WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства - Реферат

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства - Реферат

2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ,ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ

Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світової політичної думки виявлявся в практичній забороні самих термінів "політологія" та "політолог" або у вживанні їх як образливих. Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологією. Історія 30—50-х років багато в чому повторилася у 70—80-ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальної політології аргументувалося тим, що її проблематика начебто повністю вичерпується предметом "наукового комунізму".

У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософії, теорії соціалізму, політичної економії, історії тощо. Лише у 70-х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну науку, причому політологія найдовше мала ярлик "лженауки", оскільки розглядалася як реакція буржуазної ідеології на переможне поширення у світі марксизму-ленінізму.

у зарубіжному суспільствознавстві політологія посідає одне з чільних місць. Ще в античній суспільній думці політика поряд з філософією була однією з головних наук. Так, у "Нікомаховій етиці" видатний мислитель того часу Арістотель приділяє їй одне з провідних місць у своїй класифікації наук. В ієрархії Арістотеля політика розглядається як найважливіша наука, оскільки її функція пов'язана з основною суспільною метою — погодженням всезагального добробуту з добробутом окремих людей через управління людським співжиттям. Інші ж науки пов'язані лише із засобами досягнення цієї гармонії [2]. Отже, політичні знання раніше за інших стали об'єктом зацікавлення мислителів минулого, але політична наука у своєму конституюванні, хоч як парадоксально, відстала від інших суспільних наук. Майже до другої половини ХІХ століття політологія була в тіні інших наук: філософії, юриспруденції, історії.

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології су-спільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т. п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки [3].

Тривалий час демократично налаштовані політики пояснювали невдачі політичних реформ у колишньому СРСР у 60-і роки та в період так званої перебудови тиском апарату, діями консерваторів. Багато хто й сьогодні в Україні труднощі здійснення політичних перетворень пов'язує з протидією та саботажем старої й нової бюрократії.

Що ж, трохи правди в цьому є. Але не менш важлива причина того, що демократизація "пробуксовує", полягає у самовідчуженні рядових громадян від політичних процесів. Соціологічні дослідження, що проведені в Україні різними службами, у тому числі й європейськими, показують низький рівень інформованості основної маси населення відносно найважливіших політичних подій, непідготовленість їх до політичної діяльності, негативне ставлення до політики взагалі, небажання взяти на себе особисту відповідальність за керівництво державою, діяльність політичних партій та організацій.

Аналіз громадської думки свідчить, що в Україні досить низько оцінюється політична діяльність партій і рухів, професійна політична діяльність взагалі. Так, соціологічні опитування показали: позитивно ставляться до професійної політичної діяльності лише 16% респондентів, негативно — майже 51%, 23% не визначились, а 6% до неї цілком байдужі. Характерно, що з віком негативне сприйняття політики як професії посилюється [4].

Політичні партії не справляють відчутного впливу на політичну соціалізацію значних верств населення, їм довіряють лише 10%. Пильну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32%, читає політичні статті в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7%, беруть участь у політичних мітингах 5%, у суспільно-політичній діяльності — 4% громадян [5].

Свобода від політики в нас чомусь ототожнюється зі свободою як такою. Відтак для успішного втілення в життя політичних реформ, крім змін у економічному та соціальному житті, необхідним компонентом стає й ефективна система політичної освіти та політичного виховання. Вирішенню цієї проблеми багато в чому має сприяти вивчення політології, організація наукових досліджень політичних процесів.

Політика є об'єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягає специфіка політології як науки? Для відповіді на це запитання треба насамперед нагадати, що політику, крім власне політології, вивчають ще п'ять основних типів, або циклів суспільствознавчого знання: філософський, соціологічний, право- і державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний.

Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку та компонент людської цивілізації; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаємодії підсистем власності та духовної культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджує "прикордонну" сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні.

Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить "душу й серце" політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не торкається окремих аспектів політики і не вивчає політику поряд з іншими, неполітичними об'єктами. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об'єкт і, по-друге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Loading...

 
 

Цікаве