WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Геґель великою мірою розвивав арістотелівську концепцію громадянського суспільства, враховуючи, однак, при тому й погляди своїх ліберальних сучасників та попередників. Зокрема, він виразно розрізняв громадянське суспільство та державу, щоправда, вважаючи цю різницю тимчасовою. Полемізуючи непрямим чином із лібералами, Геґель стверджував, що індивід керується не лише особистими, вузькоегоїстичними інтересами, а й суспільними, засвоєними в процесі освіти та виховання, себто соціалізації. Саме завдяки співпраці з іншими громадянами особисті інтереси індивіда можуть бути реалізовані повнішою мірою, сприяючи тим самим також реалізації інтересів інших індивідів. Громадянське суспільство таким чином інтерпретується Гегелем як сфера медіації приватних інтересів, своєрідний посередник між приватною особою (родиною) та державою. Відповідно, до сфери громадянського суспільства Геґель зараховував і такі суто державні інституції, як суд та поліція, – на тій підставі, що вони не лише захищають інтереси громадян, а й уособлюють певний дух загальності, потребу певної узгодженої взаємодії, притаманну суспільству. Йдеться про визначення й прийняття індивідом для своєї діяльності певних правових рамок, які враховують подібні права інших громадян і контроль за якими покладається на державу.

Чітке розрізнення між громадянським суспільством та державою зробив творець найпоширенішої нині соціологічної концепції громадянського суспільства Алексіс де Токвіль у своїй головній праці "Про демократію в Америці" (1835; український переклад – 1999). Якщо взаємини громадян із державною владою (центральною і місцевою) окреслюються ним як суспільство політичне, то взаємини громадян між собою (поза сферою родинних, дружніх та інших суто приватних взаємин) окреслюються ним як суспільство громадянське. Характерною рисою громадянського суспільства, за Токвілем, є динамічний розвиток різноманітних добровільних спілок та організацій, створюваних самими громадянами на підставі своїх приватних (головно економічних) інтересів. До сфери громадянського суспільства Токвіль не зараховував політичних організацій, які створюються на підставі конкретних ідеологічних доктрин для досягнення конкретних політичних цілей, пов'язаних із здобуттям державної влади чи здійсненням безпосереднього впливу на неї. Питання про приналежність політичних організацій (партій) до сфери громадянського суспільства та/або держави і досі залишається дискусійним. Загальновизнаним, є висновок Токвіля про вирішальну роль громадських об'єднань і політичних організацій у забезпеченні суспільного плюралізму та демократії. Саме завдяки інституціям громадянського суспільства громадяни мають змогу вільно висловлювати й обстоювати свої погляди, вдосконалюватися в самоорганізації, утверджувати свою автономність щодо державних органів.

Розвинене громадянське суспільство є, таким чином, інституціолізованим виявом суспільного плюралізму і водночас його ефективним ґарантом перед авторитарними чи тоталітарними тенденціями держави або певних суспільних сил. Громадянське суспільство, за дотепним висловом Ернста Гелнера, "відрізняється від усіх інших тим, що в ньому незрозуміло, хто ж є над усіма" (who is boss). Інакше кажучи, громадянське суспільство не просто передбачає формальний розподіл влади та баланс інтересів, а й своїми інституціями забезпечує громадський контроль за цим розподілом та підтримує згаданий баланс. З одного боку, громадянське суспільство привчає громадян до того, що вони можуть і мусять впливати на суспільне життя осмисленим, цілеспрямованим і легальним чином через відповідні самодіяльні інституції. А з іншого боку – привчає державу до відповідальності і звітності перед громадянами, відіграючи таким чином не лише посередницьку, а й важливу формотворчу роль у плані виховання певної політичної культури і вдосконалення механізмів взаємодії між особою і державою.

Український варіант

Громадянське суспільство в Україні має свої зародкові традиції в елементах місцевого самоврядування давньоруських міст та спробах суспільної, зокрема економічної, емансипації в рамках кодифікованого права. Ці елементи стають особливо помітними в XVI-XVII ст., після включення українських земель у великою мірою європеїзований юридичний простір Речі Посполитої. В Україні поступово розвивається місцеве самоврядування і незалежне судочинство, з'являються громадські організації (церковні братства, цехові об'єднання) та освітні заклади (школи, колегіуми) тощо. Водночас процеси зародження громадянського суспільства в Україні і подолання середньовічної станової системи суттєво обмежуються невисокою урбанізованістю краю, економічною відсталістю та загальним колоніально-упослідженим статусом українського населення. Наприкінці XVIII ст., після загарбання Росією Правобережної України та ліквідації гетьманської автономії на Лівобережжі, процеси громадянської емансипації в Україні взагалі перериваються – в умовах жорстко-авторитарної, деспотичної імперії.

Єдиним винятком стають західноукраїнські землі, головно Галичина, котрі після поділу Польщі наприкінці XVIII ст. потрапляють до складу Австрійської імперії Габсбургів. Тут, в умовах конституційної, парламентської монархії та дарованих нею відносних ліберально-демократичних свобод, громадянське суспільство формується більш-менш за тою самою моделлю, що й у інших країнах Центрально-Східної Європи. Наприкінці XIX – на початку XX ст. в Галичині вже існує практично весь спектр інституцій громадянського суспільства: молодіжні, жіночі, спортивні, релігійні, культурно-освітні і навіть наукові (НТШ) організації, кредитівки й кооперативи, професійні спілки, незалежна преса і, зрештою, повноцінні політичні партії.

У міжвоєнний період ці інституції збереглися під авторитарним польським режимом і лише в 1939 p. були знищені тоталітарною совєтською владою. Традиція відносно тривалого розвитку громадянського суспільства в Галичині виявилась, однак, вирішальною для подальшого відновлення його інституцій через півстоліття, в умовах відносної суспільної лібералізації, викликаної в СССР політикою "перестройки". Характерною рисою інституцій громадянського суспільства, що почали масово виникати наприкінці 1980-х pp. у Галичині (швидше й масовіше, ніж деінде в Україні), була їхня всіляко підкреслювана спадкоємність щодо реальних, а часами й міфічних попередників із передвоєнної Галичини (газети "Віче" та "Поступ", журнали "Дзвін", "Літопис Червоної Калини", Записки НТШ, товариство "Просвіта", Маріїнське товариство милосердя, молодіжні організації СНУМ та "Пласт", Студентське братство, футбольний клуб "Галичина", театр-кабаре "Не журись!" тощо).

Становлення громадянського суспільства у Східній Україні відбувалось у значно складніших умовах, унаслідок чого його повноцінне існування у більшості регіонів, особливо на периферії, залишається досі проблематичним. У деспотично-авторитарній Російській імперії зародки громадянського суспільства змогли з'явитися лише в другій половині XIX ст. (після відносно ліберальних реформ 1860-х pp.), проте в колоніально-пригнобленій Україні вони стали справді помітними лише після революції 1905 p. Невдовзі, однак, більшовицький режим ліквідував ці зародки, виявивши, зокрема, характерну відмінність між авторитаризмом, який лише обмежує (більше чи менше) становлення і діяльність інституцій громадянського суспільства, та тоталітаризмом, який ці інституції повністю знищує або ж одержавлює (всі т.зв. "громадські організації" не відіграють за тоталітарного "соціалізму" жодної самостійної ролі, а є лише додатками до партійно-державного апарату).

Loading...

 
 

Цікаве