WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Не стільки гегелівське, скільки марксистське протиставлення громадянського суспільства і держави, на мою думку, все ще тяжіє над політичним мисленням в Україні. Твердять, що громадянське суспільство, з гарантованими свободами, є основою сучасної демократичної правової держави: це цілком правильно за умови, якщо при цьому беруть до уваги також передумови існування самого громадянського суспільства. Якщо громадянин не приймає цих передумов (тобто своєї належности до певної політичної спільноти, до громади, яку він мислить як здатну до самоврядування, здатну бути суб'єктом міжнародних взаємин і т.д.), то чи є він громадянином? Звідси випливає не тільки те, що патріотизм є невід'ємною складовою частиною громадянської свідомости – це відоме від давньої Греції та Риму і проходить крізь всю європейську історію. Звідси випливає більш важливе завдання: ясно і чітко ставити питання про ті передумови, без яких громадянське суспільство перестає існувати як щось окремішне і цілісне. Щоб існувало громадянське суспільство, здатне використовувати державу як засіб самоврядування, має з'явитися політична спільнота, яка сьогодні називається політичною нацією. Звісно, що існували та можуть існувати політичні спільноти і нації, які не є громадянськими суспільствами – внаслідок незабезпечености відповідних прав, особливо громадянсько-політичних прав. Не кожна політична спільнота та нація є громадянським суспільством, але кожне громадянське суспільство в основі своїй є політичною спільнотою (політичною нацією). Якщо вважати, що українське громадянське суспільство – це просто населення, що проживає на землі під назвою "Україна", якому гарантовані громадянсько-політичні права, то такий погляд не сприяє становленню громадянського суспільства – тієї громади, члени якої усвідомлюють свою єдність, свою здатність на самоврядування, засобом якого має бути держава. ...

Різні регіони України сильно різняться за більшістю ознак. Без урахування цієї реальности українська державність просто неможлива. Разом з тим стверджувати, що ця проблема достатньо усвідомлюється всіма політичними силами і їх лідерами, немає підстав. Про це свідчить намагання частини з них всіма силами і засобами безкомпромісно утверджувати в житті саме своє бачення держави. Вихід може бути тільки єдиний - будувати державу не якогось прошарку, частини населення, а усіх людей, що живуть нині в Україні; враховуючи їх інтереси, погляди, знаходити їм спільний ідеологічний знаменник. Не треба боятися, що при цьому держава стане менш українською. Час, послідовність і поступовість змін поставлять все на своє місце.

Аби можливо було з'ясувати співвідношення понять "громадянське суспільство" та "нація", важливо розрізняти поняття етнічної та політичної нації. Це розрізнення було введене відомим німецьким істориком Фрідріхом Майнеке на початку XX століття – сьогодні воно стало загальновідомим у західній політології. Об'єднання людей в етнічну націю включає набагато більше об'єднувальних чинників, ніж ті, які об'єднують громадян у громадянське суспільство, у політичну націю. Окрім того, об'єднання людей у етнічну націю не знає державних кордонів – де б людина не жила, вона може вважати та відчувати українську етнокультуру як рідну (що і єднає її зі всіма іншими людьми у ціле, яке називається етнічною нацією). Етнічна нація є серцевиною політичної нації у національних державах. У ході національного руху і створення незалежної держави етнічна нація (якщо національний рух керується ліберальним варіантом націоналізму) об'єднує навколо себе інші національні меншини у ціле, яке і називають політичною нацією. Набір тих чинників, які об'єднують політичну націю, не є таким багатим, як у випадку етнічної нації: це, як правило, мова, політичні символи, найважливіші державні традиції. Нерозрізнення понять етнічної та політичної нації призводить до безглуздь і плутанини: якщо слово "нація" застосовується тільки у розумінні етнічної нації, тоді вислів "національна держава" позначає етнократичну державу. До речі, вислів "національні інтереси" одержує якесь певне значення тільки тоді, коли ясно, що у цьому вислові значить слово "національні". А це слово тут, зрозуміло, не позначає інтереси тільки українців (як етнічної нації), а інтереси тієї політичної спільноти, яка називається політичною нацією. Завдання виховання етнічної або національної (у розумінні етнічної нації) самосвідомості українців і завдання виховання національної самосвідомості громадян України, отже, не є тотожними. Коли я в школі прагну виховувати етнічну самосвідомість українців, розповідаючи дітям про звичаї українців, їх легенди, міти, повір'я, традиції, побут і т.д., то я не повинен нехтувати тим, що у моєму класі є також діти, які належать до інших етнічних націй: їм я можу запропонувати літературу, в якій розповідається про звичаї, міти та побут тієї етнічної нації, до якої кожен із них належить. Тим часом, коли я кажу про те, що кожен має бути українським патріотом, що кожен повинен знати українську мову та історію України, то у даному разі я ставлю перед собою мету розвинути в дітей свідомість належности до того цілого, яке називається українською політичною нацією.

Одначе, моє твердження про те, що кожне громадянське суспільство, яке використовує державу як засіб врядування, має бути в основі своїй політичною нацією, не означає ототожнення двох понять чи, краще, концептів: "громадянське суспільство" і "політична нація". Я лише хотів наголосити, що концепт "громадянське суспільство" не можна розглядати у відриві від концепту "політична нація" (бо цілість громадянського суспільства ґрунтується на тому, що воно є в своїй основі політичною нацією). Плутанина у цих поняттях або концептах є наслідком двозначності слова "суспільство". Це слово у своєму широкому значенні застосовується для позначення двох типів об'єднання людей: (а) тих, які в українській мові краще б позначати словом "спілка" (нім. Gesellschaft, англ. society) (б) тих, які повинні позначатися словом "спільнота" (нім. Gemeinschaft, англ. community). У вузькому значенні термін "суспільство" у сучасній філософії застосовують для позначення тільки першого типу об'єднань і, отже, протиставляють другому. Відомий філософ Жак Марітен починає розглядати проблему взаємин людини та держави у своїй книзі "Людина і держава" з розрізнення концептів суспільства, спільноти і нації, наголошуючи на важливості цих розрізнень для сучасного політичного мислення. Зокрема, він пише: "Ділова фірма, профспілка, наукове товариство є суспільствами у тій же мірі, як суспільством є будь-яке політичне об'єднання. Регіональні, етнічні, лінгвістичні групи, суспільні класи є спільнотами. Плем'я, клан є спільнотами, що рухаються у напрямку до політичного суспільства і водночас затінюють його появу. [...] У спільноті суспільні взаємини є наслідком певних історичних ситуацій та оточення: колективні стереотипи почуттів – тобто, колективне позасвідоме – тут переважає над особистою свідомістю, людина тут є породженням соціальної групи. У суспільстві особиста свідомість одержує перевагу, соціальна група формується людьми, а суспільні взаємини є наслідком якоїсь ініціативи, якоїсь ідеї і вільного визначення людських особистостей". Наприклад, політичні партії є політичними об'єднаннями типу політичних суспільств, де слово "суспільство" застосовується у значенні слова "спілка". У них люди об'єднані переважно на основі свідомого розумового зважування тієї основи, на якій вони об'єднуються (вибір ідеології, розробка програм тощо). Політичними суспільствами-спілками є будь-які політичні утворення, яким бракує культурно-психологічного підтексту (що, як правило виникає історично) – підтексту, який єднає людей не зовнішніми, державно-правовими засобами, а чинниками як свідомого, так і позасвідомого (ірраціонального) характеру.

Loading...

 
 

Цікаве