WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Легко бачити: багатотиповий поділ на відміну від однотипового враховує таку важливу ознаку політичної системи, як ступінь фрагментації політичної влади, а це дає необхідний матеріал для дослідження партійної конкуренції й опозиції, що, в свою чергу, справляє чималий вплив на формування урядових коаліцій та на їх життєздатність. Схема Гаврилишина ж наголошує не на кількісному критерії "в чистому вигляді", а на певних якісних моментах політичних змагань, пов'язаних з боротьбою за владу і співпрацею при владі. При цьому до системи типу противаги Б.Гаврилишин відносить не тільки класичні двопартійні системи (Великобританія, США), а й ті мультипартійні (за Дюверже) системи, де уряд одноосібно формує та партія, яка отримує найбільшу кількість мандатів на виборах (Іспанія), а до систем типу співпраці — ті, де уряд формується стабільною коаліцією з декількох партій (Швейцарія).

Схема Сарторі відрізняється від попередніх типологій передусім детальнішою класифікацією, що враховує певні якісно функціональні ознаки в суто кількісних одно-, дво- і мультипартійних схемах, її й візьмемо як базову для подальшого розгляду проблеми, особливо в контексті стабільності й ефективності відповідної партійної системи.

Зазначимо, що стабільність партійної системи залежить від ступеня тривалості її існування в сформованому вигляді, а ефективність — від ступеня реалізації програми дій правлячої партії (партій).

Оскільки партійна система є важливою складовою частиною політичної системи суспільства і держави, то від стабільності першої безпосередньо залежатиме й стабільність політичної системи в цілому, зокрема тривалість існування уряду в даному складі, урядових коаліцій, парламентських міжпартійних угруповань. Так само від ефективності партійної системи залежатиме й ефективність системи політичної. Така залежність виявляється насамперед у тому, наскільки адекватно проголошеним намірам реалізується передвиборча чи поточна програма партії або партійної коаліції, що перемогла на виборах.

Однопартійна система характеризується існуванням тільки однієї легальної партії з забороною утворення інших, первинною і домінуючою роллю партії в державі, зрощенням партійного апарату з державним, тоталітарним політичним режимом.

Однопартійна система існувала в 20-40-х роках в Італії, в 30-40-х роках у Німеччині, в 20-80-х роках у Радянському Союзі. Сьогодні ще продовжує існувати в Китаї, на Кубі, в Північній Кореї, Іраку та деяких країнах Африки (Кенія, Сомалі, Лівія, Гвінея-Бісау та ін.).

Для партії, що одноосібно діє в цій системі, характерна ідеологія комунізму, фашизму або близька до однієї з них, масовий тип членства, централізована структура керівних органів, авангардизм методів і засобів діяльності, соціальна база передусім у середовищі національної бюрократії та в люмпенізованих низах, безумовний авторитет лідерів (вождизм, фюрерство). І який би різновид тоталітарного режиму — комуністичний чи фашистський — ми не взяли, скрізь в історії однопартійна система призводила до повсякденного нехтування в масовому масштабі елементарними правами і свободами людини.

На перший погляд може здатися, що саме однопартійна система спроможна забезпечити найбільш високий рівень стабільності й ефективності функціонування державних інституцій. Заради справедливості слід сказати, що відсутність політичної конкуренції давала можливість деяким тоталітарним режимам на початковому етапі свого існування (коли переважна маса населення була найбільш стомлена від бездіяльного абстрактно-демократичного правління) загалом підвищити позитивну вагу насамперед економічних показників життєвого рівня. Це стосується фашистських режимів муссолінівської Італії наприкінці 20-х на початку 30-х років та гітлерівської Німеччини середини 30-х років. Цьому тимчасовому піднесенню сприяв і той фактор, що однопартійне панування фашистського типу на відміну від комуністичного не знищило економічної основи свободи людини — приватної власності. Комуністичний режим шляхом оперативної мобілізації виробничих і людських ресурсів спромігся одержати перемогу в війні і швидко відродити зруйноване господарство.

