WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Політична ідеологія та політичні партії - Реферат

Так, ці настільки різнорідні, власне кажучи, між собою не пов'язані чи лише дуже слабко пов'язані три пари співвідносно протилежних тенденцій у силу своєрідних історичних умові з кінця XVIII в. і протягом XIX в. грунтовно пов'язалися між собою і спільно утворили ту характерну для цієї епохи протилежність, яку ми називаємо боротьбою між "правими" і "лівими". Однак у даний час історична ситуація вже настільки змінилася, що цілісність цих понять значною мірою розхитана і самі вони тому власне кажучи застаріли, є непридатні для орієнтування у змісті найбільш гострих і істотних проблем сучасності й продовжують панувати лише через історичну інерцію думки, простіше говорячи — через недомислення.

Почнемо з того, що у більшості європейських країн ціль "лівих" прагнень уже здійснена. "Ліві партії" — демократи і соціалісти або є, за загальним правилом, пануючими, як у Франції, Німеччині й Англії, або уже встигли здати своє панування політичним новоутворенням, які ніяк не можна підвести під традиційне поняття "правих" (фашизм, комунізм). Можна було подумати, що панування "лівих" призводить лише до переміни місць між цими двома напрямками, не змінюючи їхнього змісту і сенсу, — тобто, що "праві" партії з пануючих перетворюються на опозиційні (що ми фактично й бачимо у більшості європейських держав). Однак ця проста видимість політичної емпірії ховає під собою набагато істотнішу зміну духовної реальності, не помічену через звичайне недомислення. Відомо, що "ліві", досягнувши влади, звичайно, принаймні почасти, перестають бути "лівими" — "правішають". Цей загальновідомий факт має не тільки життєво-практичне, але й принципове значення; політичний фронт змінює свій напрямок: "ліві", знаходячись при владі, одержують на досвіді державне виховання, навчаються розуміти і цінувати те, що раніш люто відкидали; "праві", відтиснуті в опозицію, навпаки, часто принаймні до деякої міри прилучаються до колишньої психології "лівих" і користуються їх гаслами. Так, одна з ознак, що утворюють поняття "правого" і "лівого", змінює своє місце: принцип свободи звичайно мало приваблює пануючих і є, природно, надбанням опозиції. Тому у новій ситуації вимога свободи значною мірою характеризує політичні прагнення, в інших ситуаціях іменовані "правими". Пануючий раціоналізм схильний відтепер вступати в сполучення з принципом державної опіки, традиціоналізм, навпаки, вимагає свободи. І якщо досвід "лівого" деспотизму чи захоплення державним централізмом навчає "правих" цінувати свободу, так що консерватори стають лібералами, не перестаючи бути консерваторами, то, з іншого боку, досвід анархії і смут, визначених небажанням "крайніх лівих" підкорятися навіть "лівій" державній владі, вчить "лівих", що єдина міцна основа свободи є державний порядок, підтримуваний сильною владою; на цьому шляху ліберали і демократи, не перестаючи бути собою, одночасно стають консерваторами; обидві обставини вже зовсім сплутують звичайні поняття.

Якщо ця зміна стосується перерозподілу першої і другої пари викладених вище ознак "правого" і "лівого" (а почасти і зміни самого змісту першої пари ознак) — то настільки ж істотна зміна відбувається і з місцем третьої з вищезгаданих ознак. Зі зникненням колишніх вищих класів чи з утратою ними політичного і суспільного впливу "праві" не тільки тактично-демагогічно повинні шукати собі опори в нижчих класах, але часто і принципово стають виразниками прагнень й інтересів тієї частини нижчих класів, що ще живе з ідеї традиціоналізму. "Праві" (чи, принаймні, відома їхня група) стають відтепер вождями частини народних мас, мріють про народне повстання й у цьому сенсі займають позицію "крайніх лівих". Незважаючи на свою гостру ненависть до "лівих" в інших відносинах, вони іноді солідаризуються з тими "крайніми лівими", що самі знаходяться в опозиції і не задоволені пануючою у державі лівою владою, і цей зв'язок вони виражають навіть у своїй назві ("націонал-соціалісти" у Німеччині). Звідси виникає багатозначний, дуже знаменний для майбутнього, розкол у колись єдиній "правій" партії — розкол настільки істотний, що перед ним старе загальне позначення обох груп як "правих" майже втрачає реальний політичний зміст. А саме, колишні "праві" розколюються на консерваторів-лібералів, що відстоюють інтереси свободи і культури, права освіченого прошарку на керівну роль у державі, і на реакціонерів, що спираються на прагнення черні і у будь-якому розвитку свободи і культури вбачають зло ліберальної демократії. Якщо обидві ці групи борють з пануючою демократією й у цьому сенсі є союзниками, то не можна за цією тактичною і полемічною єдністю випустити з уваги їхню радикальну протилежність: вони нападають на демократію, що знаходиться в проміжку між ними, із двох протилежних боків — хотілося б сказати: ліворуч і праворуч, якби ці терміни не мали уже свого особливого, що не підходить сюди, історично визначеного змісту. [...]

Друкується за: Франк С.Л. По ту сторону "правого" и "левого" // Новий мир. – 1990. – № 4. – С. 226—233.

А.Білоус

Основи теорії політичних об'єднань

1. Поняття політичної партії і політичного об'єднання

До політичного лексикону слово "партія" увійшло ще за часів Стародавнього Риму. Етимологія цього слова походить від латинського partic, що означає "частина". Відомий римський політик і оратор Ціцерон використовував слово "партія" так само, як і "фракція", в негативному сенсі, для означення "поганих, неблагородних союзів". Це тлумачення увійшло до історії. І для Дж.Вашінгтона у США, і для Лафайєта у Франції слово "партія" ще асоціювалось зі злом.

Серед західних політологів немає єдиної точки зору на визначення поняття політичної партії. Ця обставина пояснюється як складністю та багатоманітністю об'єкта дослідження, так і несхожими підходами до вирішення зазначеної проблеми, різними традиціями національних політологічних шкіл.

Найбільш відомими є кілька типів дефініцій політичних партій.

Це електоральний, в основу якого покладений передусім зв'язок партії з виборчим процесом. Партія визначається як "добровільна асоціація виборців, що прагне контролювати уряд шляхом завоювання перемоги на виборах та оволодіння завдяки цьому офіційними установами" (Васбі).

Основою структурної дефініції партії є особливості побудови останньої, фактори тривалості і безперервності її існування. Серед визначень поширене таке: партія — "об'єднання людей, що має свою особливу структуру" (Дюверже).

Loading...

 
 

Цікаве