики - Реферат

Реставрація якогось політичного простору? Та ж чи існував такий коли-небудь історично? Є така точка, де спогад стає одразу ж проекцією в майбутнє. Це ж не випадково, що тим останнім засобом, до якого повертаються всі ці статті американського періоду, є спілка між свободою в політичному розумінні, тобто добровільною згодою на цілий корпус інституцій, та свободою в традиції європейській чи то християнській, тобто можливістю розпочати щось у цьому світі.

Саме на цій "нескінченній неймовірності" (як висловлюється авторка у своєму есе "Що таке свобода?"), тобто на спроможності переривати фатальність, і грунтується те антитоталітарне парі, яким вона закінчує всі свої статті. Я тільки зацитую закінчення нарису "Що таке свобода?":

"Саме люди творять чудеса, ці люди, що, успадкувавши подвійний дар свободи й дії, здатні установити таку дійсність, яка була б їхньою".

П.Рікьор

Влада й насильство

... Ми запитуємо: що ж усе-таки ховається за тими розрізненнями? Арендт обертає це питання й запитує: що ж ховається за тими плутаними поняттями? Адже це ж не на початку гри вона кидає на стіл ці свої розрізнення, а наприкінці роботи, яка полягає в демонтажі філософської системи, що призвела до плутанини, яка править нині за алібі для юних інтелектуалів американських кампусів. Отже, те, проти чого вона сміливо виступає, є квазітотальністю політичної філософії, включно з Максом Вебером, для кого політичні взаємини визначаються як відношення панування між правителями та підданими, а це останнє, в свою чергу, аналізується в термінах повелівання й покори. Влада у цих миролюбних мислителів залишається владою примусу. Цілком можна, разом з Максом Вебером, кваліфікувати насильство прикметником "законне" – дозволю собі нагадати визначення Держави у Макса Вебера: "відношення панування (Неrrschaft) людини над людиною, яке грунтується на засобі законного насильства, тобто на насильстві, що вважається законним" (не зайвим буде нагадати тут, що Макс Вебер дає це визначення у "Професії та покликанні політичного діяча", тобто у промові, адресованій іншим студентам – юним німецьким пацифістам, спокушуваним ідеєю ненасильства по катастрофічному закінченні першої світової війни).

Мета цієї критики ось яка: ще до спокуси насильством існує помилка щодо самої природи політики, визначеної в термінах панування, тобто підпорядкування однієї волі іншій, натомість ця ідея панування, завважмо, не фігурує в списку розглядуваних тут ключових понять: влада, могутність, сила, авторитет, насильство. Для Арендт це панування є фальсифікованим і фальсифікуючим тлумаченням влади, що розуміється як влада примусу, як влада людини над людиною. Оце ж, значить, Арендт і витягла свою власну концепцію влади з неосяжної полеміки з квазітотальністю політичної філософії. Якби хтось бажав і далі заперечувати їй, мовляв, вона веде суперечку лише з традицією, а не з наукою (це буде, як ми переконаємося, аргументація Хабермаса), той мав би попередньо віддати їй ту данину справедливості, що насамперед вона мислить проти неосяжної традиції. Годі вже казати, ніби не дістається від неї на горіхи грекам і римлянам, ба навіть християнам, – де там! Самі греки визначали форми урядування як варіанти в системі панування людини над людиною: один, кілька, більшість. Що ж стосується євреїв та християн, то їхня імперативна концепція права (яка, наполягає Арендт, не є єдиним спадком, що вони залишили по собі) утримує їх у межах того самого чарівного кола панування людини над людиною. А на другому краю історії ми знаходимо анонімне правління бюрократії, що є просто пом'якшеним варіантом панування.