Але ці тимчасові успіхи однопартійного правління (про їх людську ціну ми не говоримо) не можуть виправдати кінцевої нестабільності і неефективності системи, що підтвердилось і підтверджується швидким крахом як фашистських, так і комуністичних (саморуйнування "соціалістичної співдружності" наприкінці 80 — на початку 90-х років) режимів. Ці загальні хиби однопартійної системи пояснюються з точки зору теорії політичного плюралізму, фундаментальним положенням якої є принцип багатоцентровості влади. Одноцентровість влади, неминуча при однопартійній системі, вимагає величезних зусиль для підтримки мінімально необхідного рівня функціонування державних інститутів, що відвертає увагу від завдань їх модернізації. Зрештою, така система, вкрай перенапружена, починає давати збої, поштовхом до яких можуть бути як зовнішні (наприклад, різке падіння цін на сировину на світовому ринку), так і внутрішні (зростання протиріч у середовищі пануючої еліти) фактори. А оскільки система функціонально орієнтована лише на самозбереження і не пристосована до самовдосконалення, то ці збої неминуче приводять до її загального краху. Саме таким чином пояснювали свої висновки і відомий американський політолог 3.Бжезінський, і наш співвітчизник доктор Б.Гаврилишин, і багато інших, які передбачали падіння однопартійної системи і комуністичного політичного режиму.

Гегемоністська система вирізняється: наявністю декількох політичних об'єднань; панівним становищем однієї партії при відсутності політичної конкуренції; визнанням іншими об'єднаннями (союзниками) керівної ролі правлячої партії (гегемона); інтеграцією об'єднань-союзників у систему державної влади, здійснюваної партією-гегемоном; організаційною автономією об'єднань союзників; політичним режимом, близьким до тоталітарного.

Гегемоністська система була типовою у 50—80-х роках для соціалістичних країн Східної Європи. Польський політолог А.Боднар серед причин виникнення "союзницьких партій" називає необхідність знайти "форми передачі впливу комуністичної партії на середовище, на яке для комуністів безпосередньо це зробити було важко (фермери, дрібні підприємці тощо). Для партії-гегемона усі базові характеристики тотожні відповідним характеристикам однієї партії. Відмінності між партіями-союзниками навряд чи є сенс розглядати, оскільки в умовах відсутності міжпартійної передвиборчої боротьби вони суто абстрактні за змістом.

З точки зору стабільності та ефективності усе сказане щодо однопартійної системи в своїй основі стосується систем з партією-гегемоном. З крахом комуністичного режиму в країнах Східної Європи цей тип партійної системи фактично відійшов у минуле.

Система домінування характеризується наявністю декількох політичних партій, тривалою (понад 25 років) і безперервною перемогою однією з партій у конкурентній боротьбі на виборах, одноосібним формуванням домінуючою партією складу уряду, наявністю фракцій різних партій у парламенті і муніципалітетах при наявності більшості (абсолютної чи відносної) у правлячої партії, демократичним політичним режимом.

Класичними країнами з партійною системою домінування є Швеція і Японія. Соціал-демократична партія робітників Швеції (СДПРШ) була правлячою в періоди з 1932 по 1976 і з 1982 по 1991 роки. Ліберально-демократична партія Японії (ЛДПЯ) безперервно формує уряд, починаючи з 1955 року.

Для згаданих тут партій характерні ідеологія лівої соціал-демократії (Швеція) та неолібералізму (Японія), масовий тип членства та децентралізована структура керівних органів, парламентські методи й засоби діяльності, "надкласова" соціальна орієнтація на усі суспільні групи з відповідними пріоритетами, що випливають з ідеології.

З усіх партійних систем, характерних для демократичних режимів, система домінування могла б вирізнятися вищим рівнем стабільності, що зумовлено однопартійним складом уряду і більшістю в парламенті. Це сприяло б успішному втіленню в життя своєї програми дій. Але в умовах існування політичного плюралізму багаторічне утримання влади однією партією призводить як до надмірних зусиль щодо підтримки "статус-кво", так і до надмірної бюрократизації управлінських структур. Сьогодні ці процеси спостерігаються і в Швеції, де масове невдоволення діяльністю соціал-демократів призвело їх до поразки парламентських виборах, і в Японії, де виникла нова партія, здатна, за деякими оцінка серйозно конкурувати з лібералами.

Двопартійна система відзначається: наявністю кількох політичних партій; існуванням двох партій, значно потужніших від інших; формуванням складу уряду однією з двох партій, що перемогла на виборах; впливовою опозицією з боку партії, яка програла вибори; демократичним політичним режимом.

Loading...

 
 

Цікаве