WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Громадянське суспільство: політологічний аспект - Реферат

Реферат на тему:

Громадянське суспільство: політологічний аспект

План

1. Громадянське суспільство: зміст поняття.

2. Сутність та найважливіші структурні елементи громадянського суспільства.

3. Історичні витоки громадянського суспільства та його сьогодення.

4. Сучасна ідея громадянського суспільства: стосунки між "споживачем" та "громадянином".

5. Громадянське суспільство в Україні: проблеми формування.

Ю.Габермас

Соціальні структури відкритості (основні засади)

Громадянську відкритість (burgerliche Offentlichkeit) можна визначити насамперед як сферу згуртованих у публіку приватних осіб. Бо якраз вони підривають відкритість, яку регламентує влада тобто саму державну владу, для того, щоб розставити на свої місця правила взаємного спілкування у принципово приватизованій, але актуальній щодо відкритости (Offentlich) сфері товарообігу та суспільної праці. Своєрідним та історично безприкладним є засіб цього полемічного притистояння: відкрите резонерство. У нашому мовному вжитку ця лексема зберігає дуже відчутні полемічні нюанси ставлення до неї з обох боків: тут водночас і заклик до розважливости, і зневага до дріб'язкового розумування. Досі стани укладали із князями угоди, в яких від випадку до випадку збалансовувались конфліктні владні, з боку князівських верхів та світлостей, зазіхання обмежити станові свободи. Така практика від XIII ст. призводить до дуалізації панівних станів та князів; відтак землю більше репрезентують земські стани, ніж сам повелитель краю.

Відомо, що в Англії розвиток узалежнення (relativierung) королівської влади від парламенту набув зовсім іншого перебігу, ніж санкціоноване монархами охоплення засобами масової інформації станів на континенті. З таким модусом урівнювання влади не погоджується третій стан, бо тоді він не може встановитися як владний. Розподіл влади через обмеження владних прав (владні права також були становими "свободами") на основі оборотного господарювання стає вже неможливий – приватноправне володіння функціонально капіталістичною власністю – неполітичне. Бюргери – це приватні особи, і як такі вони не "владарюють", їхні силові претензії на здобуття державної влади спрямовуються не проти концентрації влади, яку слід "розподілити", вони радше підкопуються під принцип чинної влади. Принцип контролю, який громадянська публіка протиставляє цьому, а саме оприлюднення, має намір змінити владу взагалі. Зазіхання на владу, яке проглядається у відкритому резонерстві, і яке ео ipso не зважає на форму зазіхання на владу, мало, якщо б реалізувалося, привести до чогось більшого, ніж до заміни базису легітимности в принципі збереженої влади.

Критерії "глузду" і форми "закону", які публіка закидає владі і за якими хотіла б її істотно трансформувати, розкривають свій соціологічний зміст після аналізу самої громадянської відкритости, головно того факту, що існують приватні особи, котрі спілкуються у ній як публіка. Самоусвідомлення відкритого резонерства, що характерно, постає з того приватного досвіду, що походить з суб'єктивности родинної інтимної сфери у ії віднесенні до публіки. Саме там історичні корені приватности, насиченого і вільного в сучасному розумінні внутрішнього світу. Античний зміст "приватного" – залежного від потреби долати життєві злигодні примусу – разом із тягарем суспільної праці та залежністю від неї, як здається, не має місця у внутрішньому полі приватної сфери, в домі. Відповідно до того, як товарообіг розриває межі натурального господарювання, родинна сфера відмежовується від сфери суспільного відтворення: процес поляризації держави і суспільства ще раз повторюється всередині самого суспільства. Статус приватної особи поєднує в собі роль того, хто володіє товаром, і батька родини, тобто власника і просто "людини". Двоїстість сфери приватного на вищому рівні інтимної сфери дає підстави ідентифікувати ці дві ролі під спільним титулом "приватного": до нього в останній інстанції прослідковується також і політичне самоусвідомлення громадянської відкритости.

