WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Суспільне життя європейського середньовіччя і до певної міри також політична думка цього часу може розглядатися як крок назад у порівнянні з античним розумінням громадянина. Тут маємо втрату розмежування на приватну і громадську (публічну, політичну) сферу, яка була досягнута в античні часи: приватна і політична сфери зливаються. Утверджується ієрархічна станова суспільна структура, в якій участь у розв'язанні спільних справ (тобто, доступ до державної влади) став визначатися належністю до того чи іншого суспільного стану. Але місце людини в ієрархії суспільних станів і, отже, вплив її на спільні справи тепер значною мірою став залежати від чинників приватного характеру. Вдале одруження, зав'язування родинних чи дружніх зв'язків з могутнім феодалом визначало публічну (політичну) вагу особи. Навіть монархи використовують установлення родинних зв'язків для політичних цілей. Політика стає засобом для досягнення приватних цілей, а приватна сфера, в свою чергу, стає відкритою для втручання з боку тих, хто має більшу владу. Зазнає знецінення ідея громадянина, який би прагнув до забезпечення спільного добра шляхом примирення часткових домагань; серцевиною суспільного життя стає постать підданого, послуги якого своєму могутньому заступнику забезпечують йому його владу над залежними від нього. Розуміння особливостей феодального способу мислення і феодальної психіки важливе для розуміння політичної свідомости у країнах, що утворилися після розпаду СССР.

Але ще у межах феодальної структури Західної Європи з'явилися ті суспільні явища, які підхопили античну ідею громадянина – маю на увазі утвердження міського самоуправління у боротьбі з феодалами. Європейські назви громадянина мають зв'язок саме з містом (англ. citizen, нім. Burger, франц. citoyen та ін.). Українське слово "громадянин" у сучасному словнику поєднане передусім зі словом "громада" – тобто з появою громад, здатних до самоврядування. Громадянин – це той, хто своєю активністю і своєю зацікавленістю у забезпеченні спільного добра забезпечує кращу життєву перспективу своїй громаді. Для цього він повинен мати деякі права та виконувати деякі обов'язки щодо громади.

Перемогу капіталізму над феодалізмом можна розглядати як перемогу міського громадянського менталітету над феодальним. Твердження, що перетворення колишнього підданого у громадянина, є переважно наслідком економічного розвитку, у своєму загальному формулюванні, є хибним. Аби капіталізм успішно розвивався, необхідні були важливі політичні перетворення, тобто, певні політичні рухи на всьому просторі Західної Європи. Досить згадати про значення у цьому відношенні Французької революції з її Декларацією прав людини і громадянина чи про боротьбу за незалежність та громадянську війну у США. З іншого боку, самі ці політичні рухи повинні були мати свою ідеологію: без наявности відповідних ідей, вони були б або неможливі або ж приречені на невдачу. Економічний розвиток хоч і впливає на ідеологічну та політичну сферу, але він, в свою чергу, є залежним від свого ідеологічного, політичного та правового забезпечення. У розрізі сказаного, вихід громадянина на передній край політичного життя у Європі і поява так званого "громадянського суспільства" має розглядатися як наслідок взаємодії ідеологічних, політичних та економічних чинників.

Найважливішу роль у становленні поняття громадянина відіграла низка мислеників періоду Відродження та Просвітництва. Серед них передусім варто назвати таких філософів, як Томас Гобс, Джон Лок, Ж.-Ж.Русо, Імануїл Кант, Джон Стюарт Міль, Георґ В.Ф.Геґель. Хоча основні ідеї, які стосуються поняття громадянина та громадянського суспільства, були розвинуті в руслі політичної ідеології лібералізму, але сучасне розуміння громадянина та громадянського суспільства є швидше наслідком діалогу політичних ідеологій. Особливо важливим у цьому відношенні були поправки до ідеології лібералізму, джерелом яких були такі політичні ідеології як консерватизм, націоналізм та соціалізм. Кожен видатний політичний мисленик нового і новітнього часу не міг обійти питання про взаємини особи і держави та про роль особи у творенні та функціюванні державних установ. Тому поняття громадянина та громадянського суспільства, як деяка серцевина політичного мислення, негайно зав'язує на себе цілу низку інших питань політичної філософії.

Передусім необхідно відзначити, що європейське Середньовіччя виявило ненадійність індивідуальних та групових інтересів, воль, уявлень для організації стійкого політичного порядку. Феодальні міжусобиці та релігійні війни показали, наскільки цінним було намагання античної думки знайти обгрунтовані з допомогою розумового міркування, надійні підстави суспільного життя. У цьому відношенні європейська політична думка епохи Відродження та Просвітництва перебирає естафету від античної політичної думки. Все ж античні ідеї суттєво перетворюються шляхом їх поєднання з деякими ідеями середньовічної філософії. Особливо важливим був внесок реформаційних рухів та їхніх ідеологів (Мартін Лютер та Джон Кальвін). Вибір людини між авторитетом церкви та утвердженням власного розуміння і власної волі в єднанні з Богом – вибір, що здійснювався на користь останнього – мав своїм наслідком підважування авторитарного способу мислення взагалі. Підданий, заперечуючи посередництво церкви у релігійних справах, набував важливих для громадянина психічних ознак – здатности покладатися на себе, на своє розуміння, на свою волю. На місце церкви у свідомості людини легко могла бути підставлена держава (монарх), і тим самим підважувалось будь-яке авторитарне державне управління. Це дає змогу пояснити, чому народи, які пройшли крізь реформацію, здатні були здійснити "тиху" буржуазну революцію.

