WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичний режим як механізм формування та функціонування політичної влади - Реферат

Політичний режим як механізм формування та функціонування політичної влади - Реферат

Незважаючи на велику у порівнянні з іншими моделями політичної системи складність демократії, її виживання багато в чому залежить від того, наскільки її принципи і механізми доступні розумінню людини середнього інтелектуального рівня, від того, що виборці мають на увазі під справжньою демократією. Сутність демократії в політичних, соціальних і економічних проявах визначається її можливостями як морального і духовного факторів, що детермінують суспільну свідомість.

Демократична форма правління зберігає життєздатність і ефективно функціонує в силу активної участі громадян у справах суспільства, забезпечення високого рівня інформації про стан суспільних справ і глибокого почуття громадянської відповідальності. Очевидно, що в сучасних умовах парламентської демократії, загального голосування, плюралізму партій і політичних організацій, що представляють різного роду зацікавлені групи, жоден уряд не може завоювати владу без згоди і доброї волі більшості виборців. Тут стан умів суспільства, соціально-психологічний клімат, суспільна думка мають неабияке значення.

У цьому зв'язку показово, що при всіх відмінностях, часом істотних, по широкому спектру ідей і концепцій суспільного і державно-політичного устрою більшість політично активного населення країн Заходу розділяє ідеї конституціоналізму, індивідуалізму, свободи віросповідання, свободи слова і друку тощо. Дотримання і реалізація цих принципів створювали передумови для визнання кожної з супротивних сторін "законності" існування різноманітних конфліктуючих один з одним інтересів, угруповань, партій і т.д. У цьому контексті важливо підкреслити, що стабільність у суспільстві і забезпечення такої законності мають мало шансів, якщо політичні протиріччя збігаються з лініями соціального, релігійного, культурного, расового, етнонаціонального чи іншого відмежування в суспільстві. Стабільність демократії особливо ефективно забезпечується у випадку, якщо головні політичні партії мають прихильників серед різних шарів і груп населення.

Типологізація диктаторських систем

Диктатура, так само як і демократія, втілюється в життя в різних формах, її можна знайти у всіх цивілізаціях і історичних епохах. Вже в найдавніші періоди історії як на Сході, так і на Заході існувала безліч форм тиранії, деспотії, олігархії. Не заглиблюючись в історію, відзначимо лише, що теорії абсолютизму, елементи яких присутні в диктаторській формі влади, виникли в XVI в. у зв'язку зі спробами європейських народів створити самостійні національні держави, незалежні від римського папи і Священної Римської (Німецької) імперії.Вони прийняли форму юридично-правових ідей державного суверенітету, розроблених легістамикороля Франції Філіпа Красивого.

Великий внесок у розробку теорії суверенітету внісЖ.Боден, що запропонував ряд конкретних мір для зміцнення одноосібної влади короля. Прихильниками неподільної абсолютної влади короля-суверена виступали кожний зі своїх позицій (Боссюе; Т.Гоббс, Р.Філмер і ін.). Їхні ідеї лягли в основу теорії абсолютної монархії, що прийшла на зміну обмеженій монархії. Найбільш типові приклади країн з абсолютною монархією: Франція Людовіка XIV, Пруссія Фрідріха II, Австрія Йосипа ІІ, Росія Катерини II у XVIII в.

Надалі термін "абсолютизм", що не має точного змісту, став застосовуватися для позначення всіх систем правління без представницьких інститутів чи конституційних обмежень. Хоча він нерідко використовується як синонім тиранії чи деспотизму, терміном "абсолютизм" позначають державні режими початку Нового часу. Його аналогами стали в XIX в. поняття "бонапартизм" і в XX в. "тоталітаризм" і "авторитаризм".

У наші дні для політичних систем диктаторського типу існують характерні форми: авторитаризму і тоталітаризму. Під останнім, як правило, маються на увазі ті політичні режими, що існували до кінця другої світової війни в гітлерівській Німеччині й Італії, а також аж до останнього часу в СРСР і країнах Східної Європи, Китаї і ряді інших країн третього світу. Що стосується авторитарних режимів, то діапазон їхнього поширення досить широкий, а число їх у даний час дуже велике, особливо в третьому світі.

Володіючи найважливішими характеристиками диктатури, авторитаризм і тоталітаризм у ряді аспектів істотно різняться. Так, для тоталітаризму характерне повне злиття в єдине ціле суспільства і держави; суспільства, держави і партії; їх разом і єдиної ідеології; економіки, політики й ідеології і т.д. Авторитаризму також властиві домінування держави над суспільством, примат виконавчої влади над законодавчою і судовою гілками. Але тут таке домінування не набуває жорсткості і всеохоплюючого характеру, що типові для тоталітаризму. Авторитаризм використовує слабкість і нерозвиненість громадянського суспільства, але на відміну від тоталітаризму не знищує його. При ньому зберігаються значний ступінь самостійності економіки, плюралізм соціальних сил. Авторитаризм може уживатися і поєднуватися як з державною, так і з ринковою економікою. Допускається розмежування між світською і релігійною, особистою і публічною сферами життя. У ряді випадків формально функціонують парламент і політичні партії, але їхня діяльність обмежена. Допускається "дозоване інакомислення". Зберігаються класові, станові, кланові, племінні відмінності. Якщо осередком влади при тоталітаризмі є партія, що поглинає державу, то при авторитаризмі таким осередком є держава. Тому перехід від авторитаризму до демократії нерідко означає зміну політичного режиму без радикальної перебудови економічного ладу. Перехід тоталітаризму на рейки демократії передбачає корінну зміну всієї суспільної системи.

Література:

1. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: Видавничий центр "Академія", 1998. – С.168-193.

2. Основи політології: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф.М.Кирилюк. – К.: Либідь, 1995. – С.184-227.

3. Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1994. – С.268-278.

4. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К.: Тандем, 1996. – С.109-116.

5. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: МАУП, 2000. – С.173-176.

6. Панарин А.С. Политология: Учебник. – М.: Проспект, 1999. – С.152-186.

7. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник. – М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. – С.126-161, 235-267.

8. Гаджиев К.С. Политология: Учебник. – М.: Логос, 2001. – С.173-202, 278-311.

9. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 2000. – С.182-213.

10. Политология: Учебник для вузов / Под ред. М.А.Василика. – М.: Юристъ, 1999. – С.231-271.

11. Еко Умберто. Ур-фашизм. // Сучасність. – 1996. – №5. – С.43-51.

12. Арендт Ханна. Массы и тоталитаризм // Вопросы социологии. – 1992. – Т.1. – №2. – С.24-31.

13. Арзаканян М. Де Голль и голлисты на пути к власти. – М., 1980.

14. Дай Т.Р. Демократия для элиты. – М., 1984.

15. Даль Р. Введение в теорию демократии. – М., 1992.

16. Даль Р. Введение в экономическую демократию. – М., 1991.

17. Желев Ж. Фашизм: Тоталитарное государство. – М., 1991.

18. Канетти Э. Масса и власть. – М., 1997.

19. Корнхаузер В. Політика масового суспільства. // Політологічні читання. – 1992. – №1.

20. Почепцов Г. Тоталитарный человек. – К., 1994.

21. Ортега-і-Гасет Х. Повстання мас. – В кн.: Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К., 1994.

22. Токвіль А. Про демократію в Америці. – К., 1999.

23. Duverger M. La Systme Politique Franais. – Paris, 1985.

Loading...

 
 

Цікаве