WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства - Реферат

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства - Реферат

З-поміж закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, треба також виділити політико-технологічну закономірність. Нині ніхто не може заперечувати могутнього впливу розвитку техніки на динаміку політичних процесів. Цей зв'язок особливо наочний у таких сферах, як війна з її сьогоднішніми технічними можливостями знищення людства і всього живого на землі; науково-технічні досягнення в передових країнах і посилення їхнього політичного впливу на міжнародне співтовариство; широке залучення мас до політичних процесів під впливом радикальних технологічних і соціальних зрушень у суспільстві; залежність політичних подій від швидкості поширення й засвоєння інформації тощо.

Існує й цілий комплекс закономірностей, що відбивають дію внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя. Це передовсім розширення сфери політичного життя й підвищення його ролі в суспільстві, значення народних мас у політичному процесі, у розвитку демократії, самоврядування, у зміні політичних та державних форм.

До закономірностей політичного життя належать також: демократизація політичних відносин, зростання ролі "людського виміру" політичних процесів, підвищення ступеня соціалізації, гуманізації політичних відносин, що забезпечують цілісність суспільства. Усе повніше реалізується тенденція розвитку свободи творчості, свободи спілкування як основних цінностей та орієнтирів функціонування політичного життя, творчого потенціалу особистості, перетворення її в активного суб'єкта політичних процесів.

Однією із закономірностей політичного життя слід уважати тенденцію до зміцнення відносин громадянського суспільства, а саме: обмеження втручання політичних структур в управління різними сферами суспільного життя, зростання їх автономії від політики та держави.

Важливе значення для розкриття внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя мають закони структури, функціонування та розвитку, які вивчає політологія [12].

Політологічні закони структури визначають сутність форм та методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість та взаємозумовленість. У політиці виявляються закони багатьох зрізів, наприклад закон організації структурування політичних інститутів та ін. Одні з них відображають зв'язок елементів у окремих підсистемах, тоді як інші є чинними для груп підсистем або суспільства в цілому [13].

Одним із найважливіших законів політології є закон поділу влади, який у світовій та вітчизняній політології у своїх основних рисах (необхідності, загальності, повторюваності, інваріантності) ще недостатньо розроблений.

Закони функціонування політики характеризують її життєдіяльність як особливого організму. Ці закони розкривають суттєві й необхідні зв'язки між усіма структурними компонентами політичної сфери: політичними інтересами й політичною діяльністю, політичною діяльністю та політичними відносинами, політичною свідомістю й політичними інститутами тощо.

Важливу роль у політології відіграють закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин. Ці закони виступають як закони якісних перетворень на підставі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Закони розвитку виявляються через багатоманітність форм взаємодії соціальних суб'єктів політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція, нейтралізація тощо). При цьому політична боротьба виступає як засіб, а стабільність, життєздатність системи політичних відносин, збалансованість політичних інтересів — як мета.

Цілком природно, що з часом дослідники зможуть відкрити ще й інші закони політології, бо наші уявлення про політичні інститути й процеси постійно поглиблюються, виникають нові явища, що розвиваються за власними законами. Політологія (як і всі суспільні науки) взагалі характеризується надзвичайним динамізмом та рухливістю.

Однак необхідно визнати, що навряд чи пощастить у недалекій перспективі розробити вірогідну теорію політологічних законів і перейти від гіпотез (а частіше — від суб'єктивiстських припущень дослідників) до справжньої науки. Доки емпірична політологія та соціологія не матимуть необхідної кількості матеріалу, який би характеризував розвиток нашого суспільства в спокійні та в переломні періоди, доки обробка цього матеріалу не здійснюватиметься достатньо швидко, щоб не відставати від проблем, які залишаються актуальними, доки висновки вчених не будуть спрямовані на сьогоднішній, а не на вчорашній день, доти політологія не стане вповні сучасною наукою, яка спирається на загальну теорію.

У процесі вивчення політичних явищ політична наука користується різними методами дослідження. Виходячи з того, що у сферу інтересів науки про політику входить величезна за своїми масштабами соціальна практика, політологія використовує власне всі методи інших соціальних наук: філософські, правові, соціологічні, історичні, математичні, логічні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання тощо). Із суто теоретичних методів можна назвати такі: теоретичний експеримент, математична формалізація, гіпотетично-дедуктивний метод, метод поступового руху від абстрактного до конкретного, метод історичного описування тощо.

Для більшості політологів як на Заході, так і в нас, в Україні, загальною методологічною основою досліджень залишається діалектичний метод. Він визначається конкретно-історичним підходом до аналізу явищ дійсності, урахуванням впливу на політичні явища багатьох різноманітних факторів, що діють у суспільстві, визнанням пріоритетної дії економічної сфери життя су-спільства, розглядом усіх політичних явищ і подій у їхньому розвитку та взаємозв'язку тощо.

У політичних дослідженнях суттєве значення мають системний підхiд та структурно-функціональний аналіз. Зміст системного підходу становлять філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого й частин, взаємодії системи з середовищем, загальні закономірності функціонування й розвитку систем, структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних систем.

Системний аналіз політологи вважають особливо важливим у пізнавальному відношенні. Системний підхід було запозичено з інших галузей знань (кібернетика, теорія інформації). Проте в науці є дуже поширеною думка, що першим прикладом використання цього методу в гуманітарній галузі знання став аналіз структури суспільно-економічної системи капіталізму, зроблений К. Марксом. Цінність і важливість такого підходу полягає у цілісному сприйнятті об'єкта дослідження та загальному аналізі зв'язків між окремими елементами в межах широкого цілого. Як засвідчують теоретичні дослідження, системний аналіз політичних явищ і процесів може охоплювати дослідження політичної системи в цілому (наприклад, політичної системи України, США, Німеччини тощо), окремих частин політичних систем — підсистем (наприклад, законодавчої, виконавчої та судової влад, партійної системи, системи профспілок, системи місцевої влади тощо); елементів політичної системи (політична партія, уряд, громадянин тощо).

У другій половині ХХ століття значного поширення в західній (особливо американській) політологічній школі набули біхевіористські методи, тобто способи дослідження суспільних (політичних) явищ через вивчення та спостереження поведінки окремих людей і суспільних груп. Отже, визначальною в підході до розуміння цих методів стає категорія "політичної поведінки", основним змістом якої є дії людини, що виконує певну політичну роль. Вивчення політичної поведінки особи має на меті отримання певної емпіричної інформації з допомогою або безпосереднього спостереження, або здобуттям опосередкованої інформації через експеримент, анкетування, інтерв'ю, аналіз документів тощо.

Використання біхевіористського методу в науці про політику полягає в тому, що політика як суспільне явище характеризується передовсім індивідуальним виміром, а всі інші соціальні форми діяльності вона виводить саме з аналізу поведінки індивідів, між якими існують групові зв'язки. Такий підхід бере за спонукальний мотив участі людини в політиці її психічну орієнтацію, яка пов'язана з її відчуттями, емоціями, волею, темпераментом тощо. Ось чому участь людей у політиці накладає на неї неповторний відбиток. Біхевіористські методи дослідження ще недостатньо використовуються у вітчизняній політології і не тільки через їхні об'єктивні недоліки, а ще й тому, що в недалекому минулому їх не визнавала радянська наука, а відтак і вивчення цих методів було цілком зайвим.

Loading...

 
 

Цікаве