WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Світ політики та природа політичного - Реферат

Світ політики та природа політичного - Реферат

Усе це прямо відноситься до питання про предмет і метод політичної науки. У політології давно вже має місце один казус, пов'язаний зі змішанням західної "політичної людини" з "політичною людиною" взагалі, західної ринкової політичної моделі, що припускає змагання безлічі претендентів перед незалежним від них виборцем – "покупцем" політичного товару, – з універсаліями політичного життя взагалі. Цей казус породжує безліч непорозумінь, що стосуються політичної історії. Якщо предмет політики трактувати в дусі реалій, породжених специфікою західної політичної історії, то тоді виходить, що сама політика як предмет політичної науки народилася на Заході і веде своє походження тільки з Нового часу, тому що середньовіччя не знало ні політики як демократичної "процедури відкриття" того, що в принципі не повинно бути відомо заздалегідь (яка партія має бути при владі), ні її базових плюралістичних основ.

Чи означає це, що "дійсної" політики не було на Заході в додемократичну епоху, чи що її взагалі не було на Сході? Здається, що такий євро- і хроноцентризм (редукція світу політики до особливостей, що виникли в одному регіоні й у визначену епоху) спричиняє руйнівні наслідки для політичної науки, прирікаючи її на доктринальну сліпоту й ігнорування будь-якого іншокультурного досвіду, що не вписується в "нормативну" модель. Як тільки ми ці, настільки розповсюджені сьогодні, ухили євро- і хроноцентризма переборюємо, то предмет політичної науки відразу ж розширюється, охоплюючи царини, не передбачені західним теоретико-методологічної "стандартом". Усе те, що європоцентристська теорія списувала на рахунок різного роду "відхилень" і "забобонів", які незабаром мають зникнути, знаходить статус "повноцінної" реальності, з якою наука має рахуватися.

Якщо ж розширити це визначення з урахуванням усієї плюралістичності світового політичного досвіду, а також нових реалій глобального світу, ми одержимо більш універсальну його редакцію. У цьому випадку задачею політичної науки є вивчення природи державної влади, а також закономірностей і процедур її різноманітного здійснення в різних соціальних і соціокультурних (цивілізаційних) системах. За такого підходу ми не випустимо з уваги головних універсалій політики, що відносяться до сутності державної влади як такої (тому що політика з'являється на світ разом з народженням державності), до її більш-менш схованих інваріантів, і в той же час зберігаємо плюралістичний принцип, що зобов'язує нас поважати різноманіття політичного досвіду людства і як споконвічно шановану цінність, і як звичайну реальність, з якою теорія зобов'язана рахуватися.

Як тільки ми усвідомимо це, нам відкриються нові обрії, що включають і проблему наукового методу. Відтепер західний політичний досвід, яким в основному й оперувала сучасна політична теорія, приймаючи його за єдино правильний, досвід, який відповідає самій "природі людини", "природному прагненню до волі", "розумному егоїзму" і т.п., з'являється перед нами у своєму реальному значенні загальноцікавого "окремого випадку". Анітрохи не перекреслюючи самої його загальноцікавості, загальнолюдського значення, ми в той же час починаємо краще усвідомлювати можливі межі його застосування, "крихкість" самої західної моделі, що найчастіше не витримує зіткнення з "чужорідними" історико-культурними реаліями. Для того щоб не впасти у гріх "натуралізації" західного політичного досвіду в якості "природного" для всього людства, що тільки й чекає зручного випадку, щоб відразу ж проявитися в усій красі в просторі інших культур, необхідно сполучити метод ідеалізації та порівняльний метод.

Для цього ми маємо подолати "провінційну" самовпевненість традиційного західництва, що ігнорує різноманіття світового політичного досвіду людства, і оцінити специфіку Заходу як особливого регіону "глобальної" системи.

Відразу ж виникає потреба знайти деякі загальні принципи, що характеризують політичний світ і політичну практику Заходу. Оцінені з позицій соціокультурної "теорії відносності", вони виявляють не тільки свою раціональність і загальнолюдський потенціал, але й свою природну обмеженість, тому що немає і не може бути ні окремого народу, ні окремого цивілізаційного регіону, що претендують на роль безгрішного загальнолюдського еталона, який іншим залишається лише старанно скопіювати.

