WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Класичними країнами з двопартійною системою є Великобританія і особливо Сполучені Штати. Республіканська і Демократична партії США, Консервативна і Лейбористська партії Великобританії мають більш як вікові традиції політичної боротьби, а виборче законодавство цих країн сприяє існуванню саме цієї системи.

Ідеологією трьох з чотирьох згаданих партій можна вважати неоконсерватизм (в класичному вигляді — Консервативної і Республіканської партій, а ідеологією Лейбористської партії — соціал-демократію). Для американських партій характерним є кадровий тип членства, тоді як для англійських — масовий. Структура керівних органів у них децентралізована, методи і засоби діяльності — парламентські. Соціальна база залишається надкласовою, партії орієнтуються на усі суспільні верстви з певними регіональними особливостями в США (промислова північ і аграрний південь) і ідеологічними в Британії.

Високий рівень стабільності двопартійної системи пояснюється не тільки однопартійним складом уряду, а й можливістю передбачати зміни, оскільки кількість їх варіантів зростає. Це саме стосується й ефективності, хоча тут свої особливості мають США у зв'язку з президентською формою правління, за якою опозиція (щодо президента і уряду) може мати більшість у Конгресі. В цьому полягають позитивні моменти системи. Хибами її є як надмірна концентрація сил на суто міжпартійну боротьбу, так і певний консерватизм традицій виборчого процесу (як правило, більшість округів дістаються в спадок кандидатам від однієї з партій і навіть сімейним кланам колишніх депутатів).

Система обмеженого плюралізму характеризується наявністю багатьох політичних партій, репрезентацією в парламенті лише декількох партій, репрезентацією в уряді лише деяких з представлених у парламенті партій, відсутністю позасистемної опозиції, демократичним політичним режимом.

Залежно від механізму формування уряду серед систем обмеженого плюралізму розрізняють однопартійне правління, двоблокову і мультипартійну коаліції.

За першого варіанту уряд формується партією, що здобула абсолютну більшість голосів на парламентських виборах. Типовим прикладом є Іспанія, де офіційно зареєстровано близько 250 політичних партій і організацій, у парламенті представлено 8 партій, а уряд сформовано соціалістичною партією, яка перемогла на виборах 1986 року. Так само формується уряд і в Індії.

Двоблокова коаліція утворюється, коли уряд формується одним з двох блоків, що переміг на виборах. Блоки, як правило, мають відносно стабільний характер. Прикладом тут є ФРН, де з 1969 по 1982 рік уряд формував блок соціал-демократів з вільними демократами (СДПН — СвДПН), а постійний блок християнських демократів з християнськими соціалістами (ХДС/ХСС) перебував у опозиції. З 1982 року ролі змінилися, оскільки СвДПН розірвала блок з СДПН і ввійшла до коаліції з ХДС/ХСС, яка й перемогла на виборах. Схожа система діє і в Австрії. Двоблокову коаліцію ще називають "модифікованою двопартійною системою", зважаючи на наявність двох сильних партій, жодна з яких, одначе, не має абсолютної більшості в парламенті, а тому змушена шукати союз з третьою.

За мультипартійної коаліції уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті згідно з результатами виборів. Стабільна мультипартійна коаліція діє в Швейцарії, нестабільні — в Італії, Бельгії, Нідерландах тощо. В другому випадку уряд може змінюватися по декілька разів за одну легіслатуру парламенту (термін від виборів до виборів).

За ідеологією партії, що утворюють урядові коаліції, можуть належати до будь-якого з п'яти випадків, але найчастіше зустрічається соціал-демократія, неолібералізм і неоконсерватизм. Організаційна структура їх, як правило, масова і децентралізована, методи і засоби діяльності — парламентські. Соціальна база партій досить різноманітна і здебільшого "надкласова".

Система обмеженого плюралізму найдосконаліша, оскільки в ній відсутні антисистемні партії і двосторонні опозиції, усі партії орієнтовані на участь в уряді, можлива їх участь в коаліційних кабінетах. В умовах обмеженого плюралізму ідеологічне розходження між партіями не є великим, має місце двополюсна коаліційна конфігурація і центроспрямована конкуренція. Водночас стабільність і ефективність системи обмеженого плюралізму багато в чому залежать і від конкретно-історичних умов, традицій коаліційного представництва. Сьогодні серед численних європейських держав з такою системою хіба що Швейцарія може вважатися зразком стабільності та ефективності партійної системи обмеженого плюралізму.

