WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Людський вимір політики. етика і політика - Реферат

Людський вимір політики. етика і політика - Реферат

Якщо говорити про сутність того, що називають сьогодні засобами масової інформації, то вже з самої назви можна зрозуміти, що йдеться про інформаційні засоби, які виконують функцію посередників людського спілкування — тобто медіаторів — у сучасному суспільстві. Традиційно їх тлумачать як засоби передавання інформаційних потоків від людини до людини, від однієї групи, спільноти до іншої. Кажуть у цьому разі, що мас-медіа інформують, тобто "внутрішньо формують" нашу свідомість. Це правильно лише наполовину.

Річ у тім, що як посередники між нами мас-медіа й самі вже є тією реальністю, в якій ми живемо. Оскільки соціально-політичну тканину нашого життя тчуть з наших таки взаємин, то і мас-медіа надають чи, навпаки, не надають тканині буття відтінку певного усвідомлення, "модної" стилістики, тобто впливають на організацію і режим перебігу людських взаємин. Вже сам факт висвітлення подій у мас-медіа, їхня тематизація, інтерпретація у фокусі уваги – все це робить ЗМІ реальністю, з якою треба рахуватися.

Крім того, інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною, інертною щодо людей, хоч як би й доводили протилежне. У засобах масової комунікації інформація завжди являє собою мову, акти мовлення, нехай це буде й у формі письмового тексту. Я промовляю, я фіксую вашу увагу на події, на персоні і, отже, я у цій дії, у цьому, на перший погляд, безневинному акті інформування масово, загальнозначуще стверджую своє розуміння, своє бачення, свою волю до влади. Якраз тому засоби масової інформації — це водночас засоби масового ствердження владних інтенцій, бажань, очікувань, волінь. У цьому сенсі мас-медіа сприймаються як влада, а саме — "четверта влада". Володіння інформацією й панування над її розповсюдженням дуже близько стикаються із владним пануванням і силовим формуванням свідомості та життя людей.

Про це не говорилося за умов тотального панування комуністичної ідеології та компартійної преси. Існувала одна влада, одна ідеологія, одна самоствердна воля. Така однорідність, гомогенність, знівельованість інформації та її інтерпретації породжували суто просвітницьке відчуття ролі мас-медіа. Начебто останні виконують лише просвітницьку функцію надання інформації та є засобами тотального контролю.

Нинішні зрушення в колишніх соціалістичних країнах, у тому числі й в Україні, ми називаємо посткомуністичними. Й тут треба було б розрізняти два смисли терміну "посткомуністичні мас-медіа". По-перше, посткомунізм сприймається — і це природно, хоч і не зовсім точно — як те, що є "після комунізму". Але, по-друге, говорячи точніше, "після комунізму" першим йде руйнування комуністичного режиму, тоталітарності, тобто першою виникає його критика, заперечення, ідейне переслідування старих форм свідомості й психології, йде "деформування зразка" засобами масової інформації. У так звану "добу гласності" багато галасували про інформаційну свободу, плюралізм і т.ін. Насправді ж всі мали на увазі лише одне — можливість деформувати "комуністичний зразок". Але разом із реалізацією цієї прекрасної мети, з того ж самого місця бере свій початок деформування ще напівнароджених, "нових" старих мас-медіа.

М.Гайдеґґер влучно зауважив: хто переслідує, той і йде слідом. Хто лише руйнує, той сам руйнується, скажемо вже ми. Критичне переслідування "комуністичності" чи "націоналістичності" як спосіб буття новітніх мас-медіа, як умова їхнього "посткомуністичного" існування є ні чим іншим, як продовженням тоталітарного типу розуміння та практикування інформаційної машинерії. Саме так свого часу з'явилися й зараз жевріють в Україні численні газети, журнали, радіо та ТВ програми, які, знову ж таки, намагаються перетворити інформування на засіб формування у людей нових політико-ідеологічних стереотипів, а отже, нав'язати бажане розуміння людських взаємин відповідно до характеру політичного режиму.

Звичайно, то не є ще реальний демократизм мас-медіа. Усе це — лише спрощене руйнування близького минулого й, на жаль, водночас самих себе. Тому під назвою посткомунізму треба розуміти не лише деструкцію "зразка", не просто деформацію інформаційного простору й колишніх форм людських зв'язків, а насамперед ствердження різних поглядів, спрямованих передовсім на створення принципово нового у стосунках і відносинах, а не на руйнацію чи нове насильницьке, тобто неототалітарне формування якогось "нового зразка".

