WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціальна політика - Реферат

Соціальна політика - Реферат

Така характеристика соціальної структури можлива лише на засаді концепції соціальної стратифікації, що враховує всю багатовимірність соціальної побудови суспільства і виходить з таких критеріїв, як влада, власність, професійно-трудова діяльність і рівень освіти. У трьохелементній моделі класової структури, що раніше була поширеною в нас, ці критерії проголошувалися, але на практиці ігнорувалися. Так, власність не мала практичного значення, вона служила скоріше ідеологічною завісою, класів у їхньому справжньому значенні не існувало. Підставою для соціальної диференціації став перерозподіл, який роз'єднав усе суспільство на дві великі верстви: управлінську "верхівку" та рядових працівників.

Перехід до ринкової економіки, приватизація державної власності з необхідністю посилюють значення власності, яка тепер може стати реальним критерієм соціальної диференціації в Україні. З'являються вже нові соціальні групи, зокрема підприємці, в усіх сферах нашого суспільства зміцнюється підприємництво, орієнтоване на ефективну працю та отримання прибутків, котре має стати джерелом формування середнього класу, зростання кількості якого буде гарантом соціальної стабільності та розвитку суспільства.

У вивченні динаміки соціальних змін прихильники цієї теорії часто використовують формулу вертикальної та горизонтальної стратифікації. Згідно з такою формулою людина у своєму житті може переходити (підніматися або опускатися) з одного соціального рівня на інший. Або, залишаючись на одному рівні, пересуватися з однієї соціальної групи в іншу. Наприклад, людина із сім'ї кваліфікованого робітника, отримавши достатні кошти від батька, купила кафе, тобто піднялася за вертикальною стратифікацією до верстви дрібної буржуазії. Згодом вона за рахунок прибутку й коштів, що були отримані від продажу кафе, придбала середнє фермерське господарство, що означало перехід із соціальної групи міської дрібної буржуазії до сільської. Але та сама людина могла б і не отримати можливості для соціальних переміщень і залишитися в тій самій соціальній групі, до якої належав її батько. За сучасних умов у зв'язку з економічним і соціальним розвитком суспільства соціальні переміщення стають усе частішими.

Здійснення соціальної політики не може не зачіпати і такої проблеми, яка породжує все більшу тривогу як в Україні, так і в інших країнах СНД: зростання кількості і зміна складу маргінальних груп, що об'єднують людей, які переходять з одного класу, соціальної верстви в іншу, розриваючи свої попередні зв'язки. Слід особливо підкреслити, що ці люди перебувають на роздоріжжі. До останнього часу в нашому суспільстві були поширені традиційні маргінали — групи людей, які щороку міняли місця роботи й проживання (так, наприклад, на території колишнього СРСР їх кількість сягала 25 млн осіб.); це також студентство, молодь, яка закінчила школу й вибирала собі життєвий шлях; населення, яке мігрувало в місто або село. Після розпаду СРСР з'явилися і вже стали масовими такі нові маргінальні верстви, як біженці, вимушені переселенці (в Україні їх налічується понад 500 тис.), безробітні. Катастрофічне зростання безробіття як в Україні, так і в інших країнах СНД призводить до значного збільшення такої специфічної соціальної групи, як люмпени, що є дуже небезпечним, оскільки ці верстви втратили будь-які функціональні зв'язки із суспільством. Збільшення соціальної категорії люмпенів у суспільстві може перетворити їх у неконтрольовану силу, яка здатна на будь-які руйнівні дії. Ось чому в інтересах суспільства дуже важливо відновлювати, підтримувати, зміцнювати соціальні зв'язки представників цієї верстви. Для цього необхідно подбати про створення державної мережі професійної підготовки та перепідготовки, збільшення кількості робочих місць, соціальної адаптації та допомоги.

Важливе призначення соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дає змогу визначити якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому.

Суспільство може перебувати у двох станах соціального клімату. По-перше, це сприятливий соціальний клімат, що дає змогу ефективно розвивати економічну, політичну, духовну та інші сфери життя. У такому суспільстві відносини соціальних груп, етнонаціональних та інших спільностей характеризуються відносинами співробітництва, взаємодопомоги, партнерства. Такий соціальний клімат притаманний цивілізованому суспільству.

