WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціальна політика - Реферат

Соціальна політика - Реферат

Реферат на тему:

Соціальна політика

1. Сутність соціальної політики та її структура

Свій життєвий шлях людина проходить у суспільстві. З моменту народження і до смерті її включено в соціальну сферу, яка охоплює все, що безпосередньо стосується людини в процесі її спільної з іншими людьми життєдіяльності. Саме так людина всебічно взаємодіє з тими, хто її оточує, засвоює встановлені норми життя суспільства і згідно з цими нормами будує власну поведінку.

Соціальне життя — це природно-історичний процес розвитку суспільства, який здійснюється за об'єктивними законами, це форма існування суспільства. Воно відбиває безперервний розвиток суспільства через взаємодію всіх складових його елементів, частин, структур. Нормальний стан соціального життя — це впорядковане функціонування всієї системи соціальних відносин між людьми, їхніми соціальними спільнотами.

Соціальна сфера [1] має надзвичайно багатоманітну, складну й динамічну структуру, яка характеризується цілою низкою взаємозв'язаних та взаємодіючих параметрів, що окреслюють соціальний простір, в якому живе, працює й відпочиває людина. Головними чинниками, що нині визначають розвиток соціальної сфери, є насамперед соціальне становище людини в суспільстві, котре визначається рівнем соціальної свободи особистості та можливості її самореалізації, наявність та ефективність її соціальної захищеності, характер взаємозв'язку особистих, групових та суспільних інтересів, зрілість життєвих потреб та можливість їхнього задоволення тощо.

Не менш важливими параметрами соціальної сфери є існуючі в суспільстві умови праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, міра їх відповідності стандартам сучасного суспільства; стан і динаміка соціальної структури, відносин між класами, соціальними верствами, іншими спільнотами; відносини людини й суспільства з навколишнім природним середовищем і т. п.

Реальний стан та рівень розвитку названих параметрів соціальної сфери залежить від багатьох обставин. Найважливішими з них є такі: рівень розвитку продуктивних сил, зміни у виробництві на базі досягнень науково-технічної революції, соціально-економічна модель розвитку (форми власності, характер господарського механізму і т. п.) суспільства; соціально-класова структура суспільства та рівень демократизації політичної системи; рівень розвитку духовної, у тому числі й політичної культури населення; масштаби та якість підготовки кадрів, а також характер і ефективність соціальної політики, яка є головним інструментом реалізації об'єктивних можливостей економічного, політичного й духовного потенціалів суспільства.

Що ж таке соціальна політика? Який зміст вкладається в це поняття? У політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб і інтересів людей та соціальних спільнот [2]. Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб'єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.

Як свідчить суспільна практика, соціальна політика покликана розв'язувати суперечності між поточними й перспективними інтересами суспільства, між інтересами класів, соціальних груп та верств, які (інтереси) зовсім не однакові. Соціальна політика постійно відповідає на запитання: інтереси яких соціальних груп задовольнити негайно, а яких груп пізніше, як саме можна задовольнити ці інтереси.

Ефективна соціальна політика в суспільстві [3] перебуває у нерозривному зв'язку з процесами всебічної демократизації політичної системи. гласність та вільне виявлення думок представників усіх груп і верств суспільства з питань соціальної та економічної політики є важливим засобом "зворотного зв'язку" органів управління з масами, надійним захисним механізмом суспільства від різного роду виявів волюнтаризму й суб'єктивізму в соціальній політиці. Добре налагоджений народний контроль над реалізацією соціальної політики — це, по суті, єдине ефективне знаряддя боротьби з корумпованістю посадових осіб та порушенням законів. У разі необхідності для вирішення особливо гострих і масштабних соціальних проблем можна використати й всенародні референдуми.