Перед тим, як відкритість виразно переймає на себе політичні функції у полі напружености між державою і суспільством, то, звичайно, постала із родинного інтимного простору суб'єктивність формує, так би мовити, свою публіку. Щодо того, як відкритість державної влади не без допомоги політичного резонерства приватних осіб ставиться під знак запитання і насамкінець зовсім скасовується, під її покровом формується відкритість у неполітичній подобі – літературний предтеча політично функціональної відкритости. Вона стає тренувальним полем для відкритого резонерства, яке ще вариться у власному соку – процес самопросвітництва приватних осіб щодо справжньої емпірики їхньої нової приватности. Поряд з політекономією у XVIII ст. з'являється, ще одна буржуазна наука. Резонерство збуджує інтерес до психології, який починає жевріти в доступних для суспільства осередках культури: у читальному залі і в театрі, у музеях і на концертах. І допоки культура набуває форми товару і доволі своєрідно перетвориться на "культуру" (як щось таке, що видає себе за сутність заради себе самої), її використовують як дозрілий для дискутування предмет, за допомогою якого віднесена до публіки суб'єктивність намагається порозумітися сама із собою.

Літературна відкритість аж ніяк не автохтонно громадянська, вона зберігає в собі деяку спадковість від репрезентативної відкритости князівського двору. Мистецтво відкритого резонерства навчає бюргерський авангард освіченого середнього стану комунікативности з "елегантним світом", з придворно-аристократичним товариством, яке, звісно, в міру того, як новий державний апарат набуває незалежности від персональної сфери монарха, все більше й більше відривається від двору й формує у місті власну противагу. "Місто" не лише економічно виступає осередком життя громадянського суспільства, в культурно-політичному протиставленні "дворові" воно передусім виказує ранню літературну відкритість, яка знаходить свої інституції у кав'ярнях, салонах та застільних товариствах. Спадкоємці колишнього гуманістично-аристократичного суспільства при зустрічах з громадянськими інтелектуалами у світських бесідах, що переходять майже до відкритої критики, наводять мости між залишковою формою вимираючої, придворної, та предтечею нової, громадянської, відкритости.

Із належними застереженнями щодо пов'язаного зі схематичністю викладу спрощення, обриси громадянської відкритости у XVIII ст. можна зобразити як схему соціальних просторів:

Приватний простір Сфера державної влади

Громадянське суспільство політична Держава (Простір товарообігу відкритість (Простір "поліції")

та суспільної праці)

Літературна відкритість

(клуби, преса)

Родинна замкнутість

(Ринок товарів культури) Двір

(Бюргерська інтелігенція) "Місто" (Аристократично-

придворна

спільнота)

Найважливіша для нашого контексту лінія розділу між державою і суспільством відмежовує відкриту сферу від приватного простору. Відкритий простір обмежується державною владою. Його ми ще відносимо до двору. В приватному просторі також існує своєрідна "відкритість", це відкритість приватних осіб. Тому всередині зайнятого приватними особами простору ми розрізняємо приватну сферу і відкритість. Приватна сфера торкається громадянського суспільства у вужчому сенсі, тобто простору товарообігу та суспільної праці; туди ж входить і родина разом із власною сферою інтимного. Політична відкритість проступає з літературної, через громадську думку вона ознайомлює державу із запитами і потребами суспільства.

В.Лісовий

Феномен громадянства

1. Хто є громадянином?

У сучасній Україні слово "громадянин" більшість людей пов'язує тільки з громадянством або підданством. Громадянство або підданство у сучасному розумінні – це певний правовий статус особи, якого особа набуває разом зі здобуттям громадянства. Громадянином даної держави вважається особа, що набула такого статусу у відповідності з законом про набуття громадянства. Статус громадянина передбачає виконання ним деяких обов'язків або, інакше, повинностей, разом з тим громадянин має і деякі переваги або права (у порівнянні, наприклад, з іноземцем чи людиною без громадянства). Хоча сьогодні слова "громадянство" і "підданство" часто застосовують як синоніми, але вони мають різне походження, різну етимологію. Слово "підданство" походить від феодальної установи васалітету: васалом у середні віки у Західній Європі називалась людина, що одержувала від могутнішого феодала земельну ділянку у своє володіння та заступництво, за що, в свою чергу, повинна була виконувати деякі повинності. Васал мав деякі права ("вільності"), але тільки ті, які дарував йому його сюзерен-заступник. Підданий не міг діяти всупереч волі свого заступника – він мусів коритися йому. Звідси зрозуміло, чому слово "підданий" і сьогодні застосовують у значенні, протилежному слову "громадянин": кажуть "він підданий, а не громадянин". У цьому протиставленні слово "громадянин" застосовується не для позначення громадянства, а в своєму посутньому, вагомішому значенні.

Loading...

 
 

Цікаве