Метод ідеалізації дозволяє виділити ці стійкі загальні принципи політики епохи модерну на Заході, не беручи до уваги різноманіття емпіричного політичного досвіду. Порівняльний метод, з одного боку, дозволяє побачити ці принципи у всій їхній відносності й однобічності, а з іншого боку – правильно інтерпретувати цю однобічність, відокремлюючи в ній те, що відноситься до обмежень нашого грішного буття на цій Землі, від того, що вказує на обмеженість специфічного цивілізаційного досвіду Заходу.

Задачею загального теоретичного аналізу в політичній науці є розшифровка загального поведінкового коду того чи іншого цивілізаційного регіону – деяких принципів політичного життя і практики, що більш-менш приховано діють на інституціональному та позаінституційному рівнях.

Поряд з теоретичним аналізом у політичній науці сьогодні активно застосовується інструментальний (операційний) аналіз, пов'язаний з виявленням конкретних механізмів політичної дії і розробкою ефективних політичних технологій.

Величезне значення має також політична прогностика. У значній мірі політична прогностика виконує роль наукового синтезу: вона дозволяє, користуючись відомим методом сходження від абстрактного до конкретного, перейти від чистоти принципу до його особливостей, пов'язаних з викривлюючою дією історичної реальності, до її "сюрпризів". Мова йде, зокрема, про те, яким змінам і навіть метаморфозам піддається західний політичний досвід у процесі його переносу на ґрунт інших культур чи переходу з національного і регіонального рівнів на глобальний. Системно-функціональний аналіз, що виник у надрах американської соціології, досліджує те, як функціонує соціальна система і на яких шляхах вона досягає "непорушної стабільності", прибираючи до рук всю антисистемну опозицію. Це цілком вписується в нинішню ліберальну парадигму "кінця історії" – закріплення навічно досягнутого на Заході модернізаційного зразка.

Прогностична теорія не може задовольнятися таким аналізом. Вона по-своєму відновлює в правах нині часто засуджуваний історизм, додаючи йому форму операціонального знання. Постулатам лінійної безперервності чи розвитку остаточності рішень, створених західним модерном, вона протиставляє версію якісно оновляється історії, що збагачується в ході сучасного діалогу світових культур і зіткнення цінностей. Результат цього діалогу і зіткнення не визначений, майбутнє відкрите для якісно нових рішень – ось кредо довгострокової політичної прогностики. Прогностичний метод, на відміну від більш звичних методів екстраполяції в прогностиці, можна назвати методом метаморфоз чи соціокультурних інверсій. Справа в тому, що сама новітня епоха може бути визначена як епоха зіткнення принципів, вироблених на ґрунті окремих культур і невпізнанних перетворень, що стаються у ході такого зіткнення. Ті, хто не готовий піддати свої національні кодекси і принципи процедурам порівняльного аналізу і корекції, з необхідністю прибігають до подвійних стандартів. Це ми сьогодні бачимо на прикладі Заходу, який веде свій глобальний наступ. У "себе вдома" Захід визнає принцип неподільності сформованих єдиних політичних націй і категорично засуджує всякі заміри щодо "етносуверенітету". Навпаки, стосовно до Югославії, до пострадянського простору Захід нерідко схиляється до політики підтримки етнічного сепаратизму. Стосовно до Заходу визнається принцип національного суверенітету і невтручання у внутрішні справи; стосовно до не-заходу цей принцип з'являється цілком застарілим, суперечним новим реаліям глобального суспільства. Таких прикладів можна навести багато.

Ці несподівані метаморфози заслуговують на увагу не тільки практичних політиків, яким надалі слід менше покладатися на декларації й прекраснодушні проекти "нового мислення", а більше – на довгостроковий і різнобічний історичний досвід, але й уваги теоретиків, що займаються довгостроковим прогнозуванням.

Порушення відомих принципів, що узагальнюють досвід демократичного Заходу, відбувається не тільки через віроломство окремих політиків і стратегів "однополярного світу"; воно визначено самим процесом застосування цих принципів на практиці, пов'язаним з міжкультурною взаємодією та переносом відомих регіональних "стандартів" на іншокультурну реальність.

Loading...

 
 

Цікаве