По-друге, це несприятливий соціальний клімат, характерною ознакою якого є соціальне напруження з конфліктом інтересів індивідів і соціальних спільностей. Головною причиною цього явища можна вважати недостатню погодженість протилежних інтересів окремих людей, соціальних груп та класів. Якщо вирішення соціальних суперечностей у суспільстві затягується надовго, це може призвести до небезпечного загострення соціальних проблем. Часто таку ситуацію у своїх вузькогрупових інтересах намагаються використати занадто честолюбні лідери, політики-невдахи, а то й просто злочинні угруповання.

Як свідчить суспільно-політична практика, тривале існування в суспільстві високого рівня соціального напруження є дуже небезпечним явищем, бо може призвести до розпаду суспільства і навіть до громадянської війни. Для запобігання такому розвитку подій владні структури повинні виявити глибинні причини соціального напруження, визначити способи й засоби його подолання, знайти соціально-політичні сили, які здатні нормалізувати політичну ситуацію та об'єднати всю здорову частину суспільства.

Ситуація, яка зараз склалася в соціальній сфері в Україні (та й в інших країнах СНД), поставила перед суб'єктами соціальної політики як пріоритетну проблему прогнозування, запобігання соціальним конфліктам та оперативного їх подолання.

Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства суб'єктивно протилежних інтересів, цінностей, цілей та тенденцій розвитку соціальних суб'єктів, пряме або непряме зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому соціальному порядку, це особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності [9].

Необхідно підкреслити, що суб'єктами соціального конфлікту можуть бути тільки люди, які виступають як індивідуально, так і спільно. Конфліктні відносини можуть виникати між індивідом і соціальною групою, оскільки інтереси індивіда і групи не завжди збігаються. Індивід також може вступати в конфліктні відносини із соціальними верствами, класами і навіть цілим народом або державою.

Слід звернути увагу на визначення соціальних функцій конфлікту. Однією з таких функцій є сигнальна, що характеризує конфлікт як показник певного стану суспільства. Де існує конфлікт, там у суспільних зв'язках і відносинах щось негаразд, щось потребує серйозних змін.

Близькою до сигнальної, але не тотожною їй, є інформаційна функція. Інформаційна суть конфлікту значно ширша, ніж проста вказівка на наявність соціальної невлаштованості. Розгортання, посилення, повороти конфліктної ситуації несуть певну інформацію про причини, які її породжують, а вивчення цих причин — важливий засіб пізнання суспільних процесів.

Динамічна функція соціального конфлікту полягає в прискоренні темпів просування до соціальних змін. Крім сказаного, можна назвати також прогресивну та регресивну функції конфліктів.

На особливу увагу заслуговує питання про способи врегулювання конфліктів.

По-перше, у разі будь-якого конфлікту величезне значення має проблема правильного визначення інтересів, що лежать в основі конфліктних подій. Це може стати вирішальним кроком до оволодіння конкретною конфліктною ситуацією.

По-друге, не менш важливим є пошук третейського суду для вирішення конфлікту. Досвід свідчить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його зусиль згода між сторонами була б взагалі неможливою.

По-третє, якщо зусилля для мирного врегулювання конфлікту з якоїсь причини не мають успіху, слід нарощувати активний потенціал, збирати і концентрувати сили, що здатні будуть вступити в боротьбу за умов відкритого зіткнення.

По-четверте, не слід піддаватися на провокації супротивника, заінтересованого у відкритому зіткненні, а треба залишатися до кінця послідовним прибічником мирного розвитку подій.

По-п'яте, треба всіляко сприяти тому, щоб у переговорах було задіяно якомога більшу кількість учасників, бо в цьому разі обов'язково виникатимуть додаткові варіанти виходу з конфліктної ситуації і легше буде знайдено шляхи до примирення.

По-шосте, необхідно приділити увагу не тільки діям і намірам можливих учасників конфлікту, союзників та супротивників, а й діям досі нейтральних сторін.

На закінчення треба наголосити, що тривале ігнорування в колишньому СРСР проблематики соціальних конфліктів призвело до того, що суспільні науки виявилися не готовими запропонувати державним, суспільним інститутам і політикам ґрунтовного теоретичного аналізу феномену конфліктності і практичних рекомендацій для врегулювання процесів розвитку конфліктних ситуацій. За цих умов стає надзвичайно актуальним завдання максимального засвоєння накопиченого світовою науковою думкою теоретичного багажу в галузі конфліктології, а також прискореного розвитку власних досліджень у цій науці, яка тривалий час у нас уважалася "зайвою". Остання обставина має для нас особливе значення, бо зараз Україна, як і інші країни СНД, є унікальною лабораторією, де проблематика конфліктів може досліджуватися на дуже багатому фактичному матеріалі.

Loading...

 
 

Цікаве