WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Отже, громадянином може бути тільки людина, за якою закріплені певні невід'ємні права. Але забезпечення цих прав є тільки так званою формальною або "негативною" свободою – "свободою від". Маємо на увазі свободу від втручань, які пошкоджують права. Наявність такої формальної свободи є важливою, але недостатньою передумовою громадянської позиції. Без відповіді на запитання, для чого будуть використані права і як їх використовують, залишається неясним суспільне значення цих прав. "Свобода від" набуває свого реального змісту і значення у "свободі для" – у тому, для чого і як використовують "свободу від".

Критика формального характеру прав, що їх захищали ліберальні політичні мисленики, ґрунтувалася та ґрунтується також сьогодні на тому, що їх здійснення – тобто, їх позитивне наповнення у "свободі для" – може обертатися проти окремих людей та суспільних верств. Один із найрадикальніших критиків формальності прав – Карл Маркс – вважав, що право на приватну власність підважує та зводить нанівець значення всіх інших прав. Він стверджував, що захист права на приватну власність перетворює політичну ідеологію лібералізму в ідеологію, що спрямована не на досягнення "спільного добра", а забезпечує життєву перспективу тільки одній суспільній верстві – класу власників. Використовуючи свої економічні переваги, клас власників здатен підважити і фактично підважує всі "свободи від". У цій своїй критиці приватної власности Маркс тільки приєднався до ідеї, яка висловлювалась неодноразово до нього (у тім числі і в "Святому письмі"). Ліберальним політичним мисленикам ця критика приватної власности (як джерела егоїзму і гноблення людини людиною) була, звісно, відома. Коли Дж.Лок відніс право на приватну власність до підставових прав ("прав людини"), то він ураховував позитивні боки права на власність – К.Маркс у своїй критиці знехтував цим позитивним боком права на власність, перебуваючи під враженням тяжких картин початкового накопичення капіталу. Але якраз права людини та громадянсько-політичні права дозволили робітникам організуватися та крок за кроком виборювати відповідні закони про працю та добиватися перерозподілу прибутків на свою користь. Тут соціалісти, як опоненти лібералів (і ті, які взагалі не ґрунтувалися на марксизмі, як у випадку лейбористів, і ті, що відмовилися від ідеї Маркса про безумовну ліквідацію приватної власности), внесли на практиці та в теорії суттєві поправки до політичної теорії класичного лібералізму. Тим часом здійснення цілей ідеології комунізму щодо ліквідації приватної власности, виправдало загальну настанову лібералізму, що приватна власність є важливою передумовою для існування громадянського суспільства. Приватна власність не тільки розв'язує економічну самодіяльність людей, а є також важливою умовою самоствердження людей, основою збереження їхніх інших свобод – свободи слова, совісті і т.д.

Більш серйозні аргументи щодо недостатності захисту універсальних прав в усій їх сукупності висунули та висувають речники так званої "критичної філософії" франкфуртської школи (Т.Адорно, Г.Маркузе та ін.). Вони вказують на той факт, що сам по собі захист універсальних прав людини ще не забезпечує справжньої незалежности людини та її здатности використати свої індивідуальні здібності у тій політичній спільноті, яка називається громадянським суспільством. Адже навіть розумно обгрунтований суспільний порядок, що з'являється внаслідок узгодження часткових домагань у єдиній політичній волі, здатний до розширення як в своєму обсязі, так і в своєму впливові. Централізований бюрократичний апарат, низка інших впливових суспільних інституцій, що наповнені людьми з певними усталеними стереотипами мислення (які вони ототожнюють з самим розумом та розумністю), здатні формувати так звану "одномірну людину". Це людина, мислення і психічна структура якої раніше запрограмована всією системою існуючих установ та пануючих у суспільстві цінностей та стереотипів мислення. Саме слово "культура" починає позначати деякий набір таких стереотипів, які культивуються в суспільстві через освітні установи, могутні мас-медія і т.д. Складність ситуації полягає у тому, що сама особистість не сприймає це культивування себе як збіднення своїх можливостей до самореалізації. Звідси роблять висновки про необхідність зменшення сфери дії бюрократичних установ і різного роду адміністрацій, аби розширити кількість справ, які розв'язують самі громадяни на рівні, нижчому від державних установ – на рівні громадських асоціацій, громадянських ініціатив та міжособистих спілкувань. Питання, які можна розв'язувати на цьому нижчому рівні (а ці можливості залежать від стану громадянської свідомости) повинні розв'язуватись саме на цьому рівні. Тільки ті бюрократи, які дбають більше про свою владу над людьми, а не про спільне добро, прагнуть надмірно і на шкоду справі розширювати свою владу. З розширенням дії на нижчому рівні пов'язане також заохочення так званої прямої демократії. Крайнім засобом, до якого вдаються громадяни, є громадянська непокора.