Нову позитивну роль засобів масової інформації, коли вони справді постають масовими медіаторами, посередниками між людьми, цілком чітко відбиває поняття розвинутої суспільнісності. Його можна визначити як відкритість громадянського суспільства, тобто як можливість оприлюднити всі владні дії, всі спрямовані на інших вольові акти. При цьому теоретики відкритої комунікації (Ю.Хабермас) згадують чудовий вислів Канта, що такий стан відкритості громадянського суспільства він характеризував словами "резонуюча публічність". У цьому контексті суспільна функція мас-медіа — не формувати якусь нову людину, скажімо, "щирого українця" замість горезвісного "homo soveticus". Адже мас-медіа лише за цієї умови із засобів влади, із засобів комунікації для керівної еліти перетворюються на справжніх посередників мас, тобто медіаторів у суспільстві, у мас-медіа як такі. Лише так вони зможуть "формувати", тобто створювати такі умови, таку спільну реальність життя, що були б значущими для всіх: "червоних" і "рожевих", "зелених" і "чорних", націоналістів і комуністів і т.ін. Лише на цьому грунті може існувати справжній плюралізм думок, поглядів, мовлення, текстів, а отже, уможливлюються відносно рівні і справедливі умови щодо волі багатьох до панування.

За такої системи відкритої комунікації створюється і новий тип дискурсу — позапартійний, громадський, громадянський. Тому ситуація посткомунізму — це насправді ситуація не тільки й не стільки багатопартійної й тому начебто плюралістичної преси. Це ситуація виникнення позапартійних і, отже, плюралістичних мас-медіа ...

Щодо раціонального дискурсу і його можливостей у мережі масових комунікацій, то тут навряд чи в найближчі роки можна на багато розраховувати. Річ у тім, що раціональний дискурс, як його розуміє, скажімо, Юрґен Хабермас, може бути досягнутий у процесі особливої комунікативної дії людьми, які вступають в контакт з єдиною метою — взаєморозуміння. Щоб така комунікативна дія відбулася, потрібно дотримуватися кількох умов. Комунікатори якось мають обґрунтовувати свої домагання на істину запропонованого знання, на правильність своєї лінгвістичної — у такому разі, скажімо, "журналістської поведінки" і, зрештою, на щирість своїх сентенцій. У теперішньому режимі перебігу політичного процесу в Україні цього досягнути досить важко.

У масовій комунікації така повністю "доконана" комунікативна дія рідкісна. Як звичайно, вона відбувається за іншими канонами, правилами стратегічної дії, а саме: як дія на досягнення визначеної мети — щось конкретне змінити, сформувати або переформувати, як річ природи. Це спадщина — поки що важко переборювана — колишнього тоталітарного розуміння засобів масової комунікації як засобів агітації, пропаганди, формування людей подібно до переробки речей природи.

Але все-таки сьогоднішні мас-медіа в змозі сприяти появі та становленню раціонального дискурсу в Україні. Адже вони вже окреслюють простір публічного дискурсу, його привселюдну, публічну сферу. А це означає, що вони мусять створити можливість більш повного проговорення і раціоналізації тієї системи міфології, про яку напочатку вже згадувалось.

Таким чином, в українських мас-медіа існують певні важливі ознаки сучасної культури — культура дискурсу і, скажімо, культура постмодерну. Вони, безумовно, є, ці ознаки, хоча ще й дуже слабкі. Крім того, поки що, на жаль, не зникає "надзвичайна" колишня функція мас-медіа — функція ідеологічного контролю, хоч і не в такому тотальному, як колись, значенні.

Суспільна організація ЗМІ

Негативні наслідки діяльності ЗМІ можуть бути надійно й ефективно обмежені їх громадською організацією. Найважливішим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влади у суспільстві і плюралізм самих ЗМІ. Плюралізм влади означає поділ у суспільстві економічної, соціальної, власне політичної (примусової) і духовно-інформаційної влади. Підпадіння головних ЗМІ під контроль економічно і (чи) політично пануючих груп означає кінець демократії чи, щонайменше, її істотну деформацію.

Незалежність мас-медіа можуть забезпечити відповідні форми їхньої громадської організації. Існують три головних форми сучасної організації ЗМІ: приватна (комерційна), державна і суспільно-правова. При комерційній організації, що панує, наприклад, у США, ЗМІ знаходяться у приватному володінні і фінансуються винятково за рахунок доходів від реклами та приватних пожертвувань. Для них характерна тверда конкуренція за рекламні доходи й аудиторію. Найважливіший недолік комерційної організації мас-медіа — їхня пряма залежність від рекламодавців і власників, а також часте забуття суспільних інтересів і етичних норм у погоні за успіхом.


 
 

Цікаве

Загрузка...