Активна соціальна політика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всі аспекти соціального життя, усі сектори соціальної сфери [4]. Ця обставина зумовлює й головні завдання у сфері державного регулювання та контролювання соціальної політики: надання пріоритетного значення соціальній орієнтації економіки, регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на засаді оптимального взаємозв'язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів; своєчасне виявлення й розв'язання соціальних суперечностей та конфліктів; сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвиток соціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва, науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхідних заходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні; створення дійових соціальних стимулів для високопродуктивної і якісної праці; дотримання в суспільстві (з урахуванням його об'єктивних можливостей) принципу соціальної справедливості, що є нагальною потребою внаслідок небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи. Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики в Україні.

Соціальна політика реалізується як через державні "одномоментні" рішення — соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. У соціальній програмі визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкретних завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу. Нерідко для формування соціальних програм застосовується так зване дерево цілей, що уможливлює системний виклад процесу просування від етапу до етапу реалізації програми [5].

Соціальне життя — це насамперед життєдіяльність людей, що входять у соціальні спільності (класи, соціальні верстви та групи тощо). Становище й роль соціальних спільностей суттєво різняться між собою, а їх сукупність становить соціальну структуру суспільства. Відтак соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих соціальних спільностейі відносин між ними [6]. Соціальна спільність — це реально існуюча сукупність людей, що характеризується певними ознаками. Вона може включати і кілька людей, і десятки мільйонів, може бути тимчасовою (наприклад, пасажири в автобусі, глядачі в театрі) і дуже стійкою (наприклад, нації, класи). Кожна людина належить до тих чи інших соціальних спільностей.

У процесі еволюції людства в соціальній структурі накопичуються зміни, які кінець-кінцем приводять до якісних структурних зрушень — появи нових соціальних спільностей, зміни або заміни старих. З розвитком суспільства його соціальна структура значно ускладнюється. Це породжується об'єктивними причинами й забезпечує суспільству сталість та можливість прогресувати.

Для визначення змін у соціальній структурі вчені пропонують декілька орієнтирів і підходів. Найбільший інтерес становлять теорії класів і стратифікації, що на даний момент є найпопулярнішими у фахівців та вчених, які опрацьовують теорію соціального життя суспільства. Марксизм основними елементами соціальної структури суспільства вважав такі масштабні спільності, як класи, тобто великі групи людей, що різняться місцем у системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, своєю роллю в суспільній організації праці, способами отримання й розмірами частки суспільного багатства [7]. Проте ця теорія недостатньо відбивала реальну соціальну структуру суспільства.

Розвиток суспільства протягом багатьох століть переконливо свідчить, що класи — тільки одна з форм суспільної організації.Їх роль у житті суспільства зовсім не залишається незмінною. Дедалі більшого значення набувають інші соціальні утворення (групи, соціуми, конгломерати тощо), що формують соціальну структуру.

Відображенням цього процесу стало поширення в західній політології концепції соціальної стратифікації. Основним елементом соціальної структури суспільства згідно з цією теорією є страта (stratum — настил, шар) [8]. Якщо в марксистсько-ленінській теорії основною ознакою класового поділу суспільства є відносини власності, то в теорії стратифікації поділ суспільства на страти ведеться за іншими критеріями (наприклад, фах, дохід, освіта, кваліфікація тощо). Такий підхід до вивчення соціальної структури дає змогу більш чітко визначити зміни, які сталися в суспільстві на нинішньому етапі переходу до ринкових відносин.

Який же вигляд має соціальна структура нашого суспільства? Деякі дослідники уявляють її як сукупність таких страт або верств: вища політична еліта, середні верстви правлячого апарату, його низові працівники; промисловці та підприємці; провідні господарські керівники об'єднань; господарські керівники середнього рівня; низові керівники (до майстрів і бригадирів); спеціалісти різноманітних профілів, робітники різної кваліфікації та соціального статусу; члени колгоспів, кооператори, фермери; пенсіонери та інваліди; сезонні робітники, декласовані та кримінальні елементи тощо.

Loading...

 
 

Цікаве