WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне пробудження східної України (1989 р.) - Реферат

Політичне пробудження східної України (1989 р.) - Реферат

Реферат на тему:

Політичне пробудження східної України (1989 р.)

Східна Україна (до якої автор відносить Донецьку, Луганську, Харківську області) [1] як один із важливих промислових та політичних регіонів України відігравала та відіграє значну роль у формуванні громадсько-політичної ситуації у державі. Саме тут наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX ст. розгорнувся потужний робітничий рух, було створено та відтворено низку впливових політичних та громадських організацій. Цей регіон є значним й з точки зору формування політичної еліти України. На наш погляд, історична регіоналістика є ще мало дослідженим, але перспективним науковим напрямом, який відкриває широкі можливості для вивчення регіонів із притаманною їм специфічністю розвитку.

Історії громадських об'єднань України у новітній період присвячено багато праць українських та зарубіжних вчених [2], проти лише деякі з них містять фрагментарні повідомлення про діяльність громадських об'єднань Східної України. Виключення становить лише проблема історії робітничого руху Донбасу, яка висвітлювалася у працях О.С. Наводкіна, В.М. Литвина, З.Г. Лихолобової, В.Ф. Бурносова, А.М. Русначенко та деяких інших авторів [3]. Історіографія проблеми діяльності громадських об'єднань у східних областях України у 80-ті - 90-ті роки XX століття досить обмежена і в основному представлена працями Т.Болбат, В.Ликова, О.Семичасної, С.Чабаненко, В.Білецького [4]. В цілому, аналіз історіографії дає змогу зробити висновок, що немає жодної праці, у якій би досліджувалася діяльність громадських об'єднань Східної України на першому етапі їх становлення (1989 р.).

У даній статті поставлена мета показати початок становлення на Сході України нових демократичних громадських об'єднань, а також виявити специфіку цього процесу на регіональному рівні. Автор планує продовжити своє дослідження у монографії за темою "Громадські об'єднання у східних областях України (1985 - 1996 рр.): історичний аналіз", що сприятиме формуванню цілісної концепції історії України новітнього часу.

Важливим чинником у політичному пробудженні Східної України стали вибори народних депутатів СРСР, які відбулися 26 березня 1989 року і проходили на альтернативній основі. Третина депутатів за новим Законом про вибори обиралася від громадських організацій. Для демократичних сил вибори стали важливим засобом впливу на маси, оскільки вперше у радянській історії постала можливість проводити зустрічі з виборцями, легально пропагувати свої погляди. Серед кандидатів в депутати, котрі не одержали необхідної кількості голосів, опинилися кілька партійних та господарських керівників різного рівня, в тому числі перший секретар Ворошиловградського обкому Компартії УкраїниІ.Ляхов. Вибори об'єктивно висвітлили реальну розстановку сил у суспільстві, справжні настрої людей, зменшення авторитету Компартії та її провідників; сприяли стрімкої політизації мас, пробудженню інтересу до громадсько-політичного життя. Активну участь у виборах взяли представники національних організацій та рухівські активісти.

Аналізуючи результати виборів, треба зауважити, що багато партійних функціонерів недооцінили новизну і складність виборчої кампанії, не врахували реальної розстановки сил, зайняли вичікувальну позицію. Вперше керівництво ЦК КПУ та місцевих партійних комітетів зіткнулося з тим, що на мітингах вівся масовий наступ на партію, її керівну роль в суспільстві, шельмувалися партійні кадри. На засіданні Політбюро ЦК КПУ при обговоренні цього питання (30-31 березня 1989 р.) приводилася така статистика: у період передвиборчої кампанії неформальні об'єднання (називалася їх кількість - 60 тисяч) провели 1200 мітингів та зборів, якими охопили 13 млн. осіб [5].

Партійні комітети Ворошиловградської області тісно опікували весь хід виборчої кампанії, намагаючись "отсіяти" небажених кандидатів. Проте, незважаючи на їх жорстокий контроль, результати виборів народних депутатів СРСР 26 березня 1989 року на Ворошиловгадщині були справжньою сенсацією. По Червонолучському територіальному виборчому округу № 416 вибори виграв безпартійний викладач гірничого технікуму М.Козирєв. Він отримав 126201 голосів виборців з 220028 (57 %). У Старобельському територіальному виборчому окрузі № 419 жодний кандидат не отримав 50 % голосів виборців. По Ленінському територіальному виборчому округу № 413 було "провалено" кандидатуру першого секретаря Ворошиловградського обкому КПУ І. Ляхова ("за" голосувало 108 776 виборців, "проти" - 152 858). Ці результати свідчили про стрімке падіння авторитету Компартії серед населення регіону. Тому на повторні вибори 14 травня 1989 року у цьому окрузі партійний апарат висунув міцну фігуру представника центру - голову Державного комітету УРСР з матеріально-технічного постачання П.Мостового. Його передвиборча програма була розмножена багатотисячним тиражем та зустрічалася скрізь в окрузі. У всіх інших кандидатів друкарська продукція зривалася "невідомими злочинцями". Агітаційні матеріали П.Мостового розповсюджувалися через кіоски "Союзпечаті". Сам кандидат активно включився до передвиборної боротьби. У своїх виступах перед виборцями він обіцяв вирішити проблеми, які не вирішувалися десятиріччями. Більшість виборців, як і раніш, повірили в обіцянки "крупного хозяйственника из Киева", хоча розповсюджувалися й рукописні листівки такого змісту:

"Нам товарищ Мостовой

Обещает рай земной ...