Взагалі кажучи, як би не були добре продумані чи спроектовані всілякі установи, завжди буде існувати напруга між різноманітністю життя, індивідуальними розуміннями, оцінками, почуттями та тими загальними підходами, які втілені в діяльності установ. З одного боку, людина як істота пластична, набуває здатности жити у мирі і злагоді з іншими людьми тільки завдяки установам – освітнім, державно-правовим і т.д. Посилення різноманітности, урахування всіляких відмінностей і т.д., тобто, розширення простору свободи – можливе тільки до межі, де воно не загрожує взагалі досягненню спільних підходів у розв'язанні тих питань, які не можна розв'язати без досягнення згоди. З іншого боку, оскільки саме оновлення установ, їх перетворення має своєю основою громадянську активність, то установи не повинні прагнути до такої уніфікації життя, яке руйнує ту різноманітність, що є джерелом їх постійного оновлення.

Отже, напрямок мислення, що розвивається у "критичній філософії" та у французькій філософії, що звичайно називається "постструктуралізмом" або "деконструктивізмом" дає відповідні поправки щодо нашої упевненості в тому, що захист прав і правового порядку сам по собі достатній, аби захистити бажаний простір свободи. Домінування у культурі певних схем або стандартів розумности (так званих "мета-дискурсів") здатне підважувати різноманітність розумінь, підходів, практик, стилів життя і т.д., тобто деяких передумов самореалізації – зменшує той простір свободи, який потрібен для розгортання творчих можливостей.

Але у тій ситуації, у якій знаходиться сучасне українське суспільство і українська держава, більшу гостроту має проблема об'єднання громадян у громадянське суспільство, здатне розумно досягати згоди, аби розв'язувати спільні справи. Адже громадянська свідомість в Україні знаходиться у стані, коли раз у раз перетворюються у дискусійні самі засади існування громадянського суспільства. У нашій ситуації безпосередньою загрозою є не стільки уніфікуюча дія розумно побудованих установ, скільки розщеплення спільної волі до побудови установ з бодай мінімальними вимогами щодо їх розумності. До того ж, якщо урахувати наявність стійких феодальних звичок у діяльності наших бюрократів (успадкованих ними від колишньої партноменклатури), якщо урахувати нерозбудованість правової і економічної сфери до рівня "розумного порядку", та взяти до уваги правовий нігілізм (теж успадкований), то гострота згаданої вище проблеми стає зрозумілою. Взагалі ж кажучи, та критика "розуму" і "розумно обгрунтованих установ" – критика, що спрямована проти домінування схем, витворених Просвітництвом (схем, що здатні справді бути репресивними щодо різноманітності життя), – навіть на Заході багато мислеників приймають тільки з застереженнями. Карл Поппер твердив, що розумно спроектовані і розбудовані інституції, наповнені відповідними людьми, є основою свободи, основою економічного та духовного поступу. Габермас в інтерв'ю Гансу-Петеру Крюгеру говорить: "Критика розуму у тому вигляді, в якому вона ґрунтується на ідеях нових філософів і деяких французьких постструктуралістів, спростовує себе ..." Некритичне застосування ідей "критичної філософії" і постструкту-ралістського захисту плюралізму розумінь, стилів життя і т.д. (які, як я сказав вище, містять в собі важливий момент істини) в умовах сучасної України може мати негативні наслідки. Бо ми у себе маємо справу з ситуацією, коли наші установи не відповідають елементарним вимогам розумности, а передумови для досягнення єдиної політичної волі для побудови таких інституцій занадто хисткі. Сьогодні існує мода на "деконструктивізм", але було б добре, коли б громадяни України спочатку навчились бути конструктивістами.

Loading...

 
 

Цікаве