Все ж, аби супроти авторитарних чи диктаторських форм правління перетворити громадянина в основу державної влади, політична думка від часу Просвітництва і до нашого мусила і мусить розв'язувати низку взаємопов'язаних питань: (а) яким ступенем свободи повинна володіти особа, аби, з одного боку, досягати особистого самоствердження, а, з іншого боку, не підважувати передумови співжиття у суспільстві; (б) якою має бути держава, які її способи узаконення (легітимації); (в) яка роль осіб та їх об'єднань (асоціацій) у творенні та функціюванні державних установ (і якими мають бути ті передумови, завдяки яким громадяни можуть досягати згоди, аби могла існувати спільна воля у розв'язанні загальних питань).

Перше із цих питань від часу Просвітництва і до нашого часу розв'язувалось та розв'язується шляхом виокремлення деяких прав, які визнають як невід'ємні права кожної дорослої людини – їх збереження і захист покладають на державні та наддержавні (міжнародні) установи, їх всезагальність (універсальність) полягає у тому, що їх надають кожній дорослій та психічно здоровій людині, незалежно від суспільного та майнового становища, раси, статі, етнічного походження тощо (універсальними вони стали не відразу, а в міру того, як були поширені також на жінок та негрів). Від ХУІІ ст. до нашого часу весь час зростає список таких прав, приєднують все нові групи прав. Список Дж.Лока містив лише право на життя, на свободу та власність. У XX столітті до таких двох груп прав як "права людини" та "громадянсько-політичні права" були додані соціальні та економічні права, а потім також культурні права. Поділ цих прав на групи почасти умовний: право на власність, наприклад, спочатку відносили до прав людини, з появою групи економічних прав це право стали відносити до економічних прав; деякі культурні права збігаються з громадянсько-політичними і т.д.

Від Дж.Лока до І. Канта та Дж.Ст.Міля наводились розумові міркування на користь забезпечення свободи людини і раціонально обґрунтовувався допустимий ступінь цієї свободи. Свободу мислили і сьогодні мислять як умову, яка дозволяє людині зреалізувати свої здібності, розвинути їх, аби з повною силою, на яку тільки здатна людина, зробити свій внесок у спільне добро Отже, свобода є умовою, яка дозволяє людині будувати своє життя у відповідності з власним розумінням свого щастя та смислу життя. З іншого боку, суспільства, що складаються з вільних людей, здатні набагато швидше досягати вищої якості життя, бо дозволяють зреалізувати більшу енергію людей в економічній та духовній творчості. Та окрім цього, "енергетичного аргументу", від самого початку у захисті волі людини відігравав важливу роль моральний аргумент. Він ґрунтувався на поцінуванні гідности людини, тобто, її здатности, з допомогою власного розуму і почуттів, розрізняти добре і зле та будувати свої взаємини з іншими людьми розумно, на основі взаємної поваги.

Відповідно до цього від Дж.Лока до І. Канта, Дж.Ст.Міля до сучасного філософа Джона Роулза (з його теорією справедливости) проходить намагання обґрунтувати якомога вищий ступінь свободи. Принцип, на основі якого установлюють допустимий ступінь свободи, зводять до правила: свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини. Інакше кажучи, кожна людина вільно користується правами до тієї міри, доки це не пошкоджує права іншої людини: обмеження прав особи настає тоді, коли вона порушує права інших осіб. Щоправда, розумове обґрунтування якомога вищого ступеня свободи наражається на труднощі, які, мабуть, не можуть розв'язуватись на основі загального правила. Наприклад, як забезпечити право зачатої дитини на життя і право матері переривати вагітність. Як установити, на якому місяці дитина набуває право на життя? Чиє право на життя повинно бути гарантоване – матері чи дитини – у випадку, коли доводиться вибирати між життям матері і дитини? Як узгодити право дитини на свободу віросповідання (і взагалі її "культурні права") і право батьків виховувати своїх дітей на основі якоїсь однієї релігійної та культурної традиції? Останнє питання пов'язане з ширшим – чи вільна людина вибирати те культурне середовище, яке так чи інакше визначає її спосіб життя та світогляд за умови, коли саме її народження та виховання неминуче обмежує її вільний вибір? Це веде нас далі до деяких важливих аргументів консерватизму, спрямованих проти просвітницького класичного лібералізму (який у своєму анархістському відгалуженні мріяв про організацію суспільного життя тільки на основі свідомого і вільного об'єднання людей в асоціації.).

Loading...

 
 

Цікаве