Раз в полгода прилетит

В летную погоду,

Чтобы знали наверху -

Нужен он народу".

Всього по Ленінському територіальному округу № 413 на цей раз було зареєстровано 7 кандидатів у народні депутати. Перемогу отримав П.Мостовий завдяки організованої партійним апаратом агітації, розпорошенню голосів виборців та "провінційному синдрому" населення по відношенню до представника вищої господарської номенклатури. Щоправда, депутатом П. Мостовий був менш місяця. Після переводу у Москву на значну посаду в уряді СРСР народний обранець забув про всі свої обіцянки населенню[6].

Восени 1989 року в цьому виборчому окрузі знову розпочалися змагання за депутатський мандант між демократами та реакційною частиною апарату Ворошиловградського обкому КПУ. На початку вересня 1989 року конференція трудового колективу станкобудівничого заводу імені Леніна висунула кандидатом у народні депутати СРСР Ю.Щекочихіна, журналіста "Літературної газети", відомого своїми демократичними публікаціями. Протидія його виборчої кампанії з боку партійних структур тільки підвищила популярність кандидата. 27 жовтня 1989 року на другому етапі виборів за Ю.Щекочихіна проголосувало 168947 виборців з 209036 (81 %). Демократія на Ворошиловгадщині отримала свою першу перемогу [7].

Цей приклад свідчить, що у виборчій кампанії 1989 року виявився феномен масової підтримки тих, хто зазнав критики з боку офіційних структур, та тих, хто виступив з різкою критикою інституцій влади, їх провідних представників. На ставленні виборців до кандидатів (комуністів-керівників) позначилося незадоволеність повільними темпами вирішення соціальних питань. До того ж місцеві органи Компартії України тривалий час виступали як господарсько-розпорядчі інституції і тому не мали достатнього досвіду політичної діяльності.

25 травня - 9 червня 1989 року проходив I з'їзд народних депутатів СРСР, який безперечно стимулював поширення гласності та плюралізму. Хоча на ньому чисельно переважали представники партноменклатури, ініціативу перехопили демократично налаштовані депутати. Робота з'їзду транслювалася по радіо і телебаченню. Громадяни вперше стали свідками відкритої політичної боротьби різних сил. Процес демократизації країни впевнено набирав сили. Влітку 1989 р. на багатотисячних мітингах у Києві, Львові, Харкові та деяких інших містах лунали заклики до народних депутатів СРСР від України домагатися на з'їзді законодавчого оформлення політичного та економічного суверенітету республіки, ліквідації диктату союзних міністерств, знищення цензури і забезпечення свободи слова, права громадських організацій користуватися державними ЗМІ [8].

Влітку 1989 року Верховна Рада України ухвалила закони "Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР" та "Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР", які були більш демократичні, ніж попередні законодавчі акти. Передбачалося обрання альтернативних кандидатів, висування кандидатів від громадських організацій тощо. Саме останнє положення сприяло легалізації нових громадських об'єднань. Значну роль у демократизації виборів відіграла міжрегіональна депутатська група від України, яка розробила один з варіантів проекту законів про вибори. У листопаді 1989 року на Пленумі ЦК КПУ було ухвалено передвиборчу програму Компартії України та план організаційно-політичних та пропагандистських заходів, починаючи з етапу формування виборчих комісій (листопад 1989 - січень 1990 рр.).

24 червня 1989 р. у Політбюро ЦК КПУ обговорювалося питання "Про серйозні недоліки в організаторській і політичній роботі деяких партійних комітетів щодо протидії екстремістським, антисоціалістичним елементам", у яких "відсутня чітка програма такої роботи" (у тому числі Харківського обкому КПУ). Політбюро визнало, що "екстремістським, антисоціалістичним елементам у багатьох випадках вдається перехопити ініціативу в партійних, радянських органів, брати верх у постановці і обговоренні питань, які зачіпають корінні інтереси людей". У серпні С.Гуренко Л.Кравчук, М.Стріла та Б.Вихристенко звернули увагу вищого керівництва республіки на те, що у низці регіонів, особливо в містах Києві, Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Харкові почала ускладнюватися обстановка: "націоналістично та антирадянські настроєні особи організують масові несанкціоновані мітинги, демонстрації, маніфестації, висувають вимоги виходу України із СРСР, реабілітації петлюрівщині та бандерівщини". Політбюро КПУ в черговий раз зажадало від обкомів партії вжити "невідкладні заходи щодо стабілізації обстановки, недопущенню антирадянських, націоналістичних заходів" [9].

Loading...

 
 

Цікаве