У такому разі, спитає хтось, чим узаконюється це визначення влади як чогось такого, що не є пануванням? Чи вкарбоване воно в якомусь там платонівському небі ідей? Зовсім ні – зауважать тоді ті критики, котрі завжди підозрюють якесь висування традиції як аргумент: Арендт, мовляв, спирається на якусь іншу традицію, отже, вона грає традицією проти традиції. Й справді, читаємо в її праці "Про насильство": "Існує, одначе, й інша традиція та інша термінологія, й вони є не менш стародавні й гідні шани". На що ж вона посилається? Звичайно ж, на славетну ізономію Солона й Перікла та на римське civitas. От вам і заперечення ностальгії! Але зрозуміймо гаразд дві речі: polis, civitas ніколи не становили справжньої альтернативи для ідеї панування, як це видно з античної класифікації систем урядування; до того ж ці поняття функціювали завдяки спиранню на концепцію авторитету, про що ми скажемо трохи далі, ба на кілька концепцій влади-авторитету, які є мертвими й архімертвими для нас і які, проте, треба тут сказати, не створюють більше авторитету. Але суть не в цьому: історичні орієнтири Ханни Арендт є головним чином не грецькими або латинськими, а модерними, ба навіть сучасними. Спочатку Арендт воскрешає, перебігаючи від одного до іншого мислителя американської революції, відтак французької, ту ідею, що завдання революції полягає в заміні панування над людиною волею народу, в тому, щоб покласти край пануванню здійсненням волі народу, дарма що у цих мислителів схиляння людини перед законом божественним або моральним ще зберігає оту плутанину між владою і пануванням. Але справжніми історичними віхами для Арендт є сучасні виплески народної влади, ілюстраціями яких виступають народні ради .... Ось вам і інша традиція, що, на відміну від традиції панування, складається з уривчастих виникнень, повстань, насмілюся сказати, з невдалих спроб, певною мірою суто віртуальних ...

... звернімося до другого концепту, який ми, оглядаючи чільні концепти політичної філософії Ханни Арендт, свідомо тримали осторонь: це поняття авторитету. Яким же є його співвідношення з поняттям влади-потужності? Як уміщується воно третьою складовою між владою-потужністю та насильством? Яке світло кидає наша гіпотеза роботи над владою як такою, що є присутнім забутим політичної дії, на складне співвідношення між владою та авторитетом, ба навіть на двозначність позиції Арендт щодо авторитету? В есе "Про насильство" авторитет фігурує серед розглядуваних ключових концептів: "Авторитет, що означає найневідчутніший з-поміж цих феноменів і що через це стає приводом для помилкового вживання терміна, може прикладатися до особи – бо ж можна говорити про особистий авторитет, наприклад, у стосунках між батьками й дітьми, а то ще авторитет може становити атрибут інституцій, як, наприклад, у випадку з римським сенатом (auctoritasinsenatu) або з церковною ієрархією (який-небудь священик може і в стані сп'яніння дати цілком чинне відпущення гріхів). Його суттєвою характеристикою є те, шо особи, від яких вимагається послух, визначають авторитет беззастережно; у цьому випадку немає зовсім ніякої потреби у примусі або умовлянні... Авторитет може підтримуватися лише настільки, наскільки є та інструкція або та особа, еманацією яких він є. Зневага також є найбільшим ворогом авторитету, а сміх для нього – найстрашніша загроза". По прочитанні цих рядків може видатися, ніби авторитет більш пов'язаний з пануванням, а не з владою. Але поправка на визнання й шану, з виключенням примусу та умовляння, знов веде авторитет у напрямку до влади. Достеменно саме ця невизначеність точного місця авторитету в концептуальній мережі й становить інтригу. Й справді, трохи далі читаємо: "Інституційована влада-потужність часто маскується під авторитет, вимагаючи негайного та беззастережного визнання; за відсутності цього не змогло б функціювати жодне суспільство". Ми правильно прочитали: "маскується під владу"; чи ж йдеться тут про якесь тло, з тих, що заважають розгадати істинну природу влади? Співвідношення тут складніше. Як засвідчує есе "Що таке авторитет?", оприлюднене в "Кризі культури", тут йдеться не про щось таке, що ми назвали "показником", "слідом", "тлом" або "приховуванням", а про такий собі додаток, що обернувся для нас нестачею, – одне слово, про таку собі проміжну станцію, яка є водночас і необхідною, і неможливою.

Loading...

 
 

Цікаве