Система поляризованого плюралізму має такі ознаки: наявність багатьох політичних партій, гострота ідеологічного розмежування між ними, присутність серед політичних партій позасистемних, формування уряду партіями центру, наявність двосторонньої (двополярної) деструктивної опозиції, демократичний політичний режим.

Типовим прикладом країн з поляризованою системою в різні роки були Франція і Італія. У першій роль партій центру виконували ліва Французька соціалістична партія (ФСП) і праве Об'єднання на підтримку Республіки (ОПР), роль лівої деструктивної опозиції — Французька комуністична партія (ФКП), а правої — Національний фронт (НФ). У другій роль партій центру виконували права Християнсько-демократична партія (ХДП), ліва Соціалістична партія Італії (СПІ), лівоцентристська Соціал-демократична партія Італії (СДПІ) та деякі інші нечисленні партії, лівої деструктивної опозиції — спочатку Італійська комуністична партія (ІКП), а згодом після поступової модернізації ідеологічних засад у напрямі соціал-демократії — сумнозвісні "червоні бригади", правої деструктивної опозиції — Італійський соціальний рух — Національні праві сили (ІСР — НПС).

Як бачимо, ідеологічний спектр партій в умовах поляризованої системи охоплює усі можливі різновиди ідеологій, що і визначає запеклість боротьби на політичній арені. Роль лівої деструктивної опозиції виконують, як правило, прокомуністичні політичні сили, а правої — неофашистські. За організаційною структурою усі партії — масові, при цьому якщо для партій центру характерна децентралізована схема взаємодії між керівними і місцевими органами, то для обох полюсів опозиції — жорстко централізована. Відповідно методи й засоби діяльності партій центру парламентські, а партій опозиції – від парламентських до авангардистських, деструктивних за засобами дій. Соціальна база й електорат усіх цих партій відповідають їх ідеологічним засадам, при цьому типовою є орієнтація партій, особливо центристської коаліції, на усі соціальні верстви.

Стабільність та ефективність функціонування системи поляризованого плюралізму прямо пропорційні поточній стабільності, міцності коаліції центристських сил. Останнє особливо стосується Італії, де на відміну від Франції уряд формується у коаліційному складі. Тільки протягом останніх десяти років Італію спіткали сім урядових криз, що скінчилися відставкою коаліційних урядів. Тому система поляризованого плюралізму хоча й значно стабільніша від атомізованої, проте меншою мірою стабільна, ніж двопартійна система чи система обмеженого плюралізму.

Атомізована система характеризується наявністю багатьох політичних партій або їх повною відсутністю, нечисельністю і незначною впливовістю, присутністю серед політичних партій позасистемних, формуванням уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції, демократичним або авторитарним політичним режимом. Сьогодні атомізована система поділяється на системи крайнього плюралізму і авторитарної псевдопартійності.

Перша в цілому властива усім республікам колишнього СРСР і більшості країн Східної Європи. Багаторічна комуністична олігархія змінилася тут на широкий конгломерат порівняно невеликих (в середньому 1000, не більше 10 тис. членів) політичних партій. Так, нещодавно кількість партій у Польщі сягала 132, у Грузії — 79. В умовах крайнього плюралізму формування урядів відбувається або на широкій коаліційній основі, як у країнах Східної Європи, або за позапартійними критеріями, як у республіках колишнього СРСР. За ідеологічним спрямуванням політичний спектр надзвичайно широкий – від традиційних "ідеологічних" партій до таких екзотичних, як польська Партія любителів пива (на виборах до Сейму в 1990 році була четвертою, отримавши 16 депутатських мандатів). Так само широко різняться ці партії й за іншими базовими характеристиками.

Друга система — авторитарної псевдопартійності — насамперед притаманна деяким країнам Латинської Америки (Уругвай, Парагвай, Гаїті). Тут існує багато партій, між якими точиться конкурентна боротьба, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні бувають у руках військової верхівки, що стоїть над партіями і традиційними інститутами парламентської чи президентської демократії.

Loading...

 
